понеділок, 13 серпня 2012 05:00

"Тільки ледачий не поставив собі пластикові вікна"

Автор: Фото з сайта www.velikijhutir.cherkassy.ua
  Уздовж усього Великого Хутора проходить траса. Місцеві продають там овочі та фрукти
Уздовж усього Великого Хутора проходить траса. Місцеві продають там овочі та фрукти

Великохутірська сільська рада Драбівського району стала кращою за підсумками щорічного обласного конкурсу.

У Великий Хутір їдемо з обласного центру автобусом Черкаси — Суми. В Золотоноші до автобуса заходять близько 20 людей — жителі довколишніх сіл повертаються з базару. Поруч сідає 54-річна Валентина Цінченко. Із сумки виглядає палиця вареної ковбаси й дріжджі.

— У нас є свій базар у селі, але не кожен день. Тому їздимо в Золотоношу. Автобуси ходять постоянно, — каже Цінченко.

З Великого Хутора до Золотоноші — 22 км, до Драбова — 12. Село розтягується на 9 км уздовж траси. Автобус робить п'ять зупинок. Виходимо на другій — біля сільської ради. Це приміщення колишньої школи. На подвір'ї багато клумб. У коридорі роблять ремонт. Щойно поклали кахлі, стіни оббили вагонкою. Зайняті чотири кабінети. У цьому приміщенні також РАЦС та ощадкаса.

За кількасот метрів від сільської ради два ставки.

— Не орендовані, — каже Олександр Шевченко, 29 років. Сидить з товаришем під вербою. — Риба є, лови скільки хоч. Нравиться жити в селі, бо немає вибору. Молодь, понятне діло, тікає. Роботи як такової немає. Фермерство. То скільки там працює?

У школі більшість вікон у двоповерховій будівлі пластикові, біля шкільного стадіону — новий спортивний майданчик. На подвір'ї зустрічаємо Надію Колотило, вчительку образотворчого мистецтва, й Наталію Тимофієву, яка тимчасово виконує обов'язки директора.

— Такий майданчик не в кожному селі є. Минулого року зробили, тоді й шкільний автобус подарували. Сільська рада дуже допомагає школі — три роки назад поміняли опалення, бо було дуже холодно. Цього року доставлять пластикові вікна, — говорить Наталія Тимофієва.

Йдемо селом. При дорозі троє дітей продають кукурудзу, дині і кавуни. За диню правлять 3 грн.

— Раніше у школі було 400 дітей, тепер залишилося 150. Приїжджають і з іншого села, — розказує Надія Колотило. — Багато батьків їздять на заробітки, бо гарне сполучення — на Золотоніському кольці можна виїхати на Київ, через Драбів є дорога. Дивляться, як люди живуть, і собі роблять ремонти. Зараз тільки ледачий не поставив собі пластикові вікна, ставлять нові забори, ворота з кованими елементами, купують побутову техніку. В кого є скважина, покупляли пральні машини-автомати. Облаштовуємо побут так, що в селі можна жити не гірше, ніж у місті. У хаті є вода, газ, багато-хто поробив внутрішні туалети. Мої сусіди їздять відпочивати і в Турцію, і в Єгипет.

Доходимо до сільського будинку культури. Навпроти нього відреставрований пам'ятник Леніну.

— 10 тисяч потратили на те, щоб зробити. Діти, як побачили, що ремонтні роботи ведуться, думали, фонтан з дельфінами зроблять, — сміється Колотило. — У нас жити можна. Хто не подужає держати корову, держать козу. Раніше скотини було більше. Але якби в селі були луги, поля для пасовища, а так немає куди прив'язати. Кияни купують у нас дачі. На нашій вулиці недавно поселилася сім'я з дітьми, щоб у місті не росли. Будинки без газу у селі коштують 20-30 тисяч гривень. Зі зручностями — 60-80.

Йдемо вул. Молодіжною. На лавці біля двоповерхового будинку сидить 40-річна Наталія. Накладає у відро помідори.

— Поливалок цих на кожному городі наставили, то тепер усе родить — і помідори, і перець. Ото шо тільки за безцінь віддати треба. Так як і з молоком — беруть за копійки, то люди й здають корови, хіба ж воно вигодно держати. А город уже ніхто не покине, всі садять.

Напроти її дому 65-річний Василь Андрійович виносить два відра огірків, накриває старим рушником. Продає по 15 грн.

— Ні разу не вертався додому з повними відрами. Добре, шо ця траса є, то кожен день свіжа копійка.

30 000

гривень премії дають за перемогу у конкурсі на кращу сільраду. 15 тис. планують витратити на ремонт будинку культури, а за решту дообгородити кладовище.

 

Голова працює 24 роки

У Великому Хуторі є 11 торговельних точок, перукарня, побуткомбінат, ветеринарна дільниця, два обмінні пункти, де соняшник можна поміняти на олію, а пшеницю — на макарони і борошно. Також у селі два будинки культури.

— У нас велика соціальна сфера — амбулаторія загальної практики, сімейної медицини. Як її прийняли, там було п'ять мисок, шість кухлів, ні води, ні опалення. Зробили ремонт, підновили апаратуру. Дитячий садок теж як прийняли, то там криша впала, а зараз зробили ремонт. Це за останні три роки, — говорить 61-річний Петро Пізняхівський, сільський голова.

Село найбільше в Драбівському районі — 2100 осіб. Петро Юхимович головує у Великому Хуторі з 1988 року.

— На території села три сільгосппідприємства, вісім фермерських господарств. Керівники господарств усі місцеві, порозуміння є. Цього року стало 90 одноосібників — паї позабирали та самі хазяйнують. Заключаєм соціальні угоди. Минулого року було по 30 гривень з гектара, а в цьому році, хто має базу виробничу, то по 100 гривень, а хто не має — то 50, — каже голова.

 

Зараз ви читаєте новину «"Тільки ледачий не поставив собі пластикові вікна"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі