Днями возив доньку до новозбудованої обласної дитячої лікарні. Дружина Наталка аж рота роззявила від величі багатоповерхової будівлі, рівнесеньких широчезних алей, бездоганних клумб.
У вестибюлі з голлівудською усмішкою нас зустрічає гардеробниця й пропонує за 50 коп. придбати в аптеці бахили.
— Я в шоці від такої красоти, — стискає за руку донька Валентина. — Наче десь в Америку попали.
Того ж дня ввечері їдемо сім'єю в сусіднє село Косарі провідати родину Товтів — 15-річного Руслана і його сестру 16-річну Анастасію. 1,5 місяця тому померла їхня мати. Батько багато років не має діла до дітей.
Переступаємо через поріг, страшенно тхне димом. У маленькій кухні зі стелі стирчить очерет і збоку від лежаків стікає чорна кіптява. Старий дах не захищає від дощів і снігу. Сволоки підперті двома кілками, щоб стеля не впала на голови.
— Прошу в сільської ради трохи кращу хату, хоч кухню, щоб рік із братом і сестрою пожить, доки вони школу закінчать, — каже 26-річна Оксана. Вона оформляє опікунство на сестру і брата. — Там кажуть, що немає зараз нічийних хат, а для купівлі будинку на краю села треба тисяч із 10 гривень мінімум. Для нас це захмарна сума.
За півгодини виходжу на подвір'я й жадібно вдихаю свіже повітря. Трохи паморочиться в голові. Ще місяць-другий і діти неодмінно потраплять до нової, надсучасної обласної лікарні. Про здоров'я Руслана й Анастасії держава потурбувалася сповна.
2 
1
Коментарі