"Наступні два тижні можуть вирішити долю України", - військовий експерт Майкл Кофман

Що вторгнення почалося більше як стратегічний рейд. Росіяни явно вірили, що за три дні зможуть провести зміну режиму у Києві та домогтися капітуляції України без бою. Озираючись назад, можна сказати, що вони не планували всерйоз таку військову операцію, яка була б потрібна для вторгнення у найбільшу країну Європи та захоплення країни з такими значними звичайними збройними силами, як Україна.

Початкова операція провалилася. Це стало очевидним за кілька днів. Військам не сказали, не підготували психологічно, матеріально. В результаті, було фіаско від початку. З того часу вони намагалися організувати справжню військову операцію, центр тяжіння якої спрямований на столицю. Вони намагалися обійти великі міста і захопити найважливішу інфраструктуру, а також спробувати оточити українські сили на Донбасі.

Їх прогрес був досить незначним і коштував дорого, але вони досягли сталого прогресу в деяких областях.

Зрозуміло, що російські збройні сили не мають хороших шансів на досягнення початкових політичних цілей, і російське керівництво змушене суттєво переглянути військові цілі, оскільки зміна влади неможлива. Наразі вони просто намагаються зайняти найкращу можливу позицію для переговорів. У російських військ залишилося кілька тижнів з точки зору їх боєздатності всередині України.

Те ж саме і для українських сил. Таким чином, у найближчі кілька тижнів відбудеться одне з двох. Ми або побачимо значну оперативну паузу та припинення вогню, що призведе до врегулювання. Або ця пауза призведе до періоду переозброєння, коли Росія заведе низку підрозділів, які вони зараз підтягують до кордону. У них ще багато сил і техніки. Їхні втрати значні, але рівень виснаження щодо сил, ймовірно, не такий великий, як в України.

Але ми нічого не знаємо. Важливими є втрати фактичного воєнного потенціалу країни. Таким чином, в України, може, йти все добре, але, вони все ще втрачають значну кількість техніки та обладнання.

Єдине, що можемо зараз сказати, що російські війська не можуть взяти Київ. Найкраще, що вони можуть зробити, це оточити його найближчими тижнями. Успіх в просуванні на захід, в сторону Одеси, навряд чи можливий. Просто не має на це сили.

Єдиний фронт, на якому могли б досягти певного успіху, це подальше оточення українських сил на Донбасі. Вони намагаються стиснути кліщі, щоб оточити їх, що було досить передбачуваним.

У нас є двоє кліщів, що наближаються до Києва, намагаються оточити столицю, і двоє кліщів, які намагаються оточити українські сили на Донбасі. Ймовірно, зараз українська армія перебуває у вразливому становищі.

У росіян залишиться ще одна спроба наступу, перш ніж вичерпаються сили і стануть неефективними у бою. Потім побачимо серію невеликих, ступінчастих атак та контратак, які не призведуть до суттєвих змін на території.

Їм треба взяти паузу, щоб реорганізуватися. Підозрюю, причина, через яку ми не бачили, щоб вони досягли суттєвого прогресу, у тому, що вони мали невдачі, і взяли паузу. Вони можуть спробувати зробити ще один наступ, щоб побачити, як далеко можуть просунутися по деяких осях просування. Не можемо передбачити метушні битв, але у них є ще кілька тижнів, перш ніж доведеться вносити серйозні зміни до цієї операції.

Росіяни вже внесли значні корективи до четвертого дня війни, коли стало зрозуміло, що операція зміни режиму провалилася. Стратегічний рейд на військовий аеродром Гостомель під Києвом першого дня не вдався, і вони отримали там кров із носа.

По суті, в Україні є три фронти. Російські війська щосили намагалися зосередитися у тому, чого хотіли досягти у війні. Оточення столиці чи українських військ на Донбасі та захоплення цього регіону? Марш на Одесу, а це зовсім протилежний напрямок від Донбасу? Якщо є сили лише на один напрямок, слід вибрати.

У міру того як ці операції розігруються, залишається питання: яку мету вони насправді переслідують? Чому не концентрують сили задля досягнення однієї цілі? Для стороннього спостерігача це відкрите питання, що рухає військовою стратегією, яка розпорошує російські сили і не дозволяє досягти позитивного співвідношення сил та сталого просування.

Ймовірно, Путін ставить політичні цілі, які надалі недосяжні. І вони перейшли від зміни режиму до досягнення інших політичних цілей, які також недосяжні за допомогою цієї сили.

Вони перекидають підрозділи з інших частин. Знаємо, що перебувають у дорозі. Знаємо, у них більше людей, які можуть використати. Проблема, з якою зіткнуться в тому, що нові підрозділи, які вводять, ймовірно, не будуть такими ефективними, бо сили, які відправили на початку, були найкращими військами, які є у Росії.

Таким чином, ці сили допоможуть заповнити простір і, можливо, закріпити деяку територію, але, швидше за все, не будуть такі добрі, як ті, що вони вже кинули в бій.

Якщо захочуть, можуть мобілізувати країну, залучити більше людей і прийняти закони, що дають доступ до всієї робочої сили, почати використовувати резервне обладнання, яке мають на складах. Якщо піде війна на виснаження між Росією та Україною, вона буде набагато кривавішою. Це затягнеться.

Тут я набагато менш оптимістичний щодо перспектив України. Війни на виснаження зводяться до живої сили та техніки, а в Росії є і те, й інше.

Російські бронетранспортери не працюють на грошах. Санкції не стосуватимуться сил, кинутих зараз. Такою є реальність. Поки Путін відчуває, що має громадську підтримку війни, поза межами російських міст, може продовжувати її. Інакше він не має хороших варіантів, якщо тільки не буде укладено угоду, яка дозволить йому піти з України та заявити про перемогу. Але можливості для цього зараз невеликі.

Росія використовувала у боях найкращі війська, зокрема сили спеціального призначення, і вони зіткнулися з проблемами. Найвідоміший випадок – російський десант на військовий аеродром Гостомель під Києвом у першу ніч війни, коли росіяни взяли його, але були швидко розбиті та відкинуті.

Це показує, як багато у війні може бути непередбачуваним. Повітряно-десантному підрозділу не вдалося досить довго утримувати авіабазу, і українці відреагували набагато швидше, ніж вони очікували. Росіяни збиралися посилити їх, але не могли вчасно отримати додаткові війська, бо не змогли довго утримати аеродром.

Якби вони утримали аеродром, могли б отримати підкріплення, бо весь сенс був у тому, щоб швидко зібрати повітряно-десантні частини за межами Києва та ввести їх у місто. Ось як вони збиралися це зробити. А потім протягом 72 годин змусити Володимира Зеленського або тікати, або здатися. Це була дуже чітка концепція операції. Ось чому вони пішли на цю авіабазу на початку війни. Це була операція зміни режиму.

Важко сказати, але вони стабільно прогресують у цих боях. Вони, певно, візьмуть під контроль Маріуполь. Можливо, ще трохи просунуться у напрямку оточення Сум, але не бачу, щоб могли взяти якісь великі міста, крім цього.

У будь-якому разі це не війна за міста. Спочатку концепція полягала в тому, щоб уникати великих міст. Була мета взяти ключові міста, які є вузлами, убезпечити наземні шляхи сполучення, і спробувати взяти цілі, які дозволять взяти під контроль залізничні колії, щоб могли поповнити запаси залізницею. Ось чому кампанія на півночі така складна. Бо з Білорусії все доводиться везти на південь до Києва автомобілями, тому кампанія на півдні була набагато простіша. Взявши Маріуполь і Херсон, вони можуть направити до цих міст залізничні перевезення, а потім використати ці склади постачання для подальших операцій.

Наразі українці досить добре влаштовують засідки на російські колони постачання, але це залежить від району. Є області, де росіяни контролюють набагато більше, ніж інші, тому це дуже нерівномірна картина поля бою.

Російські війська стали набагато кращими після другого тижня в тому, як керують конвоями і, в цілому, але дуже важко оминути деякі основні аспекти ведення війни.

Міські умови різко сприяють захиснику. Якщо противники вважають за краще боротися невеликими підрозділами розміром з загін, і вони добре озброєні, то загальновійськовому маневреному строю дуже складно увійти до міста. Більшість їх переваг у щільності та маневреності сходить нанівець у місті й більшість цих боїв стає дрібними боями. Таким чином, не має значення, чи є у вас батальйон чи полк, бо це все бої невеликого рівня, і підрозділи можуть постійно потрапляти до засідок у битвах у місті. Зворотною стороною захисників у міській місцевості є руйнування міст з часом.

Можна сказати, що ми взагалі переоцінили російських військових і це добре. Це набагато краще, ніж недооцінювати і дивуватися. Що ще важливіше, можемо сказати, що недооцінили українську армію.

По-перше, ми мало знали про неї. По-друге, це дуже молода армія. По-третє, ми постачали їх західним спорядженням, не знаючи, як це працюватиме. Чи це сприятиме їх успіху, чи будуть вони ефективно поширювати і використовувати зброю? Не було можливості заздалегідь дізнатися відповіді. Тому ми дуже недооцінили українську армію.