Звірства росіян в Україні - не помилка, а закономірність, яка повторює події в Сирії і Чечні. І про те, що вторгнення Росії - останній акт розпаду Російської імперії. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.
"Звірства у війні мають глибоке коріння в російській армії", The New York Times, США
На фото з Бучі - жінка у дворі із жахом дивиться на тіла трьох загиблих мешканців. Коли Асет Чад побачила фото, її затрясло. Вона перенеслася на 22 роки назад. У лютому 2000-го зайшла у двір до сусідки в Чечні й побачила тіла трьох чоловіків і жінки, яких розстріляли на очах їхньої 8-річної доньки. Правозахисники встановили, що російські солдати захопили тоді село біля Грозного й убили щонайменше 60 людей, зґвалтували щонайменше шість жінок і вирвали в жертв золоті зуби.
Жорстокість війни Москви з Україною набуває форм, знайомих тим, хто бачив російську армію в інших місцях. Існує цілеспрямоване насильство російськими бомбами й ракетами проти цивільних, також проти військових цілей, призначених не тільки для поразки, а й для деморалізації. Ці атаки нагадують удари з повітря 1999-го та 2000 року по Грозному, і 2016 року опорного пункту сирійських повстанців Алеппо.
А ще є жорстокість окремих солдатів і підрозділів. Жахи Бучі подібні до різанини в чеченському селі Нові Алди.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дорога в Гаагу: показали генерала, який керує операцією із захоплення Маріуполя
Російська влада й суспільство потурають насильству щодо мирних жителів
Гибель мирних жителів і злочини солдатів фігурують у кожній війні. Завжди було важко пояснити, чому вони чинять звірства. Однак у Росії такі дії рідко розслідуються чи навіть зізнаються про них, не кажучи про покарання. Багато спостерігачів вважають, що російська влада й суспільство потурають насильству щодо мирних жителів.
Насильство - звичайне явище в російській армії, де старші солдати жорстоко поводяться з молодшими. Попри 20 років спроб зробити армію професійною, цього не вдалося. 2019-го призовник у Сибіру почав стріляти й убив вісім людей на військовій базі, пізніше заявивши, що вчинив стрілянину, бо інші солдати перетворили його життя на пекло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Через війну українці не матимуть додаткових вихідних на Великдень і травневі
Експерти кажуть, що ступінь дідівщини в російській армії знизився у порівнянні з початком 2000-х, коли щороку гинули десятки призовників. Але порядок у багатьох підрозділах, як і раніше, підтримується за допомогою образливої ієрархії. Насильство в поєднанні з відсутністю незалежного нагляду робить військові злочини імовірнішими. Російські солдати здатні на жорстокість щодо співвітчизників, як і до українців.
Злочини в Україні можуть бути результатом багаторічної антигуманної пропаганди Кремля проти українців, яку солдати споживають. Російські призовники за розкладом мають дивитися "інформаційні телевізійні програми" з 9:00 до 21:40 щодня, крім неділі. Їм повідомляють, що борються з нацистами, як і їхні предки під час Другої світової війни. Пропаганда також привчила російських солдатів не чекати на великий опір. Зрештою, згідно з кремлівським наративом, люди в Україні були поневолені Заходом і чекали на звільнення від російських братів.
Українці чинили опір попри те, що Путін назвав їх частиною "однієї нації" в есеї, опублікованому торік, яке міністерство оборони зобов'язало прочитати всіх солдатів. Запеклий опір народу, якого вважають частиною власного, сприяв тому, що українці стали гіршими за противника на полі бою, каже експерт Марк Ґалеотті.
"Через, що зараз проти них озброєні пересічні українці, у них відчуття, що це не просто вороги, а зрадники. А зрада, як казав Путін, найтяжчий із можливих злочинів", - каже Ґалеотті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З початку війни загинули понад 2,5 тис. цивільних - Нацполіція
Насильства російських військових щодо мирних жителів - закономірність, а не помилка
Насильство російських військових щодо мирних жителів - закономірність, а не помилка. У Сирії Росія бомбила лікарні, щоб придушити останні осередки опору президентові Башару Асаду. Це було відлунням знищення Грозного з повітря 1999-го та 2000 року, і прелюдією до запеклої облоги Маріуполя.
"Російське насильство проти мирних жителів підживлює опір. Кожен загиблий мирний житель означає кулю в російського солдата. Я думав, вони засвоїли певні уроки", - каже Кирило Шамієв, який вивчає відносини між цивільними та військовими в Росії у Центрально-європейському університеті Відня.
Станіслав Гущенко, журналіст, який служив психологом у російській армії на початку 2000-х, сказав, що його не здивували повідомлення про звірства росіян. Він згадав побутове насильство у своїй частині й банальні знущання з російських мирних жителів, наприклад, коли група солдатів, які їхали з ним у поїзді, вкрала варену курку, яку літня жінка везла в їхньому вагоні.
"Імперії, зрештою, спливають кров'ю і закінчуються безчестям", The Economist, Велика Британія
Думки письменника Домініка Лівена
Гибель імперій зазвичай супроводжується геополітичними потрясіннями та війнами. Перетворення імперії на національну державу із чітко визначеними народами та кордонами рідко відбувається без великих воєн. Вторгнення Росії в Україну є тому прикладом.
У 1880-х головний юрисконсульт російського міністерства закордонних справ писав, що якби національний принцип "кожному народу свою державу" будь-коли застосовувався у великому регіоні, яким тоді правили Романови, Габсбурґи та Османи, результатом був би хаос. Він мав рацію. Потрібні були дві світові війни, безліч дрібніших воєн, геноциди та етнічні чистки, щоб перетворити імперську карту Центральної та Східної Європи на національну карту після 1945 року. Велика частина Близького Сходу все ще живе з наслідками розпаду імперії Османів, а також Британської та Французької імперій, які ненадовго заповнили частину порожнечі, залишеної Османами.
Наслідки імперського краху часто проявляються через покоління чи навіть довше. Відокремлення Бангладеш від Пакистану відбулося через 24 роки після розпаду британської Індії. Хоча з кінцем Британської імперії вдалося впоратися краще, ніж із більшістю інших, постімперські конфлікти все ще вирують на всьому шляху від Ірландії через Кіпр, Ірак і Палестину до Фіджі.
Найстрашніший приклад відтермінованого впливу розпаду імперії – міжвоєнна Німеччина. Як і Росія 1991 року, Німеччина 1919-го стояла навколішки, але залишалася найпотаємнішою могутньою країною в регіоні. Поєднання постімперського невдоволення та відновленої влади змусило її кинути виклик територіальному врегулюванню, узгодженому у Версалі, що сприяло новій світовій війні.
Вторгнення в Україну - запізніла помста радянського апарату безпеки через те, що він вважає 30-річним приниженням
Після 1945 року СРСР був імперією, що вижила. Нині живемо з наслідками його краху. Це було дивом, що ця імперія з її кривавою історією та потужним апаратом безпеки розпалася в період між 1985-м і 1991 роком без жодного пострілу на її захист. Вторгнення в Україну - запізніла помста старого радянського апарату безпеки за те, що вважає 30-річним приниженням і поразкою.
З погляду Заходу, майже безкровна смерть радянського комунізму була казкою. Це підтверджувало переконання, що сучасна Західна цивілізація знаменує кінець історії та остаточне торжество ліберальних цінностей. Але для росіян 1990-ті були зовсім не казкою. Економіка та політичні інститути розпалися. Тривалість життя різко впала. Близько 25 млн етнічних росіян раптом опинилися за межами Росії. РФ розжалували з наддержави до країни-жебрака.
Як завжди, втрата Російської імперії найбільше важила для її еліти. Це глибоко ранило їхнє почуття статусу, самоповаги та всесвітнього історичного значення. Втрата України зачепила росіян більше, ніж втрати інших радянських республік. Володіння Україною вже давно необхідне для існування Росії як імперії. Її відокремлення 1991 року вирішило долю СРСР. Втрата Криму особливо сильно вдарила по росіянах. Велика військово-морська база в Севастополі була життєво важливою для російської могутності в Чорному морі та посідала унікальне місце в історичній пам'яті Росії.
Відважна війна за незалежність проти російського людожера стане центральним та об'єднувальним ядром українського національного міфу
Коли Україна була змушена обирати між Росією і Заходом, що остаточно сталося 2014 року, сталася катастрофа. Початкова стратегія Путіна зазнала невдачі. Імовірно, зараз він спробує захопити весь Донбас і сухопутний міст між ним і Кримом. Якщо це вдасться, Україна ніколи не прийме нового кордону як основу для довготривалого миру. Відважна війна за незалежність проти російського людожера, що вторгся, стане центральним і об'єднувальним ядром українського національного міфу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни масово відмовляються воювати, їм погрожують розправою над родичами – розвідка
Навіть після того, як Путін піде геть, будь-якій майбутній російській владі буде важко піти з Донбасу, не кажучи про Крим, і зберегти легітимність. Якщо орієнтуватися на інші прикордонні війни, то російсько-українська може тривати в напівзамороженому стані десятиліттями, загрожуючи міжнародній стабільності та періодично вибухаючи новими бойовими діями. Вона може навіть перерости в ядерне протистояння.
У минулому огляді преси Gazeta.ua давала думки колишнього посла США в Росії Майкла Макфола, що Путін і російське керівництво блефує про напад на країни НАТО, тому слід більше допомагати Україні, щоб вона перемогла у битві за Донбас. І нова допомога від Америки міститиме не лише додаткову зброю, а й розвіддані про воєнні цілі в Криму й на Донбасі.
3 
35413
Коментарі