— Кажуть, новий міністр оборони Валерій Гелетей текст присяги у Верховній Раді підписував ручкою, з якої не зняв ковпачок. Якщо в маленькій справі є брехня, то що казати про великі справи, яких від нього чекають, — говорить Віктор Лукіянчук, 43 роки, льотчик-випробувач, полковник. Служить у Державному науково-випробувальному центрі Збройних сил. Говоримо про проблеми в українській армії та антитерористичну операцію.
— Гелетей не є досвідченим фахівцем з військової справи. Він працював на різних посадах у МВС. Які подвиги здійснив, щоб отримати звання генерала так швидко? Це викликає багато запитань у військових. Але в армії накази не обговорюють.
Яка ситуація в армії зараз?
— За часів Кучми не було пального для курсантів військових льотних училищ. Випускники отримували диплом як "сухопутні" офіцери, бо не могли налітати необхідну кількість годин. Ці льотчики могли би зараз боронити небо України. Армію планово знищували всі президенти. Вони знали, що військо скорочується й бідує.
Друга проблема: російська агресія в Криму завадила очистити лави армійських чиновників під час Майдану. Тепер важко виявити тих, хто не налаштований на зміни. Міняють міністра і начальника Генштабу, решта — залишаються ті самі.
Звільнення Слов'янська називають вагомою перемогою.
— Це не перемога, а поразка нашої армії. Банда Гіркіна мала вибір — тікати або полягти. Вони вибрали перше. Рухаються до Донецька. Чому їм дали вийти з міста? Це зрада, домовленість із котримись із наших блокпостів. Якби була планова операція, то бойовиків знищили б на півдорозі до Донецька. А так вони розчинилися серед населення. Донецьк може стати новим Слов'янськом. Це місто більше, вести бої нам буде ще складніше.
Експерти кажуть, що Україна має достатньо зброї, щоб протистояти бойовикам. Тоді чому АТО триває так довго?
— Засобів і сил у нас достатньо. Але військові не можуть завдавати удари по будівлях, де перебувають не тільки бойовики, а й мирні жителі. Якби не було заручників, зачистку можна було би провести за 3 години.
Невеликі групи спецпризначенців можуть зробити більше, ніж сотня бійців, але потрібен час.
Треба перекрити кордон. Якщо керівники самопроголошених республік можуть вільно їздити в Росію і назад, це означає, що кордону просто нема. Запитання до керівника прикордонників: як авто Жириновського потрапило в Україну?
Чому бойовикам відомі плани наших військових?
— Немає спецзасобів зв'язку, більшість наказів віддають по мобільному телефону. Друга причина — зрадники серед своїх.
Як оцінюєте АТО?
— На жаль, ми вчимося на своїх помилках, а не на чужих. Потенціал військових із досвідом служби в "гарячих точках" — в Іраку, Афганістані — не використовують. Дуже довго АТО очолювали люди, які не мали досвіду в таких операціях. Загальне керівництво здійснював чоловік, який знається на роботі спецпризначенців. Некадровий військовий не знає тактики застосування армії, артилерії чи авіації. Коли противник завдає удари з "Граду", то цим керівникам важко координувати дії. Тому не працюють на випередження, маємо великі втрати.
Що треба змінювати у Збройних силах України?
— У нас є сучасні розробки військової техніки. Але їх брали тільки для того, щоб зафіксувати факт — взяли на озброєння. Бо іноземні замовники тоді краще купують зброю. Інакше виникають сумніви, що не дуже якісна. Тому показово брали на озброєння — щоб цю техніку продати за кордон. Наприклад, нічний вертоліт Мі-24 ПУ1, взяли на озброєння 2012 року. Говорили, що такі закуплять для армійської авіації Сухопутних військ. Жодного немає. Так само взяли на озброєння літак "Віта" для евакуації поранених. Він один. Поки долетить до пораненого, то має вже бути в іншому місці. Вони повинні бути на кожному аеродромі.
Наші військові мають лише п'ять-шість нових БТР 4-Є. Тому вояки на старі машини самі кріплять захист із солдатських ліжок. Це недбальство командування. Командир, який сидить у м'якому кріслі з кондиціонером, не може знати, що хлопці під Слов'янськом беруть дощову воду на чай. Чим відрізняється такий командир від терориста? Ті хоч показують свої обличчя, а цей тихо саботує роботу.
Постійно з'являється інформація, що військові не мають бронежилетів і касок. Чого ще не вистачає?
— Бойовики стріляють із крупнокаліберних снайперських гвинтівок, кулями, що пробивають бетонну плиту. А в наших — зброя, якій по 25–30 років. Як вести бойові дії в темряві без приладів нічного бачення або тепловізорів? Хлопці кажуть: "Ми сліпі вночі. Можемо реагувати хіба на шарудіння".
А яка ситуація з іншим забезпеченням?
— Візьмемо якість льотного обмундирування. Раніше носилося весь термін і зауважень не було, а зараз підкладка не витримує місяця, замки-застібки ламаються. Військові змушені купувати російську, американську, пакистанську форму. Тих, хто був у гарячих точках, легко впізнати: пісочний камуфляж і світлі берці, які добре носяться, швидко сохнуть. У нашому взутті за місяць тріскається підошва. Я такі черевики зберігаю вдома, бо їх за два роки треба здати на склад, як і форму. Купую якісні за свої гроші. Шоломи і бронежилети в льотчиків — ще радянські. Нема засобів висотного спорядження. Киснева маска одна на двох-трьох.
Це тягнеться роками. Люди мовчать, бо знають, що нічого не зміниться. Ось наш Центр уперше з часу його створення очолив "нельотчик", керівник, який сам не літає. Бо один чиновник у міністерстві вирішив, що цією структурою може керувати людина без льотної освіти. Він не може нести відповідальність за польоти. Хто її нестиме — не зрозуміло. Цим має займатися прокуратура, а вона мовчить. Ми з колегами зверталися, щоб нам пояснили ситуацію. Отримали коротку відповідь: ми самі не відповідаємо посадам, і в найближчий час буде переатестація.
Кажуть, командування Збройних сил не володіє ситуацією в армії.
— Із середини 1990-х на керівні посади призначили тільки тих військовослужбовців, які мали житло в Києві. Зараз у керівництві Збройних сил люди, які не служили за межами столиці. Туди не попадали досвідчені командири різних рівнів. У багатьох арміях, зокрема в США, практикують, що кожен генерал, незалежно від посади, на один-два тижні стає у стрій як рядовий, підпорядковується сержанту. Так дізнаються про проблеми армії зсередини.
Вертольоти в зоні АТО літають без систем захисту
Віктор Лукіянчук народився в селі Комаргород Томашівського району на Вінниччині. Закінчив Саратовське вище військове льотне училище. Служив на Далекому Сході, Сахаліні, в Афганістані.
В Україні закінчив школу льотчиків-випробувачів. Служив у Державному науково-випробувальному центрі ЗС України під Феодосією у Криму. Після анексії півострова Росією переїхав на материк. Зараз Центр відновлюють у Чернігові.
Літає на всіх видах вертольотів, що є в українській армії, та багатьох типах літаків. При випробуванні вітчизняних модернізованих двигунів встановив кілька рекордів — піднявся на вертольоті Мі-24 на висоту 6700 м, а на вертольоті Мі-8 — на висоту 8100 м.
Наприкінці травня добивався зустрічі з міністром оборони, коли дізнався, що вертольоти у зоні АТО літають без систем захисту.
— В одному з таких вертольотів загинув мій товариш, — каже полковник. — 2006 року ми випробовували системи захисту вертольотів від ПЗРК. Якби ці розробки були в зоні АТО, то в багато вертольотів не влучили би ракети. Можливо, вдалося би зберегти й літак Іл-76, в якому загинули 49 військових. Розказали це начальнику Генерального штабу. Виявилося, що закуплені системи захисту лежать на складах авіаремонтного заводу.
2 
1
Коментарі
1