Молоді 24-річна Альона Попінчук та 27-річний Олександр Феськов із села Посад-Покровське на Херсонщині призначили весілля на суботу 7 липня. День трьох сімок — 7-го числа 7-го місяця 2007-го року — називали щасливим. Місцевий священик не схотів вінчати їх у Петрівку.
— 6 липня доньці чотири роки. Відмітимо день варення, а в суботу — весілля, — настояла Альона.
Гості ще не розходились, коли опівночі молода змінила весільне плаття на світлий костюм і пішла за хату. Там на гілку горіха накинула весільний шарф, який їй пов"язала свекруха. Альона була висока, а гілка росла низько. Наречена стала на коліна, щоб затягти на шиї зашморг.
Гості спохватились за кілька хвилин після смерті молодої. Робили штучне дихання, але це не помогло.
— Я пішла з весілля раніше, — розповідає мама нареченої 42-річна Світлана Попінчук. — Треба було вкласти спати онуку. Альона сказала: "Мамо, вам завтра зять ноги митиме. Ось гроші подарували, візьміть, нові тапки купите".
Від грошей Світлана відмовилася. Посміялася, що нарешті Сашко за 10 років свого добився — зятем називають.
— Хіба ж я могла подумати, що за годину її не стане? — плаче мати. — У ту ніч Альона двічі вішалася. Перший раз на поясі від шкіряного пальто. Він обірвався. Тоді вона взяла шарф. Ми його в магазині вдвох вибирали. Був широкий, крепкий і довгий.
Посад — велике українське село на трасі Херсон—Одеса. Сюди Попінчуки переїхали з глибинки на Миколаївщині. Їхній старшій доньці Альоні тоді було 12 років.
— Вона важко перенесла переїзд. Плакала за друзями, — згадує Світлана. — У школі в неї було мало подружок. А Фесько, ми так називаємо Сашка, ще в школі за нею бігав. Вона красива була, моя дочка. Нервова, правда. Якось ми посварились із чоловіком. Альона через це наковталась таблеток. Їй тоді 14 років було, — продовжує Світлана. — Син прибігає і кричить: "Мамо, Альона бабиних таблеток напилася і спить!". Я її марганцовкою промивала. Після того наче заспокоїлась.
Після школи Альона зійшлася з місцевим чоловіком. Народила доньку. Мужик почав пити. Баба називає його "біологічним батьком". Невдовзі Альона з донькою повернулася до мами.
Колишній залицяльник Олександр просив її, щоб з дитиною жила з ним. Та відмовляла. Сашко весь час носив у кишені записку: "Я кинулся под машину из-за своей любимой девчонки" — щоб водій не відповідав за його смерть. Двічі стрибав під машину. Раз шофер вискочив, дав йому по морді.
— Так у мене ж записка, — виправдався Олександр.
Він ту Альону любив, як Бога, а вона ним крутила як циган сонцем
Врешті Альона здалася. Батьки Саші віддали сім"ї бабину хату. Із Феськовим Альона прожила чотири роки. Працювала продавщицею в сільському магазині. У селі кажуть, що вона намагалася накласти на себе руки.
— Фесько ходить по селу і плеще язиком, що Альона лізла в петлю, лякала його й малу, — обурюється теща. — Був би мужиком, прийшов би до мене й сказав: "Мамо, з Альоною не все добре". Я б її в город, до лікаря. Він же її боявся.
— Такої золотої невістки, як Альона, у мене не буде, — ридає мама Олександра Тетяна. — Ми ж із неї пилинки здували. Було, сидимо вечеряємо, приходить Альона. "Такий костюм у магазин привезли красивий", — розказує. Начебто й не просить купити, знає: зайвих грошей немає. А мій Сашко за лісапед і на заправку, де працює. Приїхав і дає Альоні 270 гривень. Каже: "Купи собі костюм, а ми якось перекрутимось...".
Альона мріяла про біле плаття і фату. Вона любила увагу. Усе крутилась перед дзеркалом.
— Таки добилась інтересу до себе, — починає плакати мама Альони. — Не догледіла я її, — винуватить себе. — У неї в день весілля було "на рубашці", страшенно лило. Вона була перезбуджена. Їй треба було не шампанське пити, а заспокійливе. Якби я не пішла, уберегла б, — зітхає мама.
У смерті Альони мама Олександра винить одного з весільних гостей.
— Я не знаю, як зовуть того хлопця, він не з нашого села, — каже свекруха Тетяна. — Прийшов під кінець гулянки і каже: Хочу побачити наречену. Положено пригостити гостя. Світлана гукнула Альону, й вони з тим хлопцем почоломкались. Після того Альона проплакала весь вечір. Накричала на Сашу. Мовляв, ти випив, іди проспись. А Сашко такий, йому скажеш іди, він і піде. Так і проспав свою Альону. А хто був той хлопець, про те тільки Альона знала. Тепер вже не розкаже.
До розмови приєднався свекор — вітчим Сашка.
— Сашко — баба, а не чоловік, — обурюється. — Він ту Альону любив, як Бога, а вона ним крутила як циган сонцем. Він же однолюб. Мовчить тепер і мовчить. Все у собі переживає.
Рідні бояться за Олександра.
— Лікар так заколов його заспокійливими, що він на похороні не міг стояти, в обморок падав, — згадує свекруха. — Ми забрали його до себе, щоб не жив один. А він піде туди, грюкає в двері порожньої хати: "Альона, зозуля моя, на кого ти мене покинула?".
Іринці, доньці Альони, не кажуть про смерть мами.
— Я їй пообіцяла, що повезу в зоопарк, — уперше за всю розмову всміхається Світлана. — Скоро поїдемо. Вона мене все про нєвєсту розпитує. Каже, правда, моя мама була нєвєстою і її дядько забрав?
Бабця Світлана подала документи на опікунство над онукою.
8 
35413
Коментарі
14