неділя, 12 червня 2022 17:36

Спецтема: Війна Росії проти України

"Росіяни ходили по двоє. Ми чотирьох поклали" – у Малій Рогані селяни вбивали окупантів і виживали під глибинними бомбами
33

Російські окупанти вторглися в село Мала Рогань на Харківщині 25 лютого. Ставили бронетехніку у дворах людей. Декого з місцевих виганяли з хат і самі туди заселялися.

Після вторгнення РФ із села, де до війни жили понад 2 тис. людей, виїхала абсолютна більшість жителів. Лишилися переважно пенсіонери й мешканці, які не захотіли покидати свої домівки навіть під страхом смерті.

Окупанти регулярно обстрілювали будинки Малої Рогані. Також із села загарбники постійно гатили по Харкову – з артилерійських установок, реактивних систем залпового вогню. З літаків, які часто з'являлися над селом, скидали бомби й на Малу Рогань.

У селі були випадки зґвалтувань і знущань з людей. Але точну кількість постраждалих і загиблих цивільних жителі не знають.

З 25 березня українські захисники почали активно витискати загарбників з населеного пункту. Повністю вибили їх звідси за кілька днів. Тікаючи, росіяни кидали техніку й не забирали своїх мертвих.

Жахи пережили й мешканці сусіднього села Степанки. Там росіяни теж розквартировувалися у хатах місцевих, які розграбовували. Як і магазини.

Кореспонденти Gazeta.ua побували в населених пунктах і поспілкувалися з їхніми мешканцями. Побачили, як села повертаються до життя після перенесених жахіть.

ДІТВОРУ ПОБИЛИ

Від Харкова до Малої Рогані – трохи більше 20 км. Тож окрім корінних мешканців, у селі будинки мають і чимало харків'ян. Дехто переїхав сюди, рятуючись від шаленого ритму життя в місті-мільйоннику, а хтось придивився собі дачі й перебирався жити на весну-літо, милуючись краєвидами. Природа тут справді чудова: навколо розкинулися луки, поля, яри й ліси. І рукою подати до річки Роганки – місця для рибальства й купання влітку.

До села від траси веде стара асфальтована дорога, яка більше схожа на ґрунтову з масою дрібних калюж після нещодавнього дощу. Про бойові дії тут практично нічого не нагадує, аж до таблиці-вказівника з назвою населеного пункту. Біля неї на узбіччі "припаркувалися" два авто – біла Daewoo Nexia зі слідами від куль у лобовому склі й спалена вщент невелика вантажівка, схожа на ті, якими розвозять продукцію торговельні мережі. Металевий вказівник дещо пощерблений осколками, а над ним гордо майорить прапор України.

Село Мала Рогань під Харковом місяць перебувало в російській окупації
Фото: Ольга Стенько
На в'їзді до Малої Рогані обабіч дороги стоять пусткою спалені авто. Росіяни їх викрали, а потім спалили щоб перекрити дорогу
На в'їзді до Малої Рогані обабіч дороги стоять пусткою спалені авто. Росіяни їх викрали, а потім спалили щоб перекрити дорогу
У легковику, який загарбники викрали та намагалися вивезти, валяються предмети побуту: праска, сантехнічні деталі, жіночі шалики, хутряні шапки, столові ножі
Місцеві мешканці із жахом згадують про пережите під час російської окупації

Село зустрічає переважно одноповерховими приватними будинками, огородженими металевими парканами. Біля одного з дворів збираються охайно вбрані люди – чоловіки в різного кольору сорочках і штанах, жінки в літніх сукнях і блузках. Прийшли пом'янути 88-річну сусідку. Якраз сьогодні 40 днів з дня смерті, пояснюють.

– 25 лютого сюди сперва п'ять танків російських заїхали. А вже на другий день цілі колони пішли, – бере слово Леонід Бабков, поправляючи окуляри в тонкій металевій оправі. – Вони знали, куди йшли й де ставати. Бо ще за год до війни усе тут розмітили. Тоді тут літали дрони і їздили якісь люди, дорогу розпитували. А потім ото хрестики-нолики ставили, позначки. Ну нікому ж тоді не доходило, що вони роблять. Тепер зрозуміли. Бо вони (росіяни. – Gazeta.ua) усі вулиці знали, як зайшли. Стали на бугрі й почали смалити – на город, Велику Рогань, Вільхівку (сусідні села. – Gazeta.ua). І внизу стояли та валили!

Жорстокість була. Особливо увечері, як понапиваються

Окупувавши село, росіяни почали обходити хати. Для життя обирали ті, де були добротні підвали й погреби. Заганяли в двори бронетехніку й артилерійські установки, бензовози. Якщо господарі не виїхали – їх могли вигнати.

– Наше щастя, що в цій частині села в подвалах вода стоїть . Тут метр униз прокопати і вона є. Оце тільки тому вони у нас не лишилися. Якби сухо було, то б по усій вулиці були. А так тягача між домами, було, загнали, а він у болото став просідати. То бистро виїхали, – продовжує Бабков. – Жорстокість була. Особливо увечері, як понапиваються. Одні зверху (з пагорбу, на якому розташована частина Малої Рогані. – Gazeta.ua) стріляють на край. А звідти у відповідь летить. Куди попало цілили. Було, увечері пічку затопив, а воно зразу шипить! Били туди, де дим був. Кажу своїм дівчатам: "Тушіть, бо ще до нас прилетить!".

Автор: Ольга Стенько
  Місцеві мешканці із жахом згадують про пережите під час російської окупації
Місцеві мешканці із жахом згадують про пережите під час російської окупації

За тиждень ситуація в Малій Рогані ще більше погіршилася. Село почали бомбити з літаків, продовжує чоловік.

– Як самальоти дубасили, то тут бомби такі рвалися! Ховався з дитиною і внучкою від оцього всього. Вони не схотіли їхати, – веде далі Бабков. – Нікогда в жизні не вірили, що отаке буде. Думали, щось може початися, але щоб до такої стєпєні мирне населення вибивати… Умишлєнно ж це роблять. Горя він (Путін. – Gazeta.ua) наробив кожній сім'ї.

Людей біля двору більшає. Високий худорлявий господар у сорочці з довгими рукавами докурює цигарку й кілька разів запрошує усіх у двір: "Пом'янемо маму". Та люди не поспішають заходити.

– 25 числа (березня. – Gazeta.ua) сюди наші розвідники зайшли. І в той же вечір отуди пішли, – жінка з короткостриженим рудим волоссям показує на вулицю, що тягнеться вгору. – А потім вони назад бігли. Заскочили у двір. В одного рука горить і шкіра якось піднялася. Криком кричить! А другий за лице схопився: "Посмотрите, что там у меня". Чоловік насвітив – нічого немає. А у нього ж горіло просто лице! А наступного дня уже наші сюди стали іти.

Ты что, ох*ела?! Что ты мне хе*ню порешь? Это фильм, снятый на Донбассе в 2014-м

– Коли Україна зайшла, то оцих за два дні отсюда поперли. Вони так тікали, що чоботи через голови летіли! Все бросали, переодівалися у гражданське, щоб тільки вийти. Росіян багато мертвих валялося, – показує на край села Леонід Бабков. – Правда, вони ще зачепилися далі за Вільшанку. І отам наших хлопців багатьох побили. Дітвору по 18-25 год… А ще у Верхній Роганці ліса хороші. І оці (росіяни. – Gazeta.ua) там добре закопалися. І дубасили по нашим.

Леонід знімає окуляри й руками сильно тре очі, з яких котяться сльози.

– Біля мене отут хлопці наші на блокпосту стояли. Казали: "Нам би токо до граніци їх вигнати і більше не пустимо!". І немає уже нікого з тих хлопців, царство їм небесне, – каже тремтячим голосом. – Самі ж вони діти, по 18 год. Як стояли, то у войнушку було грали, бігали кругом хати. Казав: "Хлопчики, ну що ж ви ото… Ви ж і так уже на войні" ". Вони на зачистку згодом поїхали. Наступного дня іде один із них поранений, Максим. Кажу: "Ти сядь, поплач". Він сів і сльози потекли. Він за день на 10 год старшим став. І оце після такого русскіх жаліти треба? Сусідка, Лєнка Бережна, послала фото Малої Рогані подружці в Росію, яка сама родом звідси: "Глянь, що твої з нашим селом зробили". А та їй відписала: "Ты что, ох*ела?! Что ты мне хе*ню порешь? Это фильм, снятый на Донбассе в 2014-м!".

Автор: Ольга Стенько
  Місцеві мешканці із жахом згадують про пережите під час російської окупації
Місцеві мешканці із жахом згадують про пережите під час російської окупації

ЗЕМЛЯ ПІДНІМАЛАСЯ

З-за сірих металевих воріт навпроти виглядає на вулицю 73-річна Валентина із сивим волоссям. На комірці її насичено-рожевої блузки з довгим рукавом заколота брошка у вигляді квітки зі стразами, взута в білі закриті босоніжки. На шиї – срібний хрестик, у вухах – золоті сережки із синтетичними рубінами.

Живе сама – родичі в Харкові. У будинку немає підвалу, тому під час російської окупації і обстрілів ходила ночувати до 84-річної сусідки через три хати. Туди заходили російські солдати, просили бензин.

– Вони тут заблокували все, ми нікуди не виходили місяць – не було ні в'їзду, ні виїзду. Нам сказали одівати білі пов'язки, – веде далі. – Перекрили путі: на дорогу з боку Харкова машину поставили, а сюди вопщє не пускали нікого. Вони тут стояли у совхозі в садку. Ми перещитали – їх повз нас проїхали, коли прибули сюди, більше 50 машин: і танки, і БТРи, і таке всяке.

Нільзя було на кладбище, так ми її отут у дворі прикопали, де ніхто не живе.

"Перша партія" росіян ставилася до місцевих доволі лояльно, згадує Валентина.

– Були такі молоденькі, годів по 18. Ходили з автоматами по вулиці, їздили на танках. А потім їх замінили ті, шо постарше. Почали стрілять, бомбить тут усе. Били з танків і мінометів. Згодом підключилася й російська авіація. Сначала літаки їхні пролетіли попід річкою, покидали якіто огненні бомби, шо зайнявся очерет і все горіло (у Малій Рогані росіяни застосовували термобаричні й фосфорні боєприпаси, за даними Нацгвардії України. – Gazeta.ua), – з жахом згадує місцева. – А на другий день нас бомбили. Ми сиділи в погребі, а воно булькало і аж земля піднімалася. Сильно гепало.

Валентина теж збирається на поминки до сусідів.

Автор: Ольга Стенько
  73-річна Валентина пересділа окупацію у своєї сусідки - 84-річної тезки. Жінки йдуть на поминальний обід до сусідів
73-річна Валентина пересділа окупацію у своєї сусідки - 84-річної тезки. Жінки йдуть на поминальний обід до сусідів

– Померла бабушка у війну. Тоді нільзя було на кладбище, так ми її отут у дворі прикопали, де ніхто не живе. Труну взяли в похоронному бюро. Хлопці пішли, самі одкрили і взяли гроб. А потом уже, як розмінірували кладбище – перепоховали, – говорить.

Про те, як наприкінці березня завершилася окупація Малої Рогані, жінка пам'ятає.

– Обстрєл був сильний, коли наші їх накрили. Їх (росіян. – Gazeta.ua) отут по вулиці плєнних вели, душ 50. Здалися самі, – говорить. – Деякі змогли втекти. Перевдягалися у цивільне, прикидалися місцевими мешканцями.

ПАРТИЗАНЩИНА

Над вулицею розливається тиша. Така, яка може бути спекотного літнього дня саме в селі: вітер шумить у густому вітті вишень і яблунь над будинками, про щось галасливо перемовляються горобці на дахах, з-за парканів насторожено на нас, чужаків, гавкають пси.

На одному подвір'ї чути голоси. На наш стукіт визирає худорлявий чоловік у чорній футболці й темних спортивних штанах. Доволі молодий, але в розтріпаному темно-русявому волоссі й розлогій бороді вже повно сивини. З подвір'я чути сиплий гавкіт невеликого рябого пса, прикованого ланцюгом біля будки.

Тела забирали с переулка и скидывали в болотах. Нас не искал никто

– Мы прятались в подвале у родителей и с папой партизанили. Мы охотники, – 29-річний чоловік просить не називати його ім'я, запрошує у двір і щільно причиняє хвіртку. – Чуть выше переулок есть, где они ходили. Мы садились по заброшенным дворам и немножко их "встречали" (убивали. – Gazeta.ua). Пользовались своим охотничьим оружием.

Після ліквідації росіян, чоловік з батьком непомітно й швидко поверталися додому в погріб.

– Они (росіяни. – Gazeta.ua) ходили по двое. Мы два раза выходили — четверых там положили, их обнаруживали на следующее утро. Тела забирали с переулка и скидывали в болотах. Нас не искал никто, – продовжує . – Они своих вообще не вывозили. Уже наши солдаты собирали их КамАЗами. Как мне говорили, вывозили за старое кладбище и там где-то закапывали.

Автор: Ольга Стенько
  На вулицях Малої Рогані досі збереглася спалена російська техніка. Загарбники ховали танки та бронетехнику між житловими будинками мирних жителів
На вулицях Малої Рогані досі збереглася спалена російська техніка. Загарбники ховали танки та бронетехнику між житловими будинками мирних жителів

З росіянами контактувати доводилося, зізнається місцевий. Окупанти намагалися поводитися чемно – не погрожували.

– Первые две недели я иногда ходил от родителей домой за вещами. Идешь, было, по улице, а они тебе: "Стой, подожди!". Расспрашивали: "Видел ли кого-то чужого, не бегают ли тут ваши солдаты?". А потом приехали другие и уже не было такого, чтобы ты их видел и на тебя не было направлено оружие. То ли наемники, то ли просто отморозки.

До нас підходять ще двоє чоловіків. Один спортивної статури, з-під його сірої кепки трохи видно коротко стрижене каштанове волосся. Карі очі дивляться уважно, але з приязною цікавістю. Ладно говорить українською.

Мы дадим вам банку тушонки, а вы нам бензина или сигареты

– Окупанти були різної національності: і буряти, і з Чеченської республіки. Та загалом – слов'янської зовнішності, – каже 28-річний Владислав. – Вони пішли по дворах шукати бензин. Дизелю у них було багато, на ньому вся техніка їздить. А от генератори, які позабирали десь, – бензинові. На нашу вулицю спершу зайшли два таких засранці в дірявих чоботах, з яких вилітала вода. Підійшли до нас. Один каже дуже ввічливо: "Нам потрібно, якщо можна...". Це вже потім ми дізналися, що це був розвідник, хитро діяв. Як в'юн – питав, як по батькові й розмовляв, ніби просив. Але зрозуміло, що все було добровільно-примусово: "Нам потрібна їжа", "Шукаємо пальне". Типу пропонував обмін: "Мы дадим вам банку тушонки, а вы нам бензина или сигареты". Ми тушонку в них не брали і не мінялися взагалі. Посилалися на те, що в нас нічого немає, а ще й старенька бабуся в хаті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Казали, що Зеленського нада скинуть" - як жителі Станової пережили російську навалу та серед ночі знімали кулемети з ворожої техніки

Росіян приваблювали будинки з двома-трьома поверхами. Не тільки заради наживи, а й тому, що з їхніх дахів більше можливостей для огляду навколишньої території.

У багатоповерхові будинки подекуди пробиралися і місцеві. З дахів дивилися, де стоїть техніка окупантів і надавали інформацію ЗСУ. Це дозволяло українським захисникам точно стріляти в загарбників.

Завдяки цим коригуванням наше село не так сильно постраждало, як могло

– Звідти (з будинків у кілька поверхів. – Gazeta.ua) відкриваються хороші огляди. З одного дому – на так звану "посадку смерті", з другого – на усю Малу Рогань. То наші люди через п'яте коліно намагалися коригувати дії української артилерії, – продовжує Владислав. – Хотілося, щоб наші били раз і чітко в ціль. Завдяки цим коригуванням наше село не так сильно постраждало, як могло, слава Богу.

"Посадкою смерті" місцеві називають невелику "зеленку" на висоті неподалік від села, де артилерія 92-ї бригади ЗСУ, а також добровольці, випалили багато російської техніки.

Автор: Ольга Стенько
  У легковику, який загарбники викрали та намагалися вивезти, валяються предмети побуту: праска, сантехнічні деталі, жіночі шалики, хутряні шапки, столові ножі
У легковику, який загарбники викрали та намагалися вивезти, валяються предмети побуту: праска, сантехнічні деталі, жіночі шалики, хутряні шапки, столові ножі

– Чи не знаєте, кого розстріляли у машинах, які ми бачили на в'їзді в село? – питаємо.

– Машини – не наші. Десь чув, що це орки їх віджали в людей. І самі ж розстріляли, аби нашим важче було до них підійти, – відповідає Владислав. – Як наші зайшли в Малу Рогань, то вони (росіяни. – Gazeta.ua) почали просто гатити по селу. Це саме страшне було. Кидали бомби по 250 кілограмів і півтонні, "прилітало" щось реактивне типу "Урагана".

Після місяця під обстрілами люди навчилися розрізняти, який тип снаряду летить в село, додає чоловік.

– Реактивне коли летить, то там звук схожий ніби грабаркою по каменюкам проводиш, хльосткий. Якщо якась крупнокаліберна арта – то такий глибокий глухий "бум". Літак як летів, то робив два-три круга, ніби цілився. А скидував безпорядочно.

У Малій Рогані були випадки насильства над жінками з боку росіян. Одна з історій, яка відома селянам, стосується 29-річної жінки, яка в офіційних свідченнях підписана Ольгою. Її озброєний окупант побачив у підвалі школи, де облаштоване бомбосховище. Від обстрілів там ховалися понад 150 людей – місцевих та із сусідніх населених пунктів.

– Якийсь чорт-орк заліз туди й порозстрілював на першому поверсі вікна. Приставав до жінки під предлогом того, шо вони нібито знайомі. Хоча факт насильницького акту був наліцо – синці, вона порізана була, – пояснює Владислав.

Наші мужики зібралися, підловили його і здали їхньому командиру.

Зґвалтованих жінок у селі не засуджують, їм співчувають, кажуть чоловіки. І додають: після інциденту до підвалу прийшов командир російських військових. Виказав "стурбованість", пообіцяв знайти насильника та "розібратися" з ним.

– Наші мужики зібралися, підловили його і здали їхньому командиру. Той пообіцяв його розстріляти, – долучається до розмови третій з чоловіків.

– Но його не убили походу – потім бачили живим. Просто зробили вигляд, шо все порішали красиво, – каже Влад.

ВИРВИ НА ГОРОДІ

Трохи далі по вулиці, яка тягнеться вгору, залишки "русского мира" видно здалеку. Спалені й розбомблені будинки, на деяких городах ще темніють великі вирви від снарядів.

Дорога повертає ліворуч і починається широкий краєвид на мальовничий зелений яр і пагорби на протилежному його боці. Праворуч в одній з невеличких сільських вуличок рудою іржавою купою валяється спалений танк. Його башта з'їхала набік, а в довге дуло щільно набилася земля. Поруч чорніє розбитий, колись білий одноповерховий простий будиночок.

Автор: Ольга Стенько
  На вулицях Малої Рогані досі збереглася спалена російська техніка. Загарбники ховали танки та бронетехнику між житловими будинками мирних жителів
На вулицях Малої Рогані досі збереглася спалена російська техніка. Загарбники ховали танки та бронетехнику між житловими будинками мирних жителів

У дворі через вузьку ґрунтову дорогу бігають рябі кури, гавкає пес. Біля будинку, за дощатим парканом, порається чоловік. Розповідає: коли танк підбили, він з родиною вибрався звідси в безпечне місце. А от будинок через дорогу росіяни розбомбили в перші дні окупації. Там ніхто не загинув, бо господарі перебували в шкільному бомбосховищі.

– Бомба или мина на крышу прилетела. Было около четырёх вечера. Я был на улице, около курей. Рядом бахнуло. Глянул – пыль столбом. Упало еще у соседей на огород. Мой дом целый, только окна и крышу (пошкодило. – Gazeta.ua). Но крышу мы уже поремонтировали, – розповідає 47-річний Олег Гуслєв.

Він з дружиною більшу частину російської окупації пережили у власному будинку. Виїхали до Харкова 17 березня.

– Тут солдаты были. Там дальше по улице стояли тоже, всю ночь гуркотели моторами, не выключали. Когда "прилёты" были, то я видел, как ихний бензовоз горел. Это Украина их выбивала отсюда. Слышал, что россияне стреляли с автоматов по дронам, – продовжує Олег.

Может, переоделись под украинскую армию

Він не спілкувався з росіянами. Але коли після деокупації Малої Рогані повернувся до будинку, то зрозумів – вони там жили. По собі залишили безлад.

– Одеяло воняло ихним танковым маслом. И форма ихняя тут валялась. Вынесли компьютер, стул компьютерный, шо сыну покупали. Шампанское пропало, – перераховує Гуслєв збитки. – После себя оставили грязь. Обутыми ходили, с шифанера всё выгружено было – шото искали. Пропала сына курточка, его и моя обувь. У малого была форма военная – для НВП (початкова військова підготовка. – Gazeta.ua) в школе. То ее забрали, только одна шапка осталась. Может, переоделись под украинскую армию.

ЗАМОЖНИЙ КВАРТАЛ

Найбільше руйнувань у Малій Рогані зазнав пров. Стадіонний, розташований на верхівці пагорбу. "Усіяний" винятково дво– й триповерховими приватними будинками, з яких не залишилося жодного вцілілого. Деякі оселі розтрощені або згоріли повністю, інші сильно пошкоджені вибуховими хвилями й "прошиті" осколками від снарядів.

На подвір'ях чимало спалених і посічених уламками від обстрілів легковиків. За парканами – іржаві силуети знищеної російської військової техніки. Подекуди у дворах, зарослих некошеною цієї весни травою, просто неба стоять пральні машини, телевізори й газові плити. А через уламки цегли й бетону проростають і пишно квітнуть недоречно яскраві в цій розрусі різнокольорові півонії та іриси.

Автор: Ольга Стенько
  У Малій Рогані досі збереглася спалена російська військова техніка, яку загарбники ховали між житловими будинками мирних жителів
У Малій Рогані досі збереглася спалена російська військова техніка, яку загарбники ховали між житловими будинками мирних жителів

Поміж зруйнованими будівлями нечутно ходять кілька котів. Побачивши нас, сторожко підходять ближче, лащаться до ніг і просяться на руки. Випрошують не стільки їжі, як людської уваги.

Частина господарів вже повернулися у провулок – самотужки розбирають завали, хтось порається на городі.

Пропонували у Росію. Але ми лишилися ночувати в підвалі

– Ми до останнього тут сиділи. У нас же курочки, уточки, кролики. Хоча обстріли були. Росіяни заганяли у двори техніку, селилися в будинках. Із садів били, – струшує брудну від пилу чорну чоловічу куртку пенсіонерка Ніна Михайлівна. Одяг знайшла серед завалів власного двоповерхового будинку, який обвалився наполовину. Розбирає "останки" оселі разом з чоловіком. Говорить російською. – Нас прийшли виганяти з дому числа 13-го (березня. -Gazeta.ua). Пропонували у Росію. Але ми лишилися ночувати в підвалі. Вони ж узялися шастати по дому. Повибивали всі вікна. Мабуть, звідти вели наблюдєніє. Ми наступного ранку таки перебралися в чотирьохповерхівку до сина поруч. Три дні там побули і забрав нас чоловік в інше село, де працював. Коли уходили, то в нашого дому тільки даху не було. А приїхали оце днів вісім тому і таке побачили. Тепер ото флігельок накрили і там перебиваємося. У родичів теж ночуємо.

Із хазяйства, яке тримало подружжя, майже нічого не залишилося.

– Ні утєй немає, ні кролів. Курок було 22 штуки, то сім вижило. На городах лазили, – веде далі Ніна Михайлівна. – Кішки живі лишилися. Одна ще і кошенят привела. Найшли їх на чердаку.

Автор: Ольга Стенько
  Село Мала Рогань під Харковом місяць перебувало в російській окупації
Село Мала Рогань під Харковом місяць перебувало в російській окупації

Гуркіт уламків, які скидає її чоловік з другого поверху дому, перебивають кілька вибухів удалині.

– Десь недалеко сьогодні б'ють. Хоча прильотів тут не було, як орків вигнали, – пояснює Ніна. – Убійства були. Чула, що п'ятьох хлопців вони розстріляли… Взагалі багато людей загинуло. А домів штук 55 у Рогані постраждало. Наш провулок найстрашніший.

ШТАБ І ГОСПІТАЛЬ РОСІЯН

Від трьох поверхів будинку на протилежному боці провулку залишилися уламки стін із силікатної цегли й випалений бетонний цокольний поверх. На вулиці біля вивернутих вибухом металевих воріт підземного гаражу неохайною купою валяється якесь ганчір'я. Серед нього – брудна військова термобілизна й сильно підтоптані чорні берці. Такими забезпечують російську армію.

На подвір'ї зустрічаємо високого сивого чоловіка у спортивній футболці та робочих брюках. Питаємо, чий це одяг валяється.

Автор: Ольга Стенько
  На подвір'ях кварталу, де квартирувалися російські військові, валяється їх взуття та одяг
На подвір'ях кварталу, де квартирувалися російські військові, валяється їх взуття та одяг

– Освободителей, – іронічно відповідає 52-річний Станіслав.

Зруйнований дім належав його тещі, яка на початку березня виїхала із села. Згодом росіяни прийшли сюди та облаштували штаб і госпіталь для своїх поранених. Це Станіславу пізніше розповіли сусіди. Сам чоловік під час окупації Малої Рогані був у Харкові.

Загарбники зайняли хати й на подвір'ях наставили бронетехніки й артилерії

– Тут в каждом доме в подвале кто-то прятался. Сначала людей не трогали, а потом приехали и выгнали из домов – всю улицу, – каже чоловік. – Со двора дома эксперты забрали много вещей. Остатки боекомплектов, оружия, медикаментов, одежды. Было здесь и тело – Намчал Артыш Чедер Оолович. Он тут был убит, его наши (місцеві. – Gazeta.ua) похоронили. Видно, документы посмотрели, написали бумажку с именем. Их (трупів. – Gazeta.ua) несколько штук нашли – были еще в других местах безымянные закопаны.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убитий батюшка ПЦУ і Путін з "переламаним хребтом": як Іванків і Кухарі зустріли окупантів з боку Білорусі

Запрошує оглянути те, що залишилося від будинку. Всередині приміщення були оздоблені деревом – імітували хату-зруб. Коли від обстрілу почалася пожежа – все згоріло. Зайнялося і в прибудові-ангарі, де в тестя Станіслава була майстерня з оброблення дерева. Обладнання стало купою металобрухту, дрібний електроінструмент поплавився.

Таких пошкоджень пров. Стадіонний зазнав наприкінці березня, коли українці пішли в наступ і стали витискати окупантів з Малої Рогані. Щоб вибити загарбників мусили накривати місця перебування росіян щільним вогнем. Іншого виходу не було, бо загарбники зайняли хати й на подвір'ях наставили бронетехніки й артилерії.

Автор: Ольга Стенько
  Харків'янин Станіслав показує дощенту спалений будинок своєїтещи, в якому у росіян під час окупації Малої Рогані був штаб і госпіталь
Харків'янин Станіслав показує дощенту спалений будинок своєїтещи, в якому у росіян під час окупації Малої Рогані був штаб і госпіталь

– Здесь около нас было две САУшки (самохідні артилерійські установки. – Gazeta.ua). Одна не влезала, подавили нам виноград. Они отсюда стреляли по Харькову, – розповідає Станіслав.

Отсюда стреляли по Харькову

У підвалі, де росіяни ховалися від обстрілів, теж сліди пожежі й вибиті вікна. Пошкоджені металеві двері, уламками посічений легковик Lanos. В наступній кімнаті брудно. Розкидані темно-зелені паперові пакети з білим контуром п'ятипроменевої зірки. Це залишки пайків російської армії. Невеликі консерви у м'яких банках зі щільної фольги золотистого кольору містять етикетки: "Мясной паштет", "Каша гречневая с говядиной".

– Пайки практически просроченные были. Срок истек примерно как раз, когда их отсюда выгоняли – 22 марта, – говорить Станіслав.

СТЕПАНКИ

Дорога від Малої Рогані тягнеться краєм пагорба вздовж мальовничої річки Роганки, що тече в яру. Вздовж шляху, практично перетікаючи одне в одне, розташовані невеликі села Коропи, Степанки й Вільхівка.

Усі були зайняті російською армією. У Степанках танки теж стояли поміж хат. Просто заїжджали у двори, ламаючи паркани. Тут подекуди ще видно накопані поміж житлових будинків окопи й капоніри. А на узбіччях де-не-де трапляються жердини, на яких розвіваються клапті білої тканини – так сапери помічають заміновані місця.

Село не схоже на закинуте, проте людей на вулиці практично немає. Біля одного з дворів стоїть білий Volkswagen Transporter з вибитими й заклеєними плівкою і скотчем вікнами. З-за блакитно-червоних металевих воріт визирає чоловік у біло-сірій картатій сорочці із закатаними до ліктя рукавами. За його спиною у дворі лежить велика труба з хвостовиком – залишки російського снаряду, яким обстрілювали село на початку квітня.

Автор: Ольга Стенько
  На подвір'я Володимира Вікторовича впали залишки снаряда від "Урагана", зруйнувавши літню кухню
На подвір'я Володимира Вікторовича впали залишки снаряда від "Урагана", зруйнувавши літню кухню

– Оце сюда нам прилетіло. Но вона пуста. Сапери її подивилися. Сказали, шо безпечна. Це таке як "Ураган". Нас в той час не було вдома – виїхали, – розповідає 62-річний Володимир Вікторович.

Вони були не просто п'яні, а навєрно, обкурені

Упродовж місяця російської окупації він був удома та з двору не виходив – ховалися з родиною в погребі. Їли сухарі.

– Перве время хліб нам привозили по 30 гривень. А потом ми начали возить. У мого товариша дочка в Харкові, вони там собирали гуманітарку і я їздив забирати. Нам разрішали пересуватися на своїх машинах. Цепляли білі лєнточки і до їхнього поста. Проїжджаєм – прячем під жопу, а там уже наші. Проїхали, завантажилися гуманітаркою і обратно.

Росіяни у двори не заходили – лише їздили повз на бронетехніці. Розграбували магазин навпроти, згадує Володимир.

– Вскрили за три рази. Раз пробували, другий – не получилось. Потім тросом двері вирвали. Вони були не просто п'яні, а навєрно, обкурені, – каже. – Ці чурбани (російські військові. – Gazeta.ua) були маленькі й чорняві. Коли їх там (у Малій Рогані. – Gazeta.ua) бахнули, то вони тут везли ранених. Питали дорогу на Росію. Тут до Бєлгорода 50 кілометрів.

Автор: Ольга Стенько
  Мешканець Степанівки Володимир Вікторович розповідає, як росіяни з третьої спроби розбили двері магазину, щоб накрасти цигарок та цукерок
Мешканець Степанівки Володимир Вікторович розповідає, як росіяни з третьої спроби розбили двері магазину, щоб накрасти цигарок та цукерок

До двору на велосипеді під'їжджає засмаглий чоловік у синіх спортивних штанях з білими лампасами й футболці захисного кольору, на голові камуфляжне кепі. Представляється Валентином Усом.

– Когда война началася мы были дома. С окон ночью смотрим, а они едут – танки херачат, самоходки. У танков свет светится. "Ураганы" стали на Бисквитке (село Бісквітне поруч. – Gazeta.ua), а некоторые, штук 30 или 40, в лесу стояли. И 25 дней гепали – на Харьков. Оттуда им ответка прилетала, – розповідає Валентин. – А потом, когда с Малой Рогани их начали отгонять, они полностью загрузились в соседние села по хатам. В моей хате стояли – такого там натворили!

У меня убили внучку двоюродную

Чоловік погоджується показати свою та сусідські хати, де облаштовувалися росіяни. Просить їхати за ним дорогою, яка різко спускається униз, а потім круто піднімається вгору.

Автор: Ольга Стенько
  Від Малої Рогані до Харкова через села веде доволі нова асфальтова дорога. Покриття посічене гусеницями танків
Від Малої Рогані до Харкова через села веде доволі нова асфальтова дорога. Покриття посічене гусеницями танків

– От у Вовки они тут жили. Было насцано і наср*но, – спиняємося біля одного з перших будинків нагорі. Подвір'я охайне. На парапеті за ворітьми за нами спостерігає прив'язаний собака. Господарі тут бувають періодично.

Біля будинку стоїть пральна машинка, зверху фаянсовий умивальник, поруч - щось упаковане в дерев'яний ящик, ніби приготоване для далекої дороги.

У Володимира застрелили тещу, продовжує Валентин.

– А у меня убили внучку двоюродную, – каже. – Я убежал, когда они сюда заехали 27 марта. Брат рассказывал, что в доме им начали окна бить. Говорят: "Не нравится – выезжайте!". Они сели в машину с внучкой, брат с женой, теща Вовкина. При выезде с Ольшанки тещу застрелили и внучку. Девочке 12 лет было. Хорошая такая, симпатичная. Ее кремировали. Прах на родину отца повезли, в Сумы.

Они у мене в погребе сделали себе позицию и стреляли

До будинку Валентина Уса йдемо кілька хвилин. Дорогою побачили кілька псів, які лізуть під ноги, лащаться. "Підгодовую їх", – зізнається чоловік. Показує кілька сусідніх хат, де жили росіяни. Заходити в деякі досі небезпечно, бо господарі ще не повернулися і є ризик, що оселі в середині можуть бути заміновані.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П'яні окупанти, випалені квартири й "Россия" на паркані: як Тростянець оговтується після пережитих звірств

Дах одноповерхового будинку Валентина пошкоджений осколками. Але будівля не зазнала руйнувань, розповідає чоловік та запрошує у двір.

– У погребах они жили. У меня дубленку украли, мебель и машину Жульку (авто марки Geely. – Gazeta.ua). Они у мене в погребе сделали себе позицию и стреляли вот туда, – показує в бік річки Роганки Валентин. – То у нас там дамба. Все было заминировано.

Зі старого дерев'яного сараю Ус виносить пластикове відро, наполовину заповнене гільзами від куль великого калібру. Назбирав їх у дворі, пояснює.

Автор: Ольга Стенько
  Валентин Ус показує гільзи, які зібрав на своєму подвір'ї - тут росіяни розташовували свої вогневі позиції
Валентин Ус показує гільзи, які зібрав на своєму подвір'ї - тут росіяни розташовували свої вогневі позиції

Тишу знову кілька разів "розривають" звуки вибухів неподалік. Пси на мить перелякано припадають до землі, а потім розбігаються з двору.

– Это "выходы" (так називається момент, коли снаряд випускають з артилерійських установок. – Gazeta.ua), – пояснює Ус. – Жена у меня сейчас еще Харькове. Хочется, чтобы уже спокойно было. Будем с ней пенсию получать и жить, – говорить наостанок.

Зараз ви читаєте новину «"Росіяни ходили по двоє. Ми чотирьох поклали" – у Малій Рогані селяни вбивали окупантів і виживали під глибинними бомбами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі