Охоронець відкриває задні дверцята чорного БМВ. З машини виходить лідер Ліберально-демократичної партії Росії 66-річний Володимир Жириновський. Він у сірому пальті, в правій руці неcе сіру кепку. Лівою тримається за бік.
У понеділок уранці політик приїхав на прес-конференцію до одного з київських інформагентств. Спізнюється на 20 хв. У супроводі п'яти охоронців та російського журналіста Дмитра Кисельова піднімається сходами на третій поверх. Іде повільно. Крекче. Міцно тримається за поруччя. У залі зібралися 80 представників преси.
— Не сочтите опоздание за невежество, ожидали машину, — говорить у мікрофон 58-річний Дмитро Кисельов. — Тема нашей пресс-конференции, Владимир Вольфович...
— Быть Украине в общем вагоне Европы или в вип-вагоне России, — перебиває його Жириновський. Усміхається. 20 хв. розказує про свою партію, пожежі на дискотеках у Росії та Бразилії. Присутні раз у раз сміються.
— Евросоюз будет уменьшаться, — Володимир Вольфович крутить у руках окуляри в чорній оправі, на пару секунд замислюється, морщить лоба. — Вот Турция стоит в очереди в Евросоюз 50 лет, но никто ее не возьмет. Она там не нужна. Вы — тоже. Я не хочу вас оболванивать.
Активістка Коаліції учасників помаранчевої революції 19-річна Тетяна Ліходєєва, яка сидить у другому ряду, дістає з пакета жменю квашеної капусти, тричі жбурляє у Жириновського.
— Геть, українофобе! — вигукує.
Політик підхоплюється з місця. Розмахує правою рукою. Його обличчя червоніє. На правому плечі висять шматки капусти.
— Дима, возьми эту тварь, выгони ее отсюда! — зривається на крик. — Шизофреничка.
Охоронець хапає дівчину за руку, тягне до коридору.
— Жириновський — персона нон ґрата в Україні! — продовжує репетувати Ліходєєва.
— Вот вам демократия — обкидать кого-то, оскорбить. Лучше бы отдала капусту бомжам, они голодают, — Жириновський обтрушує з піджака квашенину, обводить поглядом зал. Примружується. — Охрана, я вас нанял для того, чтобы вы работали, иначе я вас выгоню. Одна девочка-придурок, а вы — три генерала, ни ...рена не можете сделать.
Сідає в крісло. Охоронець струшує залишки капусти із плеча Володимира Вольфовича.
— А че она кричала-то? Я не понял, — перепитує у журналістів.
— Українофоб, — підказують вони.
— А что это такое? — піднімає голову депутат Держдуми.
— Не любите Украину! — вигукує хтось із зали.
— Она — дура, — розводить руками Жириновський. — Я никого не люблю. Никто никого не должен любить и ни с кем дружить. Никому хлеба кусок не дам.
Охоронці виводять Ліходєєву за лікті на сходовий майданчик.
— Зачем тебе это, девочка? — каже один із них. — Одевайся и паспорт давай.
Тетяна бере чорне пухове пальто. Дістає із сумки паспорт.
— В посольство и полицию отдадим, — пояснює охоронець і переписує паспортні дані на аркуш.
Ліходєєва спостерігає мовчки. Плечі в неї тремтять. Тоді спускається сходами.
— Це у вас у Москвє паліция, а в нас міліція! — кричить їм знизу.
За півгодини прес-конференція завершується. Жириновський та його помічники сідають у машину.
— За салом едем, — каже політик, умощуючись на задньому сидінні.
За 15 хв. авто зупиняється біля Бессарабського ринку. Жириновський, п'ятеро охоронців та журналісти заходять туди. Покупців майже немає.
— Это что за икра? — тицяє Володимир Вольфович у першу скляну вітрину біля входу.
Продавщиця 53-річна Валентина Юріївна витягає баночку. На голові у неї біла хутряна шапка, очі підфарбовані яскраво-синім олівцем.
— Это ж астраханская, — всміхається.
Жириновський повертається до журналістів
— О! — вигукує. — Астраханская, наша. Берем, три давай.
Торговка кладе до одноразового пакетика три баночки.
— По 80 гривень. З вас 160, — чомусь помиляється продавщиця.
Охоронець витягає із коричневого шкіряного гаманця 500 руб. Усередині кількадесят таких купюр.
Володимир Вольфович зупиняється біля рядів із квашениною. 70-річна Євфросинія Мавросіївна у білій шерстяній хустці та синьому халаті широко всміхається йому. Два передні зуби в неї золоті.
— Капусточку хотим, — каже Володимир Вольфович.
Продавщиця поправляє хустку.
— Все, шо захочеш, сонце моє золоте, — говорить і сплескує руками. — Я за вами слєжу вже 30 год. По тілівізору не пропускаю.
Набирає капусту поліетиленовим пакетом і пхає у півлітрову банку.
— А помідори вам давать, от-такі з бочки?
Жириновський киває:
— Только не надо нам много банок. Все в одну банку. Немного капусты, немного помидоров. В гостинице попробуем.
— Може, ше огурчика? — підморгує торговка.
— Огурчика хочешь? — обертається Жириновський до депутата Думи від ЛДПР 36-річного Романа Худякова й каже продавщиці: — Телевизор смотришь? Это Худяков, будет у вас мэром Киева.
Помічники регочуть.
Політик витягає із банки двома пальцями огірок, дає Худякову. Той кладе до рота, хрумає і прицмокує:
— Хорошие.
Володимир Вольфович дивиться на годинник.
— Давай, считай уже, — голосно каже продавщиці. — Только не ошибись, родная.
Жінка махає головою:
— Не ошибуся, сонце. Я 40 год на Бессарабке. 700 с вас.
Депутат російської Думи супить брови:
— Это 3 тысячи, что ли?
Жириновський витягає три купюри по 1000 руб. Дає Євфросинії Мавросіївні.
— То вже накупили, як на весілля, — потирає руки вона.
Жириновський бере запечену ковбасу, сало й телячий язик. Витрачає ще 1000 руб.
— Буду есть и вас вспоминать, — каже на прощання.
— Хароші вєщі говорить, — дивиться йому вслід чорнява продавщиця 35-річна Світлана. — Я після школи три перші роки працювала в Москві. І скажу вам: чого Україна і Росія мають бути порознь? Там славянє живуть, і тут славянє живуть. А шо, мало є такого, шо в Росії батьки, а в Україні — діти, і вони не можуть друг до друга з'їздити? Я щитаю, шо Росія й Україна — то є одне ціле, не може бути по-другому. А до Європи хто нас візьме? Кому ми там нада?
3 
1
Коментарі
34