"Зеленський зірвав якір, і ми почали плисти. Ніхто не вміє гребти"

 

В Україні немає балансу влади — гроші й силовиків контролює президент

— Якою має бути наша держава і як нею управляти — цього знання немає ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі. Воно є тільки в нас, маємо його народити, — говорить юристка 45-річна Оксана СИРОЇД. Була заступницею голови Верховної Ради восьмого скликання, перша жінка на цій посаді.

— Маємо зрозуміти: президент — не сакральна фігура. Її має врегулювати закон і контролювати парламент, якщо хочемо плисти у зрозумілому темпі й прогнозованому напрямку. Є регламент Верховної Ради. Є закон "Про Кабінет міністрів". І немає нічого подібного про президента, — продовжує. — Паралельно олігархам треба обмежити монопольний доступ до природних ресурсів. У старих демократіях це вибудовували 200 років. У нас нема цього часу. Росія хоче нас знищити.

Годі говорити про те, якими маємо бути. Ми вже не в Радянському Союзі. Ми є. З нами все гаразд. Ми збереглися, попри сотні років знищення. І ми вчимося. Значить, усе нормально з нашими здібностями.

Ви на початку кар'єри працювали помічницею Ігоря Юхновського, творця Конституції України. Як це було?

— Я почала кар'єру ще з одною легендарною особистістю — Михайлом Горинем. 1994-го працювала і з ним, і з Левком Лук'яненком. Коли 20-річною прийшла до Ігоря Рафаїловича в помічниці, вже мала два роки професійного досвіду. Це був кінець 1996-го. Трошки заздрила людям, причетним до підготовки Конституції.

Ігор Рафаїлович був фантастичним модератором. Не шукав визнання. Навіть утік зі знаменитої фотографії після голосування за Конституцію. Завжди всім знаходив місце, кожного міг підсвітити й показати значущість. І через це зберіг процес.

Конституція 1996 року обмежила повноваження президента. Чи це вдалося насправді?

— Це міф. Надмірні повноваження Кучма отримав, обґрунтовуючи необхідністю задля реформ. Але була ще одна причина. Тоді закладався фундамент для нинішніх олігархічних монополій. І Леонід Данилович вибудовував систему, в якій президент мав бути арбітром цієї всієї конструкції.

Виходить, Кучма є батьком цієї олігархічної системи. Що він зробив доброго для країни?

— Олігархічні монополії — це погано. Але сумніваюся, що їх можна було уникнути. Фактично вся промисловість стояла. Потрібен був хтось, хто міг би створювати продукт. Польща пішла на дрібнішу приватизацію. Але в нас приватної власності не було до 1991 року, не було свого капіталу.

Наші всі резерви залишилися в Москві.

— І не тільки золотовалютні. Українці не мали грошей, втратили заощадження. Тоді сталося найгірше. Прийшов російський капітал і почав збирати ресурси у свої руки.

Інститут президента для нас був новий. Що зробив із ним Леонід Кучма за другий термін?

— Так як цей інститут сформулювали в Конституції 1996 року, так воно є по сьогодні, попри зміни до Основного закону 2007-го. В нас немає балансу влади. І через це ми були приречені скочуватися в авторитаризм. Президент фактично в нас є главою виконавчої влади, де сконцентровані гроші й контроль за застосуванням сили. Він має втричі більше контролю над ними, ніж уряд. Відповідно, прем'єр-міністр беззубий.

Кучма не мав ніколи своєї партії, але ефективно впливав на парламент.

— Фінансово-промислові групи отримали привілеї і доступ до ресурсів завдяки підтримці президента. Не платили ренту за газ і нафту, мали податкові пільги. І їм це треба було зберегти. Так з'явилися олігархічні політичні проєкти. Вже не мало значення, з ким ти йдеш до парламенту — міг провести хоч Мікі-Мауса, хоч Чебурашку. Вони слухняно тиснули на кнопки.

Як президентськими повноваженнями користувався Віктор Ющенко?

— 2004-го монополісти були вже в повному розквіті сил і впливу. І президент мав вирішити — кинути їм виклик, продовжувати бути їхнім арбітром, як Леонід Данилович, чи стати самому олігархом — як намагалися зробити дві особи на посаді президента.

Ми пішли на дочасні вибори 2006 року. Перезавантажилися. І знову ступор — робота парламенту заблокована. Чому так відбулося?

— За лаштунками української політики залишилися ті самі люди. Зрештою ми розчарувалися самі в собі. Наприкінці каденції Ющенка в опитуванні соціологів меншість українців зізналася, що за нього голосували 2004 року.

Віктор Янукович миттєво сконцентрував повноваження часів Кучми.

— Ще президент Ющенко мав моду звільняти шляхом внесення змін до указу про призначення. А коли до влади прийшли Янукович і компанія, вирішили змінити Конституцію, скасувавши рішення про внесення змін до неї. Феноменом правління Януковича було повне нерозуміння країни і людей. А громадяни бачили, що це не їхня влада, і просто відокремилися від неї.

І вийшли на Майдан, вимагали зміни системи. Чому цього не сталося?

— А як будувалися стосунки президента Петра Порошенка й парламенту? Нам тоді здавалося — щоб мати владу, треба якесь сакральне знання. Ми думали, його мали ті, хто приходили на сцену Майдану.

Низку антикорупційних органів, регулятори створили з порушенням Конституції?

— Був запит людей на якісні зміни. І розуміння, що коротке вікно можливостей закриється і треба встигнути. А дизайн Конституції обмежує простір для змін.

Рада збалансовувала владу Порошенка?

— У парламенті щонайменше 60 людей на старті й десь 40 на виході були незалежні. І вони могли діяти за своїм переконанням.

Наприкінці каденції Порошенко хотів запровадити воєнний стан на два місяці з мрією посунути вибори, мабуть. Парламент сказав йому: дзуськи, 10 областей прикордонних і на один місяць. Президент тоді хляпав дверима, ображався.

Або ще важливіший приклад. 2015 рік. Порошенко наполягав на внесенні змін до Конституції з особливим статусом Донбасу на виконання Мінських домовленостей. Я перша виступила публічно проти. Президент просив канцлерку Німеччини Анґелу Меркель, аби вона прислала своїх представників і вони поговорили із Сироїд. Мене тричі "укатували", щоб відмовилася від цієї позиції й підтримала Порошенка.

Коли я побачила 31 серпня 2015 року на табло Ради 282 голоси, була готова обняти кожного з цих 18, які не дали 300 голосів.

Як Арсен Аваков на посаді пережив три парламенти, чотирьох прем'єрів, двох президентів і сім років був міністром внутрішніх справ?

— Аби було менше свавілля з боку міністра, президента, суддів, треба, щоб парламент перестав бути статистом у бюджетному процесі. Хто контролює гроші — контролює все. В Україні президент завжди може не підписати й завернути Бюджетний кодекс.

Чому досі не маємо політики звільнення наших окупованих територій? Хто мав би взяти на себе лідерство в цьому?

— Політику стосовно війни й миру може озвучувати тільки глава держави й верховний головнокомандувач.

Якби ви описали владу президента Зеленського?

— Ми були, як корабель на якорі. Довкола нас пропливали декорації, а вожді казали: "Це ми долаємо курс у НАТО". Зеленський той якір зірвав, і ми почали плисти. Ніхто не знає — куди і не вміє гребти.

"Важливо хоча б раз на два тижні мати пів ранку без поспіху"

Оксана Сироїд до Верховної Ради 2014 року пройшла за списком "Самопомочі" під четвертим номером. 2019-го стала керівником партії.

Працювала в секретаріаті Кабміну, менеджером проєктів Організації з безпеки і співробітництва в Європі в Україні. З 2012-го — директор благодійного фонду "Українська правнича фундація". Викладає в Києво-Могилянській академії і в Київській школі економіки.

Займається боксом.

— Найбільша цінність для мене — це потребує такої концентрації, що півтори години не можна більше ні про що думати, — говорить Оксана Сироїд. — Важливо хоча б раз на два тижні мати пів ранку без поспіху. І до обіду вже батарейки заряджені. Люблю їздити в село. Там інше повітря, запах. Час по-іншому плине.

Народилася в селі Городище Сокальського району на Львівщині. Живе в Києві. Незаміжня.

Олег РИБАЧУК, голова Центру спільних дій у рамках проєкту #укрдерждовгобуд до 30-ї річниці Незалежності провів серію інтерв'ю про становлення Української держави та інститутів влади

×