Вислови Віктора Степановича в народі назвали "черномирдінки"

 

У ніч проти 3 листопада помер 72-річний Віктор Черномирдін, екс-прем'єр Росії, колишній посол Російської Федерації в Україні. Він хворів, за цей рік схуд та полисів. Ходять чутки, що в нього були рак і гостра ниркова недостатність. Лікувався у приватній клініці в Європі.

Поховають політика на Новодівичому кладовищі в Москві, поряд із дружиною. Вона померла в березні цього року. У них залишилися двоє синів та четверо внуків.

Черномирдін був політиком старого гарту. Працював іще з російським президентом Борисом Єльциним. Очолював раду директорів "Газпрому", а пізніше — уряд Російської Федерації. 1995 року група бойовиків на чолі із Шамілем Басаєвим захопила лікарню в Будьонновську Ставропольського краю. Там були дві тисячі людей. Єльцина в країні не було, тому домовлятися з Басаєвим мусив Черномирдін. Він дав наказ про штурм, під час якого загинули 146 людей.

Віктор Степанович прославився своїми колоритними фразами. Йому належить вислів "Хотели как лучше, а получилось как всегда" — про грошову реформу в Росії. Про Черномирдіна ходило чимало легенд. Журналіст поцікавився, чи справді його шпилька для краватки коштує $10 тис. Політик зірвав її й віддав — порадив самому дізнатися вартість у магазині. Виявилося, її ціна $30.

На батьківщині Черномирдіна в Чорному Острозі Оренбурзької області є рибальська байка. Нібито 1994 року Борис Єльцин запросив Леоніда Кучму та Віктора Черномирдіна до Підмосков'я. Ті наловили відро раків і вже хотіли були йти, коли рак ущипнув українця за вказівний палець. Черномирдін не розгубився і вкусив рака. Відтоді товаришує з Кучмою. Обидва були завзятими мисливцями.

— Уперше на полювання мене затягли, по суті, силоміць. Я працював директором заводу, дуже втомлювався і зняти напруження не міг. Запропонували розвіятися, — згадував Віктор Степанович. — Вирішив — гірше не буде. А коли спіймав себе на думці, що третю годину сиджу в засідці й навіть не згадую про роботу. Зрозумів: щось у полюванні таки є.

— Я знав Черномирдіна більше як 20 років, — каже колишній український прем'єр Віталій Масол, 81 рік. — Востаннє бачив на його 70-річчі в Києві. Видно було, що він здав. Це був справжній керівник. Я звертався до нього і за Радянського Союзу, і за часів незалежної України. Він ніколи не відмовляв. Пам'ятаю, була сувора, сніжна зима. Нам треба було додатково десь 5 мільярдів кубометрів газу. Я звернувся до нього. Він одразу вирішив це питання.

Екс-прем'єр Вітольд Фокін, 78 років, говорить, що й досі чує голос Черномирдіна:

— Наша дружба налічує десятки років. Пам'ятаю, як він став головою уряду Росії. Подзвонив: "Тебе недооцінили в Україні. Кидай усе. Приїжджай у Москву, будеш заступником. Віддам тобі паливно-енергетичний комплекс". Але я йому відмовив. Він ображався. Черномирдін відрізнявся від інших політиків масштабом мислення. Охоплював ситуацію дуже широко. Як шахіст, прораховував на кілька кроків наперед. Це небагатьом удасться. Бачив його востаннє на ювілеї Віктора Януковича. Він виглядав погано. Для себе я це пояснював смертю дружини. Бо він утратив рівновагу і сенс життя.

3 листопада в посольстві Росії в Україні відкрили книгу скорботи.

До кімнати для гостей на просп. Повітрофлотському, 27 у Києві пускають відвідувачів. Двоє робітників примотують чорну стрічку до великої картини із зображенням Черномирдіна. На столі портрет Віктора Степановича, поряд шість червоних троянд та книга скорботи. Зранку в ній один запис:

"Он был настоящим мужиком! Соболезную родным и близким. Михаил Койфман".

О 12.15 залишив запис арабською посол Афганістану. Текст 10 хв. переписував із папірця. Прийшли нардеп-"регіонал" Валерій Коновалюк та екс-голова Служби безпеки Валентин Наливайченко.

— У нас в три часа Кучма приедет. Азаров — не знаю, а еще глава СБУ, фамилию не помню, — розмовляють у коридорі працівники посольства.

— Хорошковский, что ли?

— Точно. Ющенко уже звонил.

Повідомляють, що після 14.00 очікують Петра Порошенка, екс-президента Леоніда Кравчука та главу уряду Миколу Азарова.

— Дізнався про смерть Віктора Степановича сьогодні о сьомій ранку від його радника. Ми працювали разом вісім років, — каже російською Всеволод Лоскутов, радник-посланник посольства Російської Федерації в Україні. — Він був дуже простим у спілкуванні. Міг підійти до кожного працівника й запитати, як родина, як здоров'я. Після відставки в Україну приїжджав дуже часто. У липні відпочивав у Івано-Франківську. Востаннє я його бачив у жовтні, він прилітав до Луцька в монастир. Ніколи не скаржився на здоров'я. А ще дуже любив футбол. В Україні був справжнім уболівальником донецького "Шахтаря".

Вислови Віктора Степановича в народі назвали "черномирдінки"

У кого руки чешутся — чешите в другом месте.

Вечно у нас в России стоит не то что нужно.

Все это так прямолинейно и перпендикулярно, что мне неприятно.

Где-то мы чего-то там, сзади все чего-то побаиваемся.

Если я еврей, чего я буду стесняться? Я, правда, не еврей.

Как кто-то сказал, аппетит приходит во время беды.

Какую бы общественную организацию мы ни создавали — получается КПСС.

Мы до сих пор пытаемся доить тех, кто и так лежит.

Надо контролировать, кому давать, а кому не давать. Почему мы вдруг решили, что каждый может иметь?

Мы надеемся, что у нас не будет запоров на границе.

×