У номері "Газети по-українськи" від 2 червня цього року народний депутат Аркадій Корнацький розпочав дискусію про земельну реформу в Україні. Він — автор законопроекту "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" №5535–1.
У цьому номері продовжуємо обговорювати наслідки скасування мораторію на обіг сільгоспземель.
Міф про 100 мільярдів доларів і гірка правда
Казку про $100 млрд, які начебто принесе в Україну скасування мораторію, розказують недолугі "експерти". Уявлення, дуже далекі від життя, від розуміння сущого й потрібного, доброго та поганого — головна ознака українських "реформаторів".
Скасування мораторію призведе рівно до тих наслідків, які будуть обумовлені майбутнім законом "Про обіг землі сільськогосподарського призначення". Його зареєструвала група народних депутатів під №5535.
Перше: стрімко підскочать обсяги й темпи корупційного заволодіння нинішніми "державними" сільгоспземлями. В Україну з офшорів повернеться частина украдених коштів, а безземельних селян остаточно позбавлять навіть надії на приватизацію землі.
Друге: як тільки "державні" сільгоспземлі будуть "прихватизовані", олігархат почне заволодівати вже приватизованими селянськими та фермерськими землями.
Третій етап — перепродаж корупціонерами землі іноземцям.
Інші міфи на земельну тему
Політики, що спекулюють на темі обігу сільгоспземель, кажуть багато дурниць. Серед "перешкод" впровадженню земельного ринку обов'язково називають незавершеність земельного кадастру і необхідність проведення інвентаризації всієї землі. Кращої ілюстрації некомпетентності не придумаєш. Бо кадастр формується в процесі обігу землі, а інвентаризація всієї землі — як сільськогосподарського призначення, так і інших категорій, як із кадастровими номерами, так і без них — до земельного ринку загалом і до врегулювання обігу сільгоспземлі для товарного виробництва зокрема, не має стосунку.
Кадастр та інвентарний опис — це фактично одне й те ж саме. Тільки на формуванні кадастру можна украсти більше. Для цього навіть спеціальний закон прийнято — "Про державний земельний кадастр".
Але ж не робить ніхто дома повний опис майна для того, щоб продати щось одне! Для того ж, щоб земельній ділянці присвоїти кадастровий (інвентарний) номер, вона має бути сформована під якусь визначену потребу. Тобто, повинна бути відомою необхідна площа, конфігурація, цільове призначення тощо. Як можна вгадати наперед, за відсутності конкретної потреби у кожному конкретному випадку, якою має бути земельна ділянка?
Звісно, можна порізати всі ненадані землі на шматки, присвоїти їм номери. Питання: а навіщо, якщо завтра треба буде відводити цю землю під проекти, для яких потрібні зовсім інші розміри й конфігурація ділянок?
Ще один міф — так звана консолідація земель. "Реформатори" заклопотані тим, як без згоди селян, примусом міняти місцезнаходження їхніх земельних ділянок з метою формування цілісних земельних масивів.
Спочатку зробили (й досі продовжують) усе можливе, щоб порвати великі поля на клапті-паї, порізати їх дорогами. А тепер, знову в антиконституційний спосіб, без згоди землевласників, хочуть "консолідувати" паї, тобто формувати великі поля.
Спочатку рвуть, а потім намагаються склеїти. І називають це реформами.
Проект від влади і альтернативний проект: пітьма і світло, знищення і порятунок
Якими є земельно-ринкові погляди нинішніх можновладців, достеменно покаже законопроект Кабміну "Про обіг землі сільськогосподарського призначення". Його от-от мають внести до Верховної Ради. Але його основні позиції напевне збігатимуться з тими, що є в законопроекті №5535. Його група народних депутатів зареєструвала у грудні 2016 року. Бо цей законопроект, як заявив один із його підписантів, відображає позицію президента і прем'єр-міністра.
Це — законопроект знищення.
Більшість українських законів написані так, що основний їх зміст приховується у прикінцевих та перехідних положеннях або "між рядками". Не виняток і законопроект №5535: основні антинародні й корупційні норми зосереджені наприкінці, хоча вистачає їх і в тілі проекту.
Ось деякі з них:
— усупереч Конституції, вкотре закріплюється статус "державної власності" на всі неприватизовані сільгоспземлі, чим додатково легітимізується земельна корупція;
— закріплений Земельним кодексом мораторій на обіг державних сільгоспземель для товарного виробництва скасовується, а мораторій на обіг приватних, селянських сільгоспземель — зберігається.
Тобто селяни й далі залишаються безправними, утиснутими в конституційних правах. Але натомість виконується замовлення олігархів зі створення умов для розкрадання неприватизованої, так званої державної сільгоспземлі. Її виводять з-під мораторію. Із 1 липня 2017 року впроваджується їх обіг.
— мораторій обігу селянських сільгоспземель не тільки зберігається у попередньому обсязі, а й розширюється — внаслідок поширення дії закону про обіг земель сільськогосподарського призначення на фермерські й інші сільгоспземлі, які зараз не є "підмораторними";
— з 1 липня 2017 року скасовується право колективної власності селян на земельні ділянки під усіма польовими дорогами, лісосмугами, господарськими дворами (фермами, токами, польовими станами, тракторними бригадами тощо) та на всі інші нерозпайовані сільгоспземлі колективної власності, невдало колись названі несільськогосподарськими угіддями. Сотні тисяч гектарів земель, без яких сільгоспвиробництво неможливе, передаються в лапи чиновників. І створюються умови для нового етапу всеукраїнської земельної корупції: чиновник, тримаючи селянина за горло, буде "продавати" йому за хабарі його сьогоднішню власність;
— іноземцям та іноземним компаніям надається право придбання у власність сільгоспземлі усіх видів, зокрема для товарного виробництва;
— неприватизована сільгоспземля не передається у власність громад: місцевим радам лише надається право розпоряджатися "державними" сільгоспземлями. Це значить бути в повній залежності від чиновника;
— скасовується право на безоплатне отримання у власність сільгоспземлі усіх видів, у тому числі для особистого селянського господарства, присадибних ділянок тощо — селяни тепер повинні будуть купувати землю, яка є їхньою від Бога;
— передбачається примусова, без згоди землевласника, "консолідація";
— власником сільгоспземлі може бути хто завгодно, а не лише сільгоспвиробник. Це означає появу класу латифундистів-рантьє, обезземелення фермерів і селян та перетворення їх на батраків;
— "державна" сільгоспземля може продаватися за нормативно-грошовою оцінкою, тобто за скільки чиновник скаже;
— обіг сільгоспземлі має регулюватися не тільки законом "Про обіг сільгоспземель", а й усім іншим чинним законодавством. Це означає, що бюрократія та корупція роздягнуть, роззують, голодним і босим по світу пустять селянина-землевласника й фермера;
— право власності на сільгоспземлю може набуватися не тільки за цивільно-правовими угодами, а й відповідно до "інших підстав", що можуть бути впроваджені будь-яким законом. Тобто закладаються умови для рейдерства, а точніше кажучи — для грабежу й бандитизму;
— впроваджується блакитна мрія корупціонерів — електронні земельні торги з продажу "державних" і "комунальних" земель, та ще й за цінами, визначеними експертами. Тобто за скільки чиновник скаже;
— передбачено перехід права власності на сільгоспземлю до фінансових установ-кредиторів. Тобто закладені можливості для "заробітків" і тих, хто двічі оформлятиме право власності (реєстратори, нотаріуси, кадастровики, земельники), і тих, хто одразу ж після отримання землі у власність тут же продаватиме її — це менеджери банків;
— Держгеокадастру надається право продавати чужу землю без будь-яких уповноважуючих на те документів;
— Кабмін має встановити Порядок, відповідно до якого проводитимуться електронні земельні торги. Зрозуміло, що це буде бездоганний, з корупційної точки зору, порядок;
Законопроект Корнацького: мораторій — корупції, земля — селянам, відродження — країні
Підписаний групою народних депутатів суперкорупційний законопроект №5535 є плодом спільної творчості "фахівців" Кабміну, Міністерства агропромислового комплексу, Держгеокадастру і так званих галузевих асоціацій. Тобто всіх наймитів олігархату.
Прем'єр Володимир Гройсман пропонує дві речі, які начебто запобігатимуть зловживанням у процесі обігу сільгоспземель: надати право купувати їх тільки громадянам, і в одні руки — не більше 200 га.
Міністр АПК Тарас Кутовий, який нещодавно подав у відставку, каже, що продаватися має не земля, а право її оренди.
Оце весь "захист селян", "захист землі-матінки" і "подолання земельної корупції", які влада придумала за 16 років мораторію.
Пропозиції високопосадовців не витримують критики: через підставних осіб можна скупити скільки завгодно сільгоспземель; торгівля правом оренди, яка й зараз процвітає, — це мрія шахраїв та рейдерів. Вона перетворює селян із кріпаків на рабів.
Пропозиції Гройсмана і Кутового вкупі із законопроектом №5535 показують позицію влади: спочатку нахапаємо землі, скільки зможемо, а потім перепродамо іноземцям, якщо добре заплатять.
Це підтверджує: мораторій впроваджено не для того, щоб придумати розумні норми обігу сільгоспземель, захисту селянина і національних інтересів, а задля заволодіння землями і "заробляння" на корупційних потоках.
Хоч би скільки років тягнувся мораторій, очікувати від так званої політичної еліти корисних для народу і країни законів — марно. Злодії завжди думають лише про те, як продовжувати красти.
Моє бачення земельної політики втілене у законопроекті №5535–1. Написав його ще 15 років тому, невдовзі після впровадження мораторію. Постійно вдосконалював правові нюанси і, починаючи з 2005-го, пропонував владі. Але він не влаштовував можновладців. Їм не треба те, що потрібно людям і країні, а саме:
— ніяких "державних" сільгоспземель нема й не може бути. Всі землі — народні, сільгоспземлі — селянські. З моменту набуття чинності Закону "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" в органів влади щодо неприватизованих ("державних") сільгоспземель залишається одне-єдине повноваження — розпаювати їх і протягом року передати у власність селян;
— Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" регламентує винятково обіг тих сільгоспземель, на які зараз поширюється мораторій — це селянські пайові сільгоспземлі, селянські землі колективної власності й неприватизовані на даний час (так звані державні) сільгоспземлі, які мають бути розпайовані між селянами;
— обіг сільгоспземель регламентується не "усім чинним законодавством", а винятково Конституцією, Цивільним кодексом і Законом "Про обіг землі сільськогосподарського призначення";
— іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства не мають права набувати сільгоспземлю у власність. Таке право мають тільки українські сільгоспвиробники, зокрема селяни;
— будь-які акти органів влади, що порушують права землевласників, є нікчемними і не породжують правових наслідків;
— особи, що здійснюють реєстрацію правочинів із відчуження сільгоспземлі, зобов'язані контролювати законність правочину. У разі, якщо внаслідок правочину селянинові-продавцю завдано матеріальної шкоди, реєстратор несе перед землевласником матеріальну відповідальність у повному обсязі;
— до земель колективної власності належать всі несільськогосподарські угіддя у межах землеволодінь приватизованих сільгосппідприємств: землі під польовими дорогами усіх видів, лісосмугами, іншими багаторічними насадженнями, господарськими водоймами й гідротехнічними спорудами, токами, бригадами, польовими станами, фермами, будівлями й спорудами тощо. Розподіл цих земель відбувається за згодою власників земельних часток (паїв);
— переважне право на придбання сільгоспземлі у разі її відчуження мають: близькі родичі продавця; власник суміжної земельної ділянки; орендар землі;
— сільгоспземля не може відчужуватися нижче мінімальної ціни, що встановлюється у двадцятикратному розмірі річної орендної плати. У разі порушення цієї умови правочин є нікчемним;
— у разі придбання сільгоспземлі за мінімальною ціною покупець зобов'язаний щорічно надавати продавцю довічну ренту в розмірі не меншому, ніж середня орендна плата за останні 20 років. Якщо земля буде перепродаватися, обов'язки щодо довічної ренти переходять до кожного нового її власника.
У разі смерті продавця право на ренту успадковується особами, які були на його утриманні.
Також у разі смерті продавця покупець надає останню послугу — все необхідне для його достойного поховання у розмірі річної ренти.
— внесення сільгоспземлі до статутного капіталу або відчуження землі за плату у будь-який інший спосіб тягне за собою такі ж гарантії захисту селянина від несправедливого обезземелення, як і продаж землі;
— продаж чи у інший спосіб відчуження за межі території України (експорт) ґрунтів забороняється.
Це — основні правові засади мого законопроекту. А всі його норми в сукупності створюють механізми надійного захисту селянина-землевласника, земельних інтересів його родини, обігу сільгоспземель у середовищі сільгоспвиробників, створюють передумови для розвитку масового фермерства, збереження і відродження села.
Також — ліквідують основний пласт земельної корупції.
На відміну від офіційних грабіжницьких і руйнівних проектів, цей є законопроектом захисту, порятунку і відродження. Без нього не буде змін на краще. Він має стати основоположним земельним законом — Земельною Конституцією України.
У головах політиків — не розруха, а клозети
Мета українських політиків — бути при владі і красти. Заради цього створено не тільки відповідне законодавство. Влада ще й тлумачить його так, що навіть термін "абсурд"є недостатнім для належної характеристики.
Це легко пояснити на прикладі права власності.
Перше: Конституція України, яка є законом прямої дії і має найвищу юридичну силу, закріплює принцип верховенства права. Закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Друге: Конституція встановлює і гарантує непорушність права власності. Це повною мірою поширюється і на право власності на землю.
Третє: Конституція прийнята 1996 року, Земельний кодекс України набув чиннності і впровадив мораторій на продаж землі сільгосппризначення 1 січня 2002-го. Мораторій є прямим і суттєвим порушенням права власника землі на розпорядження нею, тобто істотним звуженням змісту і обсягу його прав.
Не треба бути юристом, щоб зробити висновок: мораторію на обіг земель сільгосппризначення в Україні де-юре нема. І ніколи не було. Норми Земельного кодексу щодо мораторію та інших обмежень прав власників є визначально мертвими, недійсними.
Але де-факто мораторій діє, селяни утиснені в правах не менше, ніж за сталінщини — бо так треба "батькам нації".
У Михайла Булгакова є геніальний вислів щодо розрухи: вона не в клозетах, вона — в головах. До українських політиків-можновладців цей вислів не підходить: у них у головах (і в душах) не розруха, а клозети. Причому такі брудні, що відмити неможливо. Їх усіх треба згребти докупи, вивезти в зону відчуження, залити вапном, хлором, потім бетоном — і глибоко закопати. А зверху встановити могильник.
А поки що мусимо розплутати хоча б частину тієї павутини, яку за довгі роки шахраювання сплела "національна еліта".
Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат, автор законопроекту "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" — №5535–1
3 
35413
Коментарі