26 жовтня переоберемо парламент. Це найважливіша подія після виборів президента. Україна остаточно перезавантажить вищі органи влади. Вперше за 23 роки комуністи та відверті проросійські маріонетки з інших партій не потраплять до Верховної Ради.
Це розуміють не лише в Києві та Львові, а й у Москві. Тому за невигідних для себе умов Росія розпочала нову тактику, спрямовану на послаблення України.
Наступ російської регулярної армії зупинився 5 вересня. Не треба бути військовим, щоб розуміти: якби він тривав у тому ж темпі, в якому йшов наприкінці серпня, нам довелося б облаштовувати нові рубежі оборони значно східніше.
Що зупинило росіян в умовах, коли 70% української збройної техніки було знищено, група добровольчих батальйонів потрапила в полон під Іловайськом, а інші українські частини були виснажені важкими боями?
Відповідь очевидна — мужність і сила української армії, патріотизм українців на Донбасі, які не пустили російську навалу до Маріуполя й Харкова. Росію також зупинив жорсткий міжнародний опір і величезні економічні втрати. Ось як описує "досягнення" Путіна від прямої агресії в Україну російський опозиційний політик Борис Нємцов: "Он получил бегство капитала более 100 миллиардов долларов, 40 рублей за доллар (девальвация более 20%) и двузначную инфляцию на продукты". Аби зрозуміти, наскільки це багато, варто згадати, що всі витрати державного бюджету України за рік становлять близько $34 млрд.
У Москві добре усвідомлюють, що головним організатором і рушійною силою міжнародного тиску є особисто президент Петро Порошенко. Він щодня проводить складні переговори, телефонні розмови, особисті зустрічі, під час яких закликає світових лідерів стати поряд з Україною. Допомогти нам захистити територіальну цілісність і незалежність, змусити Російську Федерацію заплатити економічними втратами за анексію Криму й ескалацію конфлікту на Донбасі. Остання зустріч у Мілані за участі президента Порошенка, лідерів Євросоюзу та провідних європейських країн з одного боку — і президента Путіна з другого, ще раз показала солідарність світу з Україною й готовність Європи тиснути на Москву, посилювати санкції.
Відтак свого головного українського ворога, який завдав настільки дошкульного удару по російській економіці, Путін прагне серйозно послабити. Тому продовжує підгодовувати терористів на Донбасі та прокремлівських маріонеток у чинній Верховній Раді. Чимало вчорашніх "регіоналів" ідуть на ці вибори, маскуючись під самовисуванців. Аби ввести в оману виборців, які відмовляються голосувати за представників режиму Януковича. А відверті маріонетки Кремля з Компартії та так званого "Опозиційного блоку" навіть не приховують, що підтримують політику Путіна, й не підбирають слів для критики українського президента.
Насправді без втручання особистого фактора Петра Порошенка реакція країн Європи могла обмежитися "серйозним занепокоєнням". У цьому переконують досить мляві протести провідних країн Заходу на захоплення частини території Грузії 2008 року.
Тоді в Україні експерти і пересічні громадяни не могли зрозуміти й обурювалися, чому мовчить прем'єр Тимошенко і не засуджує російську агресію Грузії. А в Москві такою мовчазною поведінкою лідерки БЮТ були задоволені. Як і "глибоким занепокоєнням", яким обмежилася канцлер Німеччини Анґела Меркель. Президент США Барак Обама тоді заявив про новий рівень відносин із Росією, про так зване перезавантаження.
Інша справа тепер, коли не лише США, а й країни ЄС застосували жорсткі санкції проти великих приватних російських компаній. Деякі з них називають "гаманцями Путіна". Тому послаблення президента Порошенка для Путіна стає завданням №1.
Щоб досягти цього, Москва максимально підтримує приховану опозицію в Україні. Адже що менше отримає "Блок Петра Порошенка" на виборах, то більшими будуть можливості для тиску на українського президента й російської гри в українській політиці.
Для внесення розколу між українськими політичними партіями вдаються до інтриг та відвертої брехні про кандидатів президентської партії. Олігархи, газовий бізнес яких роками був пов'язаний із Росією, повели на українські вибори промосковські партійні проекти. Причому яйця Москви розкладено не в один партійний кошик. Цілі Путіна для передвиборної кампанії в Україні: добитися максимального зменшення фракції Порошенка у Верховній Раді. Також — розмити підтримку президента в Україні за рахунок брехні, відбити бажання йти на вибори навіть у твердих прихильників нової влади.
Петра Порошенка сприймають як ворога в Росії. Бо ще ніхто з українських президентів не завдавав такого дошкульного удару російським олігархам, планомірно послаблюючи їх не на словах, а за рахунок санкцій Заходу.
Якби не зусилля Порошенка, спрямовані на зміцнення армії та посилення дипломатичного тиску на РФ, міг бути інший сценарій: достатньо згадати березень цього року, коли "зелені чоловічки" — російські окупанти, захоплювали Крим.
В Інтернеті збереглися нечисленні заяви про глибоке занепокоєння з боку ЄС, обіцянки фінансової допомоги з боку США й жодних конкретних дій. Неквапливу реакцію Заходу добре ілюструє 12 березня, коли країни "Великої сімки" закликали Росію не визнавати результатів кримського референдуму. Звісно, усі розуміли, що так званий референдум, організований окупантами, проводиться під дулами автоматів і є незаконним. Але Захід удавав, що справді є якийсь окремий народ Криму, який може самостійно, без зовнішньої російської підтримки прийняти рішення про вихід з України, всупереч нашому законодавству.
Усе змінилося після перевиборів президента, коли почав спрацьовувати фактор Петра Порошенка. Послідовне запровадження трьох етапів антиросійських санкцій на тлі підписання та ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС змусило Москву реагувати.
За умов парламентсько-президентської республіки послабити вплив українського президента просто — не дати йому сформувати більшості однодумців у новому складі Верховної Ради. Справа не лише в тому, хто буде в Україні прем'єром. Крім проблеми портфелів, є проблема законів, адже будь-які серйозні зміни починаються зі зміни законодавства. Забрати таку можливість у глави держави означатиме зупинити або серйозно загальмувати вступ до ЄС і необхідне для цього проведення реформ.
Тішить, що попри спроби Москви розсварити українські партії, "Блок Петра Порошенка" все ж таки зміг домовитися з іншими демократичними політсилами про зняття низки кандидатів на користь найсильніших із метою недопущення найбільш одіозних "регіоналів" до нового парламенту. Засмучує, що чорний піар, щедро засіяний "козачками Москви", дав результати. І вже є люди, які не хочуть іти на вибори або голосуватимуть за непрохідні партії.
Психологи називають це інфантильною втечею від труднощів. Адже, щоб боротися проти московської пропаганди, потрібно мати достатньо сміливості зробити вибір. Хтось може спокуситися на так звані нові дрібні проекти, що мають 2%-3%, як, наприклад, "Самопоміч", і розпорошити тим самим голоси демократичного табору. В результаті"Самопоміч", лідер якої Андрій Садовий ще вчора радо вітав Януковича з днем народження, все одно не пройде до парламенту, але забере голоси більш потужних демократичних партій. Проблема в тому, що кілька відсотків відтягнуті дрібними партіями на себе — згорять, а так звані бонуси допоможуть пролізти у Верховну Раду проекту Тігіпка або "Опозиційному блоку", що тупцюють на межі 5-відсоткового бар'єру і які так потрібні у Верховній Раді Кремлю.
Насправді ж справою честі кожного українського патріота є боротьба з російською агресією. В цій гібридній війні необхідно перемагати не лише на Донбасі — потрібно здобути перемогу в собі. Здолати нав'язану зневіру, набратися мужності й суто української впертості, щоб перемогти посіяний ззовні чужий вплив.
26 жовтня потрібно допомогти Україні і її президентові — проголосувати проти Москви.
3 
1
Коментарі
1