"Три роки розгрібаємо руками лайно, яке ллється з сусідньої держави"

 

— Зараз окупований Донбас перетворюється на сіру зону без митного контролю та зборів. Товари з України без сплати податків ідуть у ДНР і ЛНР. Далі — в Росію. Наприклад, на ринку кольорових металів у нас дефіцит. Деякі товариші сіли на схему фіктивних поставок їх у ЛНР-ДНР. Везуть ніби туди на заводи, а насправді — в Росію. Таких схем достатньо, — говорить депутат Верховної Ради від "Народного фронту" 31-річний Сергій ­Висоцький.

Зустрічаємося у його приймальні в готелі "Київ". У невеликій кімнаті два робочих місця — для депутата й помічника. На стіні — український прапор із шевронами бойових підрозділів з АТО. Сергій щойно повернувся із засідання у парламенті. Вікна приймальні виходять на вулицю Грушевського. Видно будівлю парламенту.

Місяць триває блокада торгівлі з окупованими районами Донбасу. Ні уряд, ні блокадники не йдуть на поступки. Який вихід із ­ситуації?

— Нам потрібна серйозна дискусія з питань економічних відносин з окупованими територіями. Я співавтор законопроекту про їхню повну економічно-товарну блокаду. Він передбачає також скасування вільної економічної зони Крим. Її запровадили, виходячи з інтересів кількох вітчизняних олігархів.

Маємо розірвати економічні зв'язки з окупованими районами. Відрізати їх як гангрену. Потрібні аргументи, чому повинні купувати тамтешнє вугілля й не можемо його імпортувати з Південної Африки. Дорожче? Так. Але й газ у Європи дорожчий за реверсними контрактами. Така ціна незалежності.

Які мають бути відносини з окупованими районами?

— Будь-яка контрабанда, експорт та імпорт у Росію мають бути зупинені.

Не розумію, чому маємо робити в себе Придністров'я. Через нього йтимуть контрабанда, наркотрафік. На цьому наживатимуться чиновники. А корупцію в нас використовує російська Федеральна служба безпеки. Вербують посадовців на митниці, у правоохоронних органах, керівників підприємств. Збирають компромат на них і потім контролюють цих людей.

Якщо не приведемо статус окупованих територій у законне русло, то чорна діра роздиратиме всю країну.

Можемо піти на якісь поступки Росії?

— Який смисл у поступках, якщо Путін вважає, що нашої держави не існує? А всі його плани стосуються поділу України на частини. Від наміру прямої окупації він перейшов до дестабілізації. Далі, за цим планом, має бути громадянська війна і прихід лояльного до нього режиму, який здасть Україну, як Янукович. Російська пропаганда працює на те, що українців не існує як нації, тут — фашисти.

Нам слід чекати, доки Росія почне розвалюватися. Це буде за умови збереження політики санкцій Заходу щодо Москви. Поступово вони приведуть до економічного краху і розпаду РФ.

Яка має бути наша внутрішня політика?

— Її можна сформулювати тезою письменника Миколи Хвильового — геть від Москви.

Ми на грані виживання. Для мене пріоритет внутрішньої політики — це національна безпека. Якщо збережемо державу — побудуємо Україну успішну, багату, без корупції. Якщо державу втратимо, тоді в еміграції десь у Парижі за чашкою кави розмірковуватимемо, чому нам не вдалося.

Промайданівські сили 2014 року створили в парламенті коаліцію "Європейська Україна". А тепер Радикальна партія, "Батьківщина" й "Самопоміч" ніби в опозиції.

— Хтось думає про дострокові вибори і про те, як прийти до влади в коаліції з "Опозиційним блоком". Але громадяни уповноважили нас на дії. Для ефективної роботи доводиться йти на компроміси. Три роки розгрібаємо руками лайно, яке ллється з сусідньої держави. Триває війна. Нехай ми в Києві за кавою цього не помічаємо. Але це — війна. В цій ситуації не можна залишитися в білих рукавицях. А коли чистиш каналізацію, то від тебе "пахнутиме". Однак якщо вичистиш її, тобі можуть поставити пам'ятник.

Що маєте на увазі під словами "національна безпека"?

— У нинішній ситуації — це якомога більше дистанціювання від агресора і розрив зв'язків із ним.

У сучасному світі не можна досягти національної безпеки лише за рахунок сильної армії. Тому що характер війни постійно змінюється. Її ведуть в економічній, інформаційній, фінансовій, організаційній, історичній, політичній площинах. Нам треба мати адекватні сценарії відповідей у кожній із них. Наприклад, для мене абсурдом є те, що Олександр Бабаков досі володіє низкою українських обленерго. Це — депутат Держдуми Росії, колишній віце-спікер, який голосував за анексію Криму. Він має доступ до інформації про нашу енергосистему. І в нього є ресурси, щоб корумпувати в інтересах Росії наших урядовців.

Але ж Бабаков потрапив у санкційний список.

— Однак досі не можемо вигнати його з обленерго. Чому? Бо чимало політиків і чиновників думають насамперед про свою кишеню, а не про державу.

Як оцінюєте роботу уряду Гройсмана?

— Вони стараються. Щось виходить, щось — ні.

Скоріше виходить чи не виходить?

— Прем'єр-міністр Яценюк приділяв значно більше уваги звільненню від російського впливу. Йому треба поставити пам'ятник хоча б за те, що в над­важкий період реформував нафтогазовий сектор. І ми стали повністю незалежні від російського газу. За 25 років — Яценюк перший утілив це.

Відбуваються речі, які мене дезорієнтують. Не розумію, куди Кабмін як цілісний орган рухається. У нас на рівні виконавчої влади є цілісне бачення країни і напрямку її руху? Не певен. Поки що я стриманий оптиміст, але питання накопичуються.

Які реформи проходять успішно?

— Головна — енергетичного сектору. Ми позбулися газової залежності від Кремля.

Одна з найважливіших — реформа поліції. Зараз іде її другий етап.

Надзвичайно важливо довести до кінця реформу децентралізації. Вона має навчити людей відповідати за свої долі.

Сформовано батальйони та бригади Нацгвардії, Збройних сил — за стандартами НАТО.

Завдяки реформі держзакупівель зекономили майже 50 мільярдів гривень.

Успішні зміни в дозвільній системі. Довідки, різні дозволи — увесь цей пласт побутової корупції знищується шляхом створення центрів адміністративних послуг. Є електронна черга, розцінки — без хабарів.

А ще — впровадження електронного декларування.

Чому суспільство не відчуває цих змін?

— Об'єктивно — життя не покращилося. Але давайте порівняємо 2013-й і цей рік: анексія, окупація, третина держбюджету йде на потреби оборони, великі проблеми з інвестиціями, бо ніхто не хоче вкладати в країну, яка воює. Але прекрасно пам'ятаю, як отримував свій перший закордонний паспорт. Черги, хамство, якісь люди ходять: "Юначе, давайте прискоримо процес. На другому поверсі є фірма". У людей коротка пам'ять. Не згадують, як прогиналися перед ДАІ. Забули, що таке Межигір'я, Янукович, "донецька братва", яка віджимає бізнес. Люди піддаються ворожій пропаганді. В Україні, на жаль, багато медіа з прямим кремлівським впливом.

Можливо, немає діалогу між владою і суспільством?

— Україна досягла чимало успіхів. Але є телеканал "Інтер", який розповідає протилежне. Про який діалог можемо говорити? Вважаю, всі медіа з російським слідом треба закривати. Жорстко, рішуче.

Воєнний стан виправив би цю ситуацію?

— Він потрібен був 2014 року. Відтоді війна значною мірою перемістилася в інші сфери. Перш за все — в політичну, інформаційну та організаційну. На виклики, які стоять перед нами зараз, уже не відповісти воєнним станом.

Який найбільший плюс маємо за три роки після Майдану?

— Ми вижили. У протистоянні з величезною країною, з агресивним противником. А могли розсипатися в березні 2014-го. У майбутньому ж Україна здатна стати регіональним лідером і диктувати свої умови Росії.

Катається з донькою на роликах

Сергій Висоцький ­народився в Києві. Журналіст. Працював у газетах "Коммерсантъ Украина", "Економічні вісті", "Газета 24", журналі "Фокус". Був спеціальним кореспондентом інформаційного агентства ­"ЛІГАБізнесІнформ", заступником головного редактора ТОВ "Новини — ТВ". Із 27 листопада ­2014-го — народний депутат. Пройшов за списком партії "Народний фронт".

— На роботі в парламенті довелося привчати себе жити за графіком. Сивого волосся точно стало більше, — жартує Сергій Висоцький. — Люблю кататися з донькою Емілією на роликах, коли тепло. Їй 5 років.

Їздить на позашляховику "Нісан Ікстрейл". На сніданок їсть гречку.

×