"Тимошенко звикла, що будь-яку проблему можна вирішити за гроші"

 

— Президентські вибори будуть дуже напружені, — каже 44-річний Костянтин Бондаренко, керівник Інституту української політики. Наливає в чашку каву в столичній кав'ярні "Каффа". Офіціантка приносить і молоко, однак Бондаренко п'є без нього.

— Феноменом цих перегонів став Петро Порошенко. У листопаді торік мав 2 відсотки підтримки, а зараз — 36, — про­довжує Костянтин Петрович. — Досяг цього через кілька моментів. Перший: розчарування в опозиційних лідерах Кличкові, Яценюку й Тягнибоку, які вели перемовини з Януковичем. Вони поховали свої рейтинги. Друге: ці троє лідерів позиціонувалися як колективний образ "антиянукович". Коли зник Янукович, зникли й вони. Ніша залишилася вільною. Третій момент: Порошенка сприймають як поміркованого політика, що може повернути стабільність. Люди втомилися від революції та постійного протистояння. Бізнес теж не може весь час бути в напруженні.

Але ж Порошенко — мільярдер. Як бути з відділенням бізнесу від влади?

— У суспільстві є два міфи. Перший: Порошенко — багатий, значить, не крастиме. Другий: побудував великий концерн "Рошен", успішно ним управляє, значить, так само керуватиме країною. Але маємо приклад Леоніда Кучми, який успішно управляв заводом і не зовсім успішно — країною.

Зараз переважають емоції. Тому люди забули, що Порошенко завжди був при владі: за Кучми — в СДПУ(о) Медведчука, а потім створив Партію регіонів. Був соратником Ющенка, пізніше працював міністром в уряді Азарова. Але у свідомості людей він є уособленням чогось нового. Народився для них як політик 1 грудня торік під Адміністрацією президента, коли намагався зупинити грейдер. Зараз у Порошенка невелике поле для маневру. Розуміє: якщо президентом оберуть Тимошенко, стане кандидатом номер один на розкуркулення. Якщо навпаки, Порошенко може нагадати, що Юлію Володимирівну не зовсім законно звільнили з в'язниці. Ставки надзвичайно високі.

Що побачимо під час виборчої кампанії?

— Порошенко й Тимошенко "люблять" і знають одне одного дуже давно. Тому стикнемося з купою бруду й компромату. Суспільство і так у депресивному стані. А це ще більше поглибить апатію. Президентські вибори можуть стати підґрунтям до нового Майдану. Завжди після лютневої йде жовтнева революція. Першу ми пройшли. Зараз дії уряду провокують величезне соціальне невдоволення. Як тільки вони побачать, що революція звелася до трьох моментів: владу взяли, щоб віддати Крим, підвищити тарифи на компослуги і вбити Сашка Білого — вийдуть на другий Майдан.

Основні кандидати на президентство розуміють цю небезпеку?

— Порошенко й Тимошенко бачать ціль і не бачать ризиків.

Щоб тримати електорат в постійній напрузі й готовності — потрібен спільний ворог. Раніше це був Янукович. Зараз — Росія. Тому Тимошенко говоритиме, що в нас є два вороги: зовнішній — Росія і внутрішній — олігархи.

2010 року Тимошенко щодо олігархів казала те ж саме. І ті об'єдналися на користь Януковича.

— Тимошенко розуміє, що народ хоче справедливості. Ставши президентом, покличе олігархів і скаже: "Будемо боротися? Якщо — ні, от правила, за якими житимемо". Ці правила будуть прийнятні для олігархів.

Яку гру веде найбагатший українець Рінат Ахметов?

— Вичікує. Розуміє, що в Києві є люди, які хочуть відібрати його бізнес. Ахметов бачить загрозу й від Росії. Він затиснутий з двох сторін. Тому грає делікатно. Однією рукою підтримує донецького губернатора Таруту, а другою — прихильно ставиться до сепаратистських випадів.

Які слабкі й сильні сторони Тимошенко?

— Вона перестала контролювати партію. Тому доведеться наново формувати команду. Втратила багато часу і випала з політичного процесу. Не зрозуміла до кінця, як функціонує нинішнє суспільство, які його потреби. Це гратиме проти неї. Звикла, що будь-яку проблему можна вирішити за гроші.

Сильна сторона Тимошенко — харизма. Вона здатна бути гнучкою. Вміє перетворювати ворогів на друзів.

Із Порошенком може домовитися?

— Навряд. Тимошенко або змушує грати за своїми правилами, або людина перетворюється на ворога. Порошенко ніколи не буде її васалом.

У чому плюси та мінуси Порошенка?

— Він — хороший організатор. Створив "Рошен", багато вкладає у розвиток Вінниці. У Тимошенко популізм емоційно-забарвлений, у Порошенка — практичний.

Мінусом є те, що пройшов через низку політичних сил, працював з усіма. У Тимошенко є Турчинов, який з нею протягом 20 років. Порошенко — лідер, що розглядає всіх довкола як топ-менеджерів, яких наймає для досягнення певної мети на певний час. Ще одним мінусом є те, що Петро Олексійович вразливий щодо Росії. Почав дуже активно вести там свій бізнес, що призвело до багатьох втрат. Тому має образи.

На якого президента зараз маємо запит?

— Україні потрібен глава держави із сильною рукою. Будь-яка революція — це радикальне заперечення старого, що породжує хаос. Необхідно утверджувати щось нове. В усі епохи це відбувалося через диктатуру.

Янукович як президент давав великі надії. Міг увійти в історію як український Броз Тіто (перший президент Югославії, який керував країною 27 років. — "ГПУ"), а став українським Мілошевичем (президент Югославії та Сербії, диктатор, якого судив Гаазький трибунал. — "ГПУ"). Янукович дав збій, коли наприкінці 2012 року замінив "акціонерне товариство", що було навколо нього, на "приватне підприємство" і посилив "сім'ю".

Зараз кожен із кандидатів потенційно може стати сильним президентом. Але для цього потрібні воля, команда і повноваження. Доведеться писати нову Конституцію. Це потреба часу та одна з умов, що ставить міжнародне співтовариство. Яким має бути Основний закон — питання дискусійне. Я прихильник президентської республіки. Але треба передбачити запобіжники — процедуру імпічменту та відкликання депутатів усіх рівнів.

Які виклики стоятимуть перед новим главою держави?

— Соціальні — насамперед. Людей потрібно буде переконати, що підвищення тарифів і ліквідація пільг — це на благо. Як в анекдоті: "В часи пташиного грипу дитина запитує: "Мамо, а навіщо пташечок вбивають?". — "Щоб вони не хворіли".

Також будуть зовнішньо-політичні виклики. Ми втратили Росію як партнера номер один. Мали з нею 34 мільярди доларів щорічного товарообігу. Росія забрала Крим. Ми не визнаємо цю анексію. Якщо поїдемо в Москву і про щось домовлятимемося, повинні визнати, що півострів та Севастополь нам не належать. Хто з українських політиків може це зробити? Ніхто.

Можемо розраховувати на Захід?

— Наш товарообіг з Європою — 28 мільярдів доларів. Вона готова брати наші міндобрива, ­деякі продукти металургійних підприємств, особливо титан, сертифіковані продукти сільського господарства. Значна частина підприємств, що працювали на російський ринок — оборонні, кораблебудівні, авіаційної промисловості — залишаються без замовлень. Це провокуватиме появу великої кількості безробітних. Матимемо відтік кадрів. Зараз за кордоном працюють близько 3 мільйонів українців. Може додатися ще мінімум півтора-два.

Потрібні реформи. Янукович їх ініціював, але швидко забув. У червні 2010 року заявив про 21 реформу. Потрібно було продемонструвати дієвість хоча б п'яти-шести. Пенсійна, медична та податкова були половинчастими. Нинішній уряд теж не здатний це зробити. Яценюк дуже нерішучий. Може різко встати й сказати: "Куля в лоб, значить, куля в лоб". А потім сидіти й думати, а яка саме куля: гумова чи справжня, під яким кутом? Нам потрібен новий прем'єр та Кабмін. Уряд дилетантів довго не може працювати. Зараз там лише один професіонал — Олександр Шлапак (міністр фінансів. — "ГПУ").

4 години на добу спить Костянтин Бондаренко.

— Так останніх років 10, — каже.

Рік був заступником у Тігіпка

Костянтин Бондаренко народився в місті Погребище на Вінниччині в сім'ї вчителів. Два роки вчився на історика в Чернівцях. Довчався у Львівському держуніверситеті ім. Франка.

Викладав в університеті "Львівська політехніка". Очолював відділ політики в газеті "Поступ". 2001-го переїхав до Києва. Консультував кілька політичних партій. 2010-го став заступником лідера "Сильної України" Сергія Тігіпка. Пішов від нього за рік.

— У нас була відверта розмова, — згадує Бондаренко. — Я не вважав за доцільне розпускати партію, що становила реальну альтернативу Партії регіонів на Сході. Це означало посилення комуністів. Ми потиснули один одному руки та побажали удачі.

Із березня 2011 року очолює Інститут української політики.

У шлюбі вдруге. Від першого є донька Юлія та син Лев.

×