Опівночі 29 січня на столичну вул. Володимирську з'їжджаються три машини автомайданівців: "Мітцубісі", "Сітроєн" і "Хонда". У кожній троє чоловіків. Налаштовуємо програму "рація" на смартфонах, обираємо позивні й маршрут патрулювання. Андріївським узвозом спускаємося на Поділ, далі Набережною до станції метро Видубичі.
— Танкісти, тітушки зібрались возлє Лаври. Дуйте туда, поганяйте їх, — по "рації" чути голос координатора Георгійовича.
— Георгіч, поняли, піднімаємось, — відповідає 23-річний Максим із "Мітцубісі". З ним їдемо до Печерських пагорбів. — Зараз ми ловимо тітушків. Ганяємо їх, на всяк випадок біти в багажнику возимо. Ще відслідковуємо переміщення мєнтов, підвозимо на Майдан їжу і людей.
Автомайданівці — водії, які організувалися для протестів. Мітингували під "Межигір'ям" Віктора Януковича, будинками генпрокурора Віктора Пшонки, міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, лідера громадського руху "Український вибір" Віктора Медведчука. Від 19 січня патрулюють столичні вулиці.
Біля Києво-Печерської лаври машини зупиняються. Тітушків не видно. Перед входом стоять три військові кухні, біля яких гріються з десяток людей.
— Георгіч, тут усе спокійно. Ми поїхали на Дружби народів, — звітує Сергій. Він столичний юрист, спеціалізується на кримінальному праві. Своєї машини не має, "Мітцубісі Лансера" дав начальник.
— Минулого тижня класно поганяли тітушок, — згадує. — Вони зібралися на Михайлівській площі, хотіли зайти на Грушевського з тилу (на вул. Грушевського з 19 січня відбувається силове протистояння між "Беркутом" і активістами. — "ГПУ"). Якби ми їм дорогу не перерізали, була б м'ясорубка. Загнали їх на Поділ, кількох зловили. У них був повний арсенал: дубинки, взривпакети, ножі. На Подолі вони вже не такі храбрі були.
Біля станції метро Дружби народів зустрічаємо колону автобусів у супроводі легковиків Державтоінспекції і державної охорони. Їдуть зустрічною смугою.
— Ми падаєм на хвост, — чути слова Андрія з "Хонди". Машини з'їжджають у найближчий провулок, слідують за колоною. — У них запорізькі номери.
Колону проводимо до заміського села Пуща-Водиця.
— Вони їдуть грітися на базу "Беркута" в Пущу, — звітує Максим. — Розвертаємось.
Машини повертаються до Києва. Шукають заправки, оминають ті, що належать депутатам-"регіоналам".
— У готелі "Дружба" якісь менти міняють рублі на гривні. Провірте, може це російський спецназ, — із "рації" чути голос Георгіча.
Три іномарки під'їжджають до готелю "Дружба". Одна зупиняється перед входом, решта — за 300 м.
— Щоб могли втекти, якщо буде напад, — пояснює Максим. Заходить до готелю, за 10 хв. повертається. — Усе спокойно. Охраннік казав, що годину тому тут було 120 "беркутів", дехто міняв рублі на гривні. Але це наші, говорили українською.
Після чергової команди Георгійовича їдемо на Європейську площу.
— Треба двох людей відвезти в госпіталь, — каже Сергій. — Це таємний заклад. Відкрили після того, як менти почали дьоргати людей прямо з лікарень.
Госпіталь розташований у офісі. На вході чергує охоронець із загонів самооборони із бейсбольною битою. У коридорі стоять крісла, звідси ведуть кілька дверей. З одних чути запах смаленого тіла, лунають стогони.
— Це наша операційна, — адміністратор госпіталю прочиняє двері. На столі лежить чоловік, на вигляд років 20, над ним схилилися кілька людей у білих халатах. — Цей парєнь у нас не вперше. Минулого тижня голову йому шили, зараз зв'язки на ногах. Його "беркутня" побила.
У сусідній кімнаті стоять десяток ліжок. Сплять скалічені з вул. Грушевського. Автомайданівці виходять на вулицю. На годиннику 4.00.
— На сьогодні все. Кого куди підвезти? — питає Сергій. Домовляються про патрулювання наступної ночі. — Треба збиратись, бо ситуація дуже хитка. Когось треба відбити у мєнтов, когось довести до госпіталя.
3 
1
Коментарі