Національні прапори будь-якого розміру стали страшним дефіцитом

— Пишіть тільки позитивне, — каже вінничанка 38-річна Людмила Станіславенко. Вона — одна з організаторів акції "Мрія для України", що відбулася 14 грудня на вінницькому євромайдані. Люди пишуть побажання на українських прапорцях. Волонтери нанизують їх на мотузку. Готують гірлянду із мрій для ялинки, що на Майдані в Києві.

Людмила читає напис на одному із прапорців "Янукович, будь ласка, на третю ходку".

— А що, тут же дуже мило написано "будь ласка". Це теж мрія українців, — говорить 40-річна Олена Кирилюк. Пише червоним маркером "Миру, злагоди, любові". — Вже так хочеться нормального життя без цих політичних розборок. Я усіх теперішніх політиків повиганяла б, бо всі винні, що ми так живемо. Хто до влади не приходив би, а народ відбуває.

Протягом години охочі підписали майже 500 прапорців. Люди запитують, чи немає чистих.

— Національні прапори будь-якого розміру стали страшним дефіцитом. Ми ледь знайшли партію — тисячу штук, — каже Володимир Заєць, 53 роки.

До чоловіка у ятці, що стоїть на вінницькому євромайдані з 21 листопада, звертається 23-річна Марина Соловська:

— А протигази вже відправили на Київ? Хотіла подивитися на них, бо ніколи не бачила, — роздивляється по кутках.

— Шість ящиків у нас постояли пару часов, — махає рукою активіст Вадим Шкільняк, 31 рік. — Військові приїхали, нагло, без пояснень загрузили все в УАЗік. Ми хотіли їм завадити, але нас було шестеро, а їх — 10. Вимагали у старшого посвідчення, але він так і не пред'явив. Сказав: підозрюють, що це крадені протигази.

Активісти натягують великий плакат "Вінниця — прокидайся! Мобілізаційний центр". Молодь фотографується на його тлі.

— А ми в Київ щодня їздимо ще з 28 листопада. Кооперуємося по четверо-п'ятеро, — 47-річна Інна Подоляк із села Яришівка Тиврівського району розповідає двом знайомим із Вінниці. — Я вже п'ять разів була. Та ми що? Он, із Західної України люди цілими вулицями їздять. Перший раз, як приїхала на Майдан, була здивована, що наші опозиціонери так просто ходять між людьми, говорять із ними, і без охрани. А ті від влади хоч би раз з охороною прийшли, звернулися по-людськи до всіх: народ, спокойно! Будемо розбиратись. А не приходять. Хіба ми їм потрібні?