— За кілька років села опустіють остаточно. Усі мислячі давно потікали звідти. Залишилися переважно пенсіонери й ті, що п'ють. Ні роботи, ні дозвілля, ні лікарні. За таких умов і я спився б, — каже 25-річний Сергій Воронов, керівник місцевої організації партії "Свобода" із райцентру Кам'янка на Черкащині.
Увечері сидимо в єдиній на 10-тисячне містечко піцерії. Воронов пояснює, що раніше вирватися не міг, бо допомагав батькові-вчителеві міняти шифер на даху школи. Замовляє велику чашку чаю з лимоном за 5 грн та шоколадку за 8 грн. Недалеко від столика зупиняється "Хюндай Елантра". Із неї виходить син голови райдержадміністрації Ярослав Архип'юк. Поспіхом тисне Сергієві руку, заходить до приміщення.
Чому зі столиці повернувся до міста, де панує безробіття?
— На третьому курсі почав шукати роботу за спеціальністю, оббивав пороги кабінетів. Тоді зрозумів, чому називали наївним. Як кажуть, чи може син полковника стати генералом? Ні, бо в генерала теж є син. Із батьками-вчителями стати дипломатом нереально. Треба зв'язки, гроші. Мав можливість улаштуватися аташе на 1200 гривень. Але в Києві за такі гроші з голоду помер би.
Рік косив газони в Кончі-Заспі під столицею. Кілька місяців був охоронцем на птахофабриці. 18 годин на чатах, а шість — на те, щоб поїсти, помитися й поспати в металевому вагончику. Улітку — спека нестерпна. Відчув, що здаю фізично й морально. Плюнув на все й поїхав до батьків у Кам'янку. На курятину досі не можу дивитися, бо згадую процес "суперсучасної переробки" тушок.
Батьки сказали, що реально влаштуватися клерком при держустанові на 1000 гривень на місяць. Днями друкувати звіти в область про покращення й потихеньку деградувати. Це не для мене.
Як потрапив до "Свободи"?
— Удома остаточно переконався, що в такій країні нормально жити простій людині не можна. Мільйони виживають: перебиваються на шабашках, охоронцями, вантажниками, батракують у депутатів, митарів, інших слуг народу. Поспілкувався зі знайомими, членами "Свободи" — духом піднявся. Бачу, що налаштованих змінити Україну багато. Три роки тому вступив до партії. У Черкасах на співбесіді довго розпитували. Казали, є принципові умови, за яких не приймуть — колишнє членство в Компартії й Партії регіонів. Мовляв, особливо важливі мораль і совість. Приваблювало, що партія має ідею. Навіть якщо зміниться лідер, ідеологія і структура залишаться. Це для мене — основне.
Торік запропонували очолити районний осередок. Я погодився.
Як формував районну організацію?
— Маємо 10 членів і ще шість заяв. Заявників перевіряємо. Усім — до 30 років. Це безробітні чи трудяги. Живемо на внески. Кожен дає, скільки може. Переважно по 10-20 гривень на місяць. Недавно єдиний член організації, який працює держслужбовцем, подав заяву на вихід. Начальник йому поставив умову: або в Партію регіонів, або на біржу праці. Я зрозумів його. У чоловіка інститут із червоним дипломом, спеціальність специфічна.
Кажуть, опозиційна діяльність у столиці відрізняється від районної.
— Якось до Кам'янки мав приїхати губернатор Тулуб. Із Черкас отримали партійний наказ — "зустріти" його при в'їзді до міста. Звісно, треба розбити палатку, роздати газети. Підходить міліціонер. Перевірив дозвіл і просить прибрати палатку, бо від губернатора буде наганяй. Потім з'являється відморозок — напевно, наркоман. З-під поли куртки видно ножа. Мурличе щось. За ним прибігають працівники лісгоспу. Починають благати, щоб посунулися трохи далі — від губернатора буде біда всьому лісгоспу. Послухався — людей шкода.
За які кошти проводите акції?
— Якщо кличемо виступити на захист інтересів громади, то збираємо по людях. Дають фактично всі — і малий, і старий, і каліка. Два місяці тому збирали охочих на пікет до райдержадміністрації — проти закриття лікарні. То жителі моєї вулиці давали по 5-10 гривень. Підприємці жертвують. Але просять не афішувати. Для невеликої акції вистачає гривень 500-700. Треба листівки надрукувати, дати на бензин, щоб по селах розвезти.
Чим живе район?
— Десятки тисяч гектарів обробляють кілька підприємств. Загнали техніку, за кілька днів зорали — і все. У Кам'янці стоять два спиртозаводи, на цукровому і хлібозаводі давно поставили хрест. Місто живе за рахунок підприємців. Вони трохи ще борсаються, переважно торгують. Один приймає брухт, другий опалювальні котли робить, третій — меблі чи ворота. Із них, крім податків, деруть ще й на дороги, дитсадки, новорічну ялинку чи під якусь президентську або губернаторську акцію. Типу "дайте на автомобіль інвалідові чи на корову — багатодітній вдові". Тоді під звуки оркестру слуги народу красуються перед телекамерами. Благодєтєлі, аж тошно.
Махом допиває захололий чай.
Соціологи кажуть, що суспільство "закипає". Яка ситуація з мобілізацією на загальнонаціональні протести?
— Люди реально "закипають". Живуть переважно на тисячу гривень, дітей учать. А скільки таких хворих, яким ні за що ліків купить, обстежитися в Черкасах. У кінці моєї вулиці часто на лавці дід Василь із ковінькою сидить. Іду, а він питає: "Ну шо, синок, скоро з вилами підемо на Київ?". Якось прикидав, то за тиждень могли б із хлопцями зібрати по таких людях тисяч п'ять гривень для поїздки на столицю. Цього вистачило б на заправку кількох автобусів. Сотня людей точно зголосилася б їхати. Але треба, щоб щось сколихнуло. Просто гукнуть на протест не получиться. Може, ще одна Врадіївка? Хтозна.
Доки "вибухне", що робити людям? Як жити?
— На днях дзвонить жінка, просить помогти на ліки. Каже, немає ні грошей, ні за що найнять людей викопати картоплю. Я пообіцяв із хлопцями прийти, вибрати, бо грошей в самих нема. Усім кажу: треба просто чесно жити, помагати одне одному, підтримувати, чим хто може. Не стояти осторонь громадських проблем, ходити на акції. Як буде така взаємовиручка, активність, тоді й гори звернемо, не те, що "Межигір'я".
Один молодий чоловік бідкався, що робить по 12 годин, а хазяїн 1000 гривень платить. Кажу: май гідність, пошли його подалі, купи корову. Матимеш 2 тисячі на місяць і нікому не кланятимешся. Важко, знаю, сам у дитинстві порався біля скоту, але будеш вільний. Тебе ніхто щодня не нагинатиме, як бидло.
Ким бачиш себе за три-п'ять років?
— Хотілося б, щоб у районній і міській радах були наші фракції. Першим ділом треба зробити прозорим формування бюджету. От у місцевій газеті райрада звітує про бюджет. Такого накрутять, що й самі не розберуться. Усе про якісь субвенції розповідають, дотації, кошти інвалідам тощо. А я за те, щоб звітувати чітко, ясно: скільки тисяч пішло на школи, скільки — на лікарні, зарплату держслужбовцям, премії, автомобілі для чиновників.
По-друге, треба контролювати використання грошей. От недавно відремонтували кількасот метрів дороги на цвинтар. Усі схвалюють. Та чув, зарили туди 200 тисяч гривень. Виникає запитання: чи доцільно було кидати такі гроші в дорогу, що була не зовсім розбитою.
Працював рятувальником у США
Сергій Воронов народився в райцентрі Кам'янка на Черкащині. Закінчив Київський міжнародний університет за спеціальністю міжнародні відносини і країнознавство. Під час канікул 2008 року поїхав до США за програмою "Подорожуй і працюй". Витратив $2 тис. За 3,5 місяця роботи рятувальником біля басейну у Вашингтоні заробив $3 тис.
— Якщо 2015-го Янукович залишиться президентом, то поїду на роботу в Канаду, — говорить. — Пора думати про сім'ю. Жінку треба привести не до батьків, а у власну квартиру. Але повернуся обов'язково. Тут моє коріння. Бардак не може тривати вічно.
Неодружений. Безробітний. Підробляє на ремонтах приватних будинків. Увечері проводить дискотеки в ресторані "Сайгон". Живе з батьками.
7 
1
Коментарі
34