"Ми повинні мислити, як ті маніяки, що вбивали людей"

У неділю з 10.00 до Українського дому в центрі Києва сходяться люди з наплічниками й похідними лопатами. Це активісти Пошукової ініціативи Майдану. За півгодини збираються близько 40 осіб. Шикуються на сходах. Координатори проводять інструктаж.

— Если вдруг вы находите символику, подозрительную яму или торчащую из земли руку, ни в коем случае не нужно хватать. Останавливаемся, зовем координаторов, фотографируем, ставим GPS-точку, — каже 24-річний Микола Андрієвський. — Если находим тело, сразу зовем прессу, а потом милицию. Когда приезжает милиция, стоим у нее над душой и смотрим, чтобы свою работу делала правильно.

У ліс активісти їдуть своїми машинами.

6 квітня, у неділю, шукачі досліджують ліс від села Стоянка до метро Академмістечко. Ця ділянка — близько 7 км.

Після повторного інструктажу на місці пошуковців розділяють на три групи. Одна огля­дає смугу біля шосе, друга — вздовж каскаду озер рибгоспу, третя йде між ними. Перед тим, як вирушити, координатори записують номери телефонів активістів, щоб ніхто не заблукав. У кожній групі приблизно по 15 осіб. Розходяться лінією, щоб між ними була відстань по 5 м.

— Я сьогодні вдруге. Перший раз у Биківні знайшов чиюсь сорочку, але видно, що дуже стара, — каже 26-річний Павло Панасюк, менеджер. — Але то була хороша прогулянка. І справа ця потрібна.

У групі є дівчата, які куховарили на Майдані.

— Після першого походу наснилося, що тіла кидали в річку біля станції метро Дніпро, — говорить волонтерка Тетяна.

За 100 м від початку маршруту третя група знаходить синю стрічку, на якій нібито був бейдж. Такі носили самооборонці Майдану. Знахідку фотографують і кладуть у пакет.

— Стрічка виглядає новою, пролежала максимум кілька тижнів, — каже координатор Микола Андрієвський.

У лісі багато непрохідних чагарників, які доводиться оминати.

— Куди не можемо залізти ми, вони теж залізти не могли. Тим більше взимку, коли холодно і мряка, — пояснює Микола. — Ми повинні мислити, як ті маніяки, що вбивали людей, носитися з тілом не дуже приємно навіть убивцям. Хотіли позбутися їх якомога швидше.

На шляху шукачів трапляються смітники. Час від часу з-під ніг вислизають вужі, а з одягу доводиться струшувати кліщів. Волонтери спускаються до рівчаків. Дивляться, чи не перекопана там земля. В закинутій будівлі поблизу озера знаходять сумку. В ній старий ніж, шапка й хустина. На підлозі — обгорілий диван, ковдра.

— Напевно, це речі безхатченків, — каже волонтер 25-річний Тарас Матвіїв. Він у третій сотні самооборони Майдану. — Наші пошуки — майже те саме, що шукати голку в сіні, але мусимо. Крім нас, цим ніхто більше не займається.

Години за півтори третя ­група натрапляє на дитячий табір "Світанок". Активісти питають у працівників, чи не бачили чогось підозрілого поблизу й чи не селили до них силовиків?

— До нас тричі хотіли поселити "Беркут", але ми три рази відключали воду і світло. Казали, що опалення нема і жити тут не можна, — згадує працівник табору 58-річний Аркадій Морозов.

Що ближче до міста, то частіше зустрічаю в лісі компанії з шашликами. Активісти розпитують їх, залишають візитівки.

Наприкінці шляху, недалеко від дороги, натрапляють на яму, завглибшки 1,5 м. Підозр вона не викликала — викопана рівно й акуратно. Такі роблять для сміття.

— Ще лося бачили, — каже координатор другої групи 28-річний Ярослав Володарець-Урбанович.

Те, що нічого особливого не знайшли, теж добре, переконані волонтери. Отже, у цьому лісі нікого не катували й не вбивали.

"Міліція нам не допомагає"

Пошукову ініціативу Майдану після кривавих подій 18–20 лютого організували самооборонці. Шукали в моргах людей, які не виходили на зв'язок. На той час зниклими вважали понад 300 осіб. Кількох загиблих ідентифікували.

Після завершення бойових дій у центрі столиці активісти дослідили Маріїнський парк. Перевірили люки, куди, за чутками, силовики ховали тіла убитих, і дренажні системи. Залучали дигерів. Оглянули Голосіївський ліс, річку Либідь. Нікого не знайшли.

На початку березня вирішили шукати за містом. Групи по півсотні осіб обійшли ліси біля Бориспільської траси, Биківні й ділянку від Гнідина до Вишеньок, де виявили тіло Юрія Вербицького.

— У Биківні знайшли куртку, в кишені були два чеки: 300 гривень на їжу й 400 гривень на медикаменти. Чеки датовані 19 лютого. Там була і майданівська каска, — розповідає Ярослав Володарець-Урбанович. — У першу чергу намагаємося дослідити територію біля тих місць, де перебував "Беркут" і бійці Внутрішніх військ.

У будні чоловіки працюють мобільними групами. Перевіряють ділянки, де місцеві бачили щось підозріле. Так знайшли могили на кладовищі в Броварах, де могли поховати вбитих активістів.

— Це кладовище охороняло підозріло багато міліціонерів. Крім того, нам телефонували люди й повідомляли про це місце, — каже Тарас Матвіїв. — Ми знайшли там більше 10 свіжих могил під старими непідписаними хрестами. А на території кладовища, де нікого не ховають, бачили п'ять виритих ям. Для чого і коли їх викопали, керівництво не пояснює. Міліція нам не допомагає. В їхніх офіційних списках було 30 зниклих людей. Міліціонери познаходили їх — кого живим, а кого й ні, і справу закрили.

120 зниклих людей є в базі Пошукової ініціативи. Волонтери постійно знаходять активістів. Вони живі — кудись поїхали або їх відправили на лікування в інші міста чи за кордон. А родичі, які втратили з ними зв'язок, повідомляли про зникнення.

×