"Януковичем ніхто не керує"

 

Офіс Київського центру політичних досліджень та конфліктології 66-річного Михайла Погребинського розташований у центрі столиці, неподалік Театру російської драми. Це — невелика квартира на третьому поверсі. Біля входу стоять три пари домашніх капців. Офіс має кухню-студію та кабінет. Коротко підстрижена білявка, років 40, миє посуд.

— В Україні не закінчений процес державного формування, — Михайло Борисович відкидає із чола пасмо довгого волосся. — Суспільство перебуває на перехідному етапі. Залежно від поведінки влади й опозиції перейдемо в ту чи іншу фазу розвитку. Сьогодні їм треба зупинитися і домовитися про правила гри. Впливати на суди, як це робить влада, недемократично. Але й те, що опозиція ламає двері в Київраді, — ознака відсутності державного підходу.

Скільки часу триватиме перехідний період? До 2015 року він закінчиться?

— Точно буде до виборів. Далі — залежатиме від їх результатів. Якщо прийде хтось із опозиції, Яценюк чи Кличко, Україна й далі буде недодержавою. Адже доведеться поділитися владою із представником третьої частини опозиції — "Свободою". Економіку ніхто не віддасть. То ж доручать науку, наприклад, пані Фаріон. А культуру — Мірошниченкові, який про жидів розповідає. Економіку ж стовідсотково контролюватимуть олігархи. Митимемо ще більш олігархічний режим, ніж сьогодні.

Чому Яценюк не зможе контролювати олігархів?

— Бо ним керують олігархи. Але Яценюк точно не стане президентом.

Теоретичні шанси є у Кличка. Та він ніколи і ніким не керував, хоча симпатична й розумна людина. Він — Ілля Муромець, герой для народної свідомості. Тому має шанс.

Чого очікувати від переобрання Януковича?

— Можемо отримати державність, де буде не все демократично, але існуватимуть правила гри, обмеження для олігархів, стабільність.

Янукович може збудувати складний баланс із Європою та Росією. Він — не проросійський, як думали раніше, і не ворог Європі, Америці. Ним ніхто не керує.

Найближчий час "Ч" — листопад. Угоду про асоціацію з Євросоюзом підпишуть. Навіть якщо не відпустять Тимошенко чи позбавлять депутатських мандатів Яценюка і компанію за штурм Київради. Бо підписання асоціації — факт, не пов'язаний з Україною. Це питання стосунків Брюсселя й Москви. Навіть не так Брюсселя, як Берліна — там реальна влада. Європі вигідно підписати Угоду з Україною на тлі ускладнення стосунків Кремля із Заходом. Це демонстрація Путіну: "Ти не можеш так, як хочеш, а ми можемо попри кризу. Тому збавляй амбіції й розмовлятимемо, бо ти нам потрібен".

Європейські політики рахуються насамперед із геополітичними реаліями. Москва їм потрібна значно більше, ніж Київ. Київ для них — елемент впливу на Москву.

Що означатиме для українців підписання Угоди про асоціацію?

— Це помилка. Україна втратить рівновагу між Росією та Європою. Погано надто наближатися до Москви, але погано й віддалятися. Ні президент, ні влада, ні опозиція не вибудували систему золотої середини.

Це можливо зробити?

— Складно. Та діватися вже нікуди, слід підписувати Угоду. Не можемо повестися, як клоуни: хотіли, хотіли, а тут раптом — передумали. Але потрібні паралельні компенсаційні кроки в бік Москви. Наприклад, створити консорціум по газотранспортній системі на двох — Україна та Росія.

Українці мають чималий потенціал. Наші хлопці та дівчата виграють наукові олімпіади. Та, якщо станемо частиною ЄС, на розвиток науки не буде попиту. Що відбулося з польськими суднобудівними верфями після входу до ЄС? Їх не стало. Наші розумні голови емігруватимуть і працюватимуть на європейців, індусів, американців. Водночас із росіянами ми на одному рівні, можемо разом конкурувати із Європою в атомній енергетиці, суднобудуванні, космосі. Це одна з переваг Митного союзу.

Якою буде українська економіка після походу в Європу?

— Стане іншою. Машинобудування вмре за два-три роки. У Європі продукцію того ж заводу "Мотор Січ" ніхто не купуватиме. Розвиватимуться сільське господарство, туризм. Мені така економіка не подобається. Греція жила з туризму й чим закінчила? Хочеться, щоб була промисловість, високі технології. Тоді шансів вижити більше.

Східним регіонам буде найважче. Ахметов розуміє ці тенденції: усе активніше займається сільським господарством, а масштабної модернізації підприємств не проводить.

Назвіть недоліки Митного союзу.

— Це — незавершений проект. Вступити туди — піти в певну невідомість.

Очевидний недолік — своєрідні правила гри, значною мірою корупційні, у Росії, Казахстані, Україні. Формально там існує порядок консенсусного ухвалення рішень на рівні керівників держав. Але в реальності все не так. Коли гравець на порядок сильніший, то може переконати, що тобі це корисно, навіть якщо це не так. У нього для цього більше інструментів.

Як вирішити проблеми, що існують в Україні?

— У нас не існує справжньої дискусії про майбутнє країни. Відсутня чітка доктрина громадянського суспільства, не пов'язана з етнічною приналежністю. Україні потрібна ідеологія російськомовної культури, яку слід включити в загальноукраїнський контекст. Для половини населення Пушкін важливіший за Шевченка. Якби така доктрина з'явилася, це дало б шанс на великий компроміс заради України.

Куди влада нас веде, якщо немає проекту майбутнього?

— Стратегічного проекту немає ні у влади, ні в опозиції. Бо це — перехідний період.

Що це має бути за проект?

— Слід будувати країну за зразком Європи — суто парламентську. Повинні бути три політичні сили, що представлятимуть Захід, Схід і Центр. Головну роль має відігравати політсила центру, що спирається на Дніпропетровськ, Харків, Одесу, Запоріжжя і частково Київ. Вона братиме в союзники тих, хто справа, іншого разу — тих, хто зліва. Таким чином знаходитимуться компромісні рішення для країни загалом.

Але українці звикли орієнтуватися на лідера.

— Коли з'явився Тігіпко, була надія, що його партія матиме електорат у Центральній Україні. Могло йтися про щонайменше 25 відсотків. Зараз на роль такої сили може претендувати Кличко. Однак він дуже сильно хоче бути гетьманом.

Що Януковичу вдалося за три з половиною роки президентства, а що — ні?

— Жодна соціальна реформа не пройшла. Напевне, не було сильної політичної налаштованості. Пенсійну реформу почали — не вийшло. Освіти — рухається повільно. Медицини — у жахливому стані. З армією — проблеми. Водночас в інфраструктурі дещо вдалося. За нинішньої влади збудовано в рази більше мостів, доріг.

У Погребинського дзвонить мобільний. Відповідає:

— Сейчас, уже закончил, бегу.

Кладе слухавку й усміхається:

— Спішу, маю їхати на дачу. Трохи побуду із внуками.

Приятелює із Медведчуком

Михайло Погребинський народився в Києві. Вивчився на фізика в Університеті ім. Шевченка. Працював інженером, начальником лабораторії у столичному інституті мікроприладів. 1989-го кинув роботу і зайнявся виборчою кампанією кандидата в нардепи СРСР Юрія Щербака. Той переміг. На початку 1990-х Погребинський був депутатом Київради.

Працював у штабі Леоніда Кучми під час виборів президента 1994-го та 1999-го. Був радником прем'єра Валерія Пустовойтенка, глави Адміністрації президента Віктора Медведчука.

— Співпраця із Медведчуком — надзвичайно важлива частина мого життя. Разом ми вмовили президента Кучму провести Конституційну реформу. Мені вдалося те, що рідко вдається теоретикам чи експертам, — змінити Конституцію. Залишаюся приятелем Медведчука. Спілкуємося, але не часто. У його проекті "Український вибір" участі не беру.

10 років очолює Київський центр політичних досліджень та конфліктології.

Одружений. Має доньку та двох онуків.

×