Тато пішов на війну. Як говорити про це з дитиною?

Майже кожна родина в Україні зараз має близьку людину, яка воює, воювала чи може піти воювати. Захищати свою землю є почесною роботою, яка вимагає відваги, відданості на готовності вступити в боротьбу з небезпечним ворогом.

Війна є складною темою, особливо для дітей, тому важливо знати, як правильно говорити про неї з дитиною, особливо коли її батько або мама готуються йти на війну. Уникнути розмови не вдасться, як би нам не хотілося вберегти дитину від негативного досвіду – діти відчувають все, що відбувається в родині, навіть якщо ми ретельно це приховуємо. А сімейні таємниці не тільки потребують великих зусиль для їх збереження, але й сприяють тому, що в родині створюється атмосфера недовіри, поведінка членів родини змінюється, ми втрачаємо необхідний зв'язок з дітьми. Так само не можна говорити неправду, бо коли потім щось стає очевидним, дитина може втратити довіру до людей, сама почне брехати. Деякі речі не є настільки страшними, ніж те, що може нафантазувати собі дитина, від якої приховують якісь деталі. В моїй практиці зараз є випадки, коли дитина, від якої приховували правду про те, що батько на війні, почала проявляти багато агресії до мами, до братів чи сестер, виявляла ознаки регресії – повернення на попередню, менш зрілу стадію розвитку в своїй поведінці та почуттях.

Тому, по-перше, виберіть зручний час і місце, щоб після складної розмови ви могли побути з дитиною і мали час відповісти на всі її питання не поспішаючи, не уникаючи складних розмов про сенси буття. Ви маєте налаштувати себе на виважену спокійну бесіду – ваш спокій дитина "відсканує" і візьме за основу. Краще, якщо саме та людина, яка їде воювати, і поговорить з дитиною про те, що буде з нею відбуватися, чому вона прийняла таке рішення, як вона буде себе поводити і як буде підтримувати зв'язок з родиною. Але якщо ви самі збентежені, роздратовані, дитина так само буде відчувати неспокій, буде ловити ваш настрій, відчувати тривогу і страх. Знаю, що це зробити досить складно, але все ж таки спершу потурбуйтесь про себе, поговорить з близькими, проконсультуйтесь з психологом. Використовуйте для розмови прості та зрозумілі дитині слова, не перевантажуйте її подробицями і незрозумілими деталями, які можуть налякати та засмутити дитину. Краще дайте їй можливість задати вам питання саме ті, які її турбують, не нав'язуйте свій досвід, дитина може відчувати все інакше, ніж ви. Діти іноді мають більше адаптивних механізмів, ніж ми, дорослі.

Не варто говорити дитині, що тато іде захищати саме її, бо це може сприяти почуттю провини та підвищенню рівню власної відповідальності за цю подію. Будьте чесними та прямими: важливо говорити з дитиною правдиво, але відповідно до її віку та розуміння. Розповідайте простими словами про те, що батько йде на війну, щоб допомогти захистити країну, і це може тривати досить довго.

Поясніть дитині, що вона знаходиться в безпеці та є захищеною, незалежно від того, де знаходиться батько. Вона не несе відповідальність за дорослих, і не має нікого захищати, навіть якщо вона почувається досить дорослою. Навпаки, обов'язок дорослих – захистити її від небезпеки.

 

Відповідайте на всі питання та пояснюйте, що батько має військову освіту, навчався тримати зброю та має навички, які допоможуть йому захистити себе та своїх побратимів. Він захищений, має зброю і обладнання, яке сприяє його фізичній безпеці, у нього є поряд люди, на яких він може покластися.

Забезпечте можливість дитині зберігати зв'язок з батьком, якщо це можливо. Використовуйте телефонні дзвінки, відеодзвінки або листування, щоб вони могли виразити свої почуття та спілкуватися з татом чи мамою. Це допоможе зняти стрес та підтримати емоційний зв'язок.

Звертайтеся до фахівців: якщо ви помічаєте, що ваша дитина дуже засмучена або має проблеми зі сном, її поведінка змінюється, або вона виявляє ознаки тривоги, не соромтеся звернутися до психолога або педагога, які спеціалізуються на роботі з дітьми у подібних ситуаціях. Можна запропонувати дитині намалювати те, що її турбує – дітям легше виражати власні емоції через малюнки, творчість, рольову гру. Не ігноруйте стан дитини, якщо ви помітите, що вона уникає спілкування, не робить звичні справи, порушені режими харчування та сну.

Не уникайте рутинних справ, вони мають заспокійливу дію. Регулярність та стабільність допомагають дітям відчувати себе безпечно та контролювати своє життя, робить його передбачуваним. Створіть розклад, який включає регулярні сімейні зустрічі, спільні ігри та заняття, щоб дитина почувалася ближче до родича, який воює, навіть коли він відсутній.

Підтримуйте позитивне сприйняття: заохочуйте дитину думати про те, що її батько чи мама, брат чи сестра робить важливу роботу та допомагає людям. Підкреслюйте їх мужність та силу, та вказуйте на те, що вони повернуться додому, коли завершать своє завдання.

Важливо пам'ятати, що кожна дитина унікальна, тому при взаємодії з нею слід бути чутливим та пристосовуватися до її потреб. Будьте терплячі та дотримуйтеся цих порад, щоб допомогти вашій дитині розуміти та переживати ситуацію, коли близька людина йде на війну.

Війна і конфлікти є складною та болісною реальністю, яка може супроводжуватися втратою життя та руйнацією. Діти, які переживають війну, можуть бути свідками насильства, втрати близьких людей або самі стати жертвами. Говорити з дітьми про втрату і смерть під час війни є надзвичайно важливим, оскільки це допомагає їм розуміти, що відбувається, та впоратися зі своїми емоціями та переживаннями.

Тема смерті в нашому суспільстві завжди була табуйована, але смерть – невід'ємна частина життя, а за часів війни майже кожна дитина зустрічається зі смертю. Але готувати дитину до смерті когось з близьких "про всяк випадок" не має сенсу. Варто сприймати життя по мірі надходження ситуацій і не створювати у дитини ситуацію очікування неприємностей ти трагічних подій.

Важливо в моменті бути готовими надати підтримку почуттям дитини, сприяти їх проявленню, не забороняти їх, навіть якщо самим дорослим вони здаються неприємними чи образливими. Діти можуть відчувати різні емоції, такі як сум, злість, страх або вина. Важливо дати їм зрозуміти, що ці емоції є нормальними, та допомогти їм знайти способи виразити свої почуття. Водночас варто пам'ятати, що кожна дитина реагує на втрату по-своєму, тому важливо бути терплячими та відкритими у сприйнятті їхніх потреб.

×