середа, 08 березня 2023 09:00

День тюльпана і цукерок. Чому ми так вчепились у 8 березня – Андрій Кокотюха

Опитування в додатку "Дія" щодо долі 8 березня в українському календарі вкотре підтвердило очевидне: жоден сенс не працює, логіка й раціональне зерно зникають, коли йдеться про збереження вихідного дня. Висновок стосується не лише 8 березня. Але саме цей вихідний день є для українців навіть сакральнішим за 9 травня в розумінні росіян.

З року в рік доводиш, що радянська влада поміняла автентичну назву, і соціально важливий Міжнародний день боротьби за права жінок перетворився в московській версії на побутово-плюшевий Міжднародний жіночий день. Який у сучасних умовах – незалежно від фази війни – по суті своїй дублює День святого Валентина. Проте всі аргументи розбиваються об прищеплені СРСР традиції принципово світського, в буквальному смислі слова – родинного свята. Більше в нашому календарі немає червоних дат, котрі не стосувалися б політики – День незалежності, День Конституції, День перемоги, День захисника України – та релігії – Різдво, Великдень, Трійця. Конкуренцію 8 березня в свідомості без перебільшення мільйонів дорослих українців складає хіба Новий рік.

Свіжі опитування КМІС щодо ставлення до свят показали: 8 березня опустилося в рейтингу. Десять років тому, у довоєнній Україні так званий жіночий день активно відзначало 50% українців. Сьогодні цифра зрізалася навпіл, і тепер шанувальників "дня тюльпана і цукерок" лишилося 25%. Тим не менше, саме вони "зробили" згадане вище опитування в "Дії" легітимним. І дали чинній владі залізний привід лишити 8 березня звичним для країни вихідним днем. Формальні спроби наповнити його іншим, правильним смислом – перейменувати з Міжнародного жіночого дня на День захисту прав жінок – не закріплять такий смисл у головах мільйонів та не поміняють формат святкування.

8 березня від 1966 року й дотепер – це колективна випивка в офісах під шаблонні тости, подарункові набори в супермаркетах, комплектовані часто неліквідним товаром, тематичні концерти артистів естради

Бо 8 березня від 1966 року й дотепер – короткий робочий день напередодні, колективна випивка в офісах під нещирі, шаблонні тости во славу прекрасних, неповторних тощо. Подарункові набори в супермаркетах, комплектовані часто неліквідним товаром у яскраву святкову упаковку. Тематичні концерти артистів класичної естради – їх регулярно давали Олег Винник та Павло Зібров, зараз цю ниву орють Іво Бобул та Степан Гіга. Неодмінні жарти на тему "як привітати з 8 березня тещу, аби зекономити". Усе вкупі, згадане й не згадане, разом із неодмінним відвідуванням батьків, українці звично або називають, або сприймають виразом "треба відбути".

"Відбувають" у нас також ритуальні поминальні дні – не лише щорічні, а й сумні для кожної родини, що втратила рідну людину, дев`ять днів, сорок днів, півроку й рік. Ще "відбувають" городи. Тобто приватні сільськогосподарські роботи або на власній сільській, або – присадибній дачній ділянці. Тут, як показав час, жодна фаза війни так само не вносить коректив. Якщо там, де ти живеш, бойових дій немає, – ти плануєш собі дні на город. Ось для чого використовуються так звані "майські" – довгі травневі вихідні від 1 по 10 травня.

Автор: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

До масштабного вторгнення Україна в ці дні завмирала. Бо ті, в кого нема городів і є фінансові можливості, їхали за кордон, до моря. Або – в гори, на бази в Карпатах чи десь іще. В обох випадках вихідні використовувалися не для саморозвитку, як це практикується на Заході. Городи – це та сама робота. А відпочинкові бази – купатися в морі чи в басейні, ходити сауну й напиватися. Тому 8 березня цінне частині українців ще й прив`язкою до дому та сім`ї: для городів рано, для на пляжу в теплих країнах – мало. Ще й нинішній етап війни забрав воювати одних та обмежив виїзд за кордон іншим. А отже, так зване свято зробилося ще компактнішим. Такий собі бонус після зими і перед відбуттям городів та гробків.

Музикант, лідер гурту Kozak System Іван Линьо після невтішних для критично мислячих громадян результатів голосування в "Дії" назвав це дійство еталонною маніпуляцією. Котра розрахована на те, що вихідний, звісно, переможе. А отже, 8 березня залишиться як свято. Про це він написав 7 березня на своїй сторінці в Facebook. Ніби нічого нового, жодних несподіваних висновків.

Чому ж у такому разі мій день народження не можна узаконити на державному рівні як право на вихідний?

Проте далі Линьо хай у іронічний спосіб, але розшифровує окреслену вище радянську суть "свята вихідного дня" наступною пропозицією: "Якщо для вас свято і вихідний день тотожні поняття, і ви хочете цим святом виокремити жінок і нагородити їх вихідним від роботи днем, то прийміть на законодавчому рівні вихідний кожній жінці в день її народження. От і все. І нема "восьме марта". Жінки задоволені. І вихідний є. Хитрожопі ви наші малороси". Отут стає зрозумілим: 8 березня в Україні вже скоро як 60 років не просто відбувають, а відбувають саме в форматі відзначення дня народження. Та сама "проставуха" в офісі. Те саме застілля в ресторані, кафе, а краще – вдома. Бо день народження – саме той день календаря, який кожен іменинник усе одно хоч якось, та й відзначає. Чому ж у такому разі мій день народження не можна узаконити на державному рівні як право на вихідний?

Питання ж вихідного на 8 березня за подібних обставин зніметься саме собою. Адже, як ми з вами з`ясували вище, ні для чого іншого, крім прийняти подарунок, випити чарку й видихнути, восьмий день березня мільйонами його прихильників не використовується. Навіть якщо хтось і дарує собі нові враження – більше, ніж одну добу, цей подарунок все одно не проіснує. У перші хвилини 9 березня принцеса перетвориться на Попелюшку, а карета – на гарбуз.

Коли я вчився в школі, суботи в СРСР були робочими. При тому, що дорослі мали вікенд – два вихідних, – від 1967 року. Тож мама як медпрацівник ходила по суботах на короткий день. Вчителі теж ходили на службу й займалися з нами. Проте для більшості громадян неробоча субота виявилася бонусом, із яким треба було щось робити.

В преважній більшості випадків радянський вікенд проходив за столом у суботу, і з хворою головою – в неділю

Що саме – описав у популярному в ті часи естрадному монолозі сатирик Михайло Жванецький. Його виконав популярний артист Аркадій Райкін, і фраза з нього – "в греческом зале, в греческом зале" – стала, як тепер кажуть, мемом. За сюжетом, герой пішов у суботу з дружиною на вернісаж, але, щоб не нудьгувати, прихопив дорогою пляшку алкоголю. Яку з задоволенням випив серед витворів мистецтва. Це було б художнім перебільшенням, аби в ті часи я не раз чув переконливе: "Пити треба по суботах". Тому в преважній більшості випадків радянський вікенд проходив за столом у суботу, і з хворою головою – в неділю. У пострадянській Україні немає культури проведення вихідних. На це і проєктується ставлення до 8 березня як до поодинокого вихідного дня в перший тиждень весни після понурих зимових тижнів.

У підсумку 25% дорослих українців сприймають 8 березня саме так: вихідний, який не вимагає ані йти на городи, ані прибирати могили, ані шукати грошей й можливостей кудись поїхати. Ще й мета благородна: публічно шанувати жіноцтво. Адже виверт російсько-радянської пропаганди апріорі ставить жінок 8 березня в принизливе й залежне становище. Мовляв, саме сьогодні жінку належить шанувати, але вчора і завтра все буде, як завжди. Ось чому, поки ця дата позначена в українському календарі червоним, за неї будуть чіплятися несвідомі громадяни. І саме їм буде підігравати влада у боротьбі за вдячний електорат.

Зараз ви читаєте новину «День тюльпана і цукерок. Чому ми так вчепились у 8 березня – Андрій Кокотюха». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі