"Ледь вдалося причепити український прапор на фасад університету"

 

— Я завжди відчував, що Росія проявить агресію до нас. Це простежу­ється протягом всієї нашої історії. Коли почався Майдан, я відкрито показував свою позицію на роботі. Це не подобалося багатьом колегам і керівництву, — говорить полтавець 47-річний Сергій Глоба. Він — колишній викладач економіки в Полтавському університеті ім. Юрія Кондратюка. Не працює там із вересня 2014-го. Зараз судиться з вузом.

— У Полтаві майданівці ­збиралися вечорами біля обласної адміністрації. Я туди пішов, коли в Києві вбили перших активістів (Сергія Нігояна і Михайла Жизневського. — ГПУ). Там зустрів своїх студентів. Вони спочатку дивилися насторожено. Думали, що мене прислали з університету. Керівництво вузу не підтримувало тодішні події в країні. Ректор Олександр Онищенко — екс-"регіонал". Кажуть, особисто знає Януковича. Нам ледь вдалося причепити український прапор на фасад університету. Студенти повісили і на гуртожитки. Але їх змушували зняти. Мої лекції почали знімати на відео. Викликали в деканат. Казали, щоб я мовчав у стінах вузу про свої переконання. Влітку 2014-го мав пройти кваліфікацію на продовження контракту. Здав документи. А пізніше мені сказали, що вони десь зникли. Так я і пішов з роботи. Було трохи образливо, бо це несправедливо. 10 років був викладачем без жодного зауваження чи догани. Тому подав до суду. Перший програв, зараз справа в апеляції.

На той час я вже був у полтавському Автомайдані. Коли почалися воєнні дії на Донбасі, почав ганяти туди техніку. З'їздив кілька десятків разів. Створив благодійну організацію, співпрацюємо із сотнями людей по Україні. Ще возимо продукти, речі. Востаннє були в Авдіївці. Хлопцям не вистачає нормальних берців і сучасного озброєння. Користуються зброєю сторічної давнини — мосінками (гвинтівка Мосина, зразка 1891 року. — ГПУ). Такими стріляли ще в Російській імперії. Також мають снайперські гвинтівки Драгунова 1950–1960-х.

Майдан повністю змінив моє життя. Я міг би сидіти в теплі, отримувати наукові звання й непогані гроші. Але це не дало б мені розуміння, що я на своєму місці. Батьки завжди вчили мене любити свою країну. Дід до совєтів був куркулем, мав багато земель, чесно працював. Росіяни забрали все і заслали його в табори. Ніколи ні за що нас не рахували.

Нині підробляю економістом у приватних фірмах, роблю бізнес-проекти. Дружина Марія підтримує. Маємо сина 12-місячного Костянтина. Будую дім у місті.

×