На подвір"ї 48-річного Григорія Іллєнка із села Лави Сосницького району на Чернігівщині пахне шашликами. Його садиба вирізняється з-поміж сусідських яскраво пофарбованим парканом та технікою в дворі. Чоловік уже два роки як удівець. Сам виховує 6-річного сина Богдана.
— М"яса свіжого в нас — два холодильники повні, — Григорій відкриває банку з вишневим компотом на столі. В гості на іменини до нього прийшов менший брат Іван.
У будинку чисто, ані смітини. Посуд вимитий. На підвіконні у вазоні квіти. Нові шпалери у спальнях, випрасувані штори на вікнах і дверях.
— Мій батько вмер, коли мені 11 років було, — розповідає. — Ще тоді навчився робити все. Цього року засадив два гектари картоплею, півтора засіяв пшеницею. У сараї є корова, двоє поросят, птиця, дві собаки, кіт — встаю о п"ятій ранку, пораюся. Доки Богдан проснеться, з"їжджу трактором у поле пороблю. А тоді відмикаю хату і годую сина.
— Самого не боїтеся залишати вдома?
— Зараз можу на годину-другу. Він під замком, бо ходять зараз всякі цигани по хатах.
Під вікном столик. На ньому — буквар, груба книжка з казками, альбоми та коробка олівців. Розгортаю зошит прописів — усі букви виведені.
— Це я писав, — каже Богдан.
— Син уже рахувати вміє. Цього року в школу піде. В червні Богдану виповниться 7 років. Торік у Лавську школу нікому було йти до першого класу. Одного Богданчика я не захотів віддавати. А цього року дітей п"ять набереться.
Григорій після школи вивчився на водія і тракториста. Поїхав до Чернігова. Там працював водієм автобуса.
М"яса свіжого в нас — два холодильники повні
— Була в мене в Чернігові жінка, але ми з нею мало прожили. Донька залишилася з матір"ю, бо на час розлучення 2 рочки мала. Зараз їй уже 21. Спочатку їздив їх провідувати, а одного разу не застав удома. Сусіди сказали, що вони кудись виїхали. Так зв"язок із ними й обірвався.
1992-го повернувся у Лави. Працював на тракторі в колгоспі. 2001-го зійшовся з Галиною, ветеринарним лікарем сусіднього села Волинка. Вона померла у 43 роки.
— Галя випивала. По її смерті я Богдана два роки у тракторі провозив — він ні з ким не йшов на контакт. До 5 років дитя вдома з бабусею сиділо, я більше господарством займався. Спочатку синок питав, чого мами довго з роботи немає. А тоді звик. Ми з Богданом на могилу ходимо, пам"ятник поставили. А тепер хочемо маму додому. Нам головне — щоби горілки не пила.
Син ствердно киває головою.
— Ми добре живемо. Он заробив грошей на ванну кімнату, душову кабіну, унітаз купив. На сантехніку 10 тисяч гривень пішло. Машинку-автомат купив. Хай би прийшла до нас жити жінка, щоби я, коли працюю, був спокійний за дитя. Мені не треба, щоб робила, — я сам усе вмію.
2 
35413
Коментарі