"Він і не підозрює, що дитина – не його". Про що говорять вагітні в пологовому будинку

На дивані в коридорі пологового будинку у Львові сидять шестеро вагітних. Четверо готуються до пологів, двоє лежать на збереженні. Перед сніданком планують помитися.

– Вода зимна, – виходить із душу 26-річна Тетяна. – Як зайшла, ще тепла текла. Роздягнулася, а на мене шух – холодний душ.

– Вони гроші гребуть лопатами, а на воді економлять, – обурюється 32-річна Юліанна. – Ми вчора набрали у відро води, кип'ятильником загріли, з пластиковими пляшками митися ходили. А що з холодильником робиться? Минулого тижня прибиральниця повикидала в смітник непідписані продукти. Одна жінка без вечері залишилася. Свари­лася, казала, що піде до головного лікаря.

– Вася, ти знову напився? – 19-річна Анастасія говорить по мобільному. – Кого по дорозі зустрів? ­Банана – то в Андрюхи така кличка? Я ж тобі казала йти додому. Кого обмивали? Сина? Так я ше ж не ­родила. А-а, Андрюхина Танька завагітніла. Вже два місяці? А звідки знає, що син буде? ­Відчуває? Ну д­ають, – вимикає телефон. – Дєвки, навіть не знаю, шо мені з моїм робити. ­Думали ­після родів розписатися, так він учора ­знову дійшов до кондиції. Робити не хоче. Каже, за тищу пахати не буду. Я як мать-одиночка якусь ­копійку від держави получу. А розпишуся з ним – ні фіга не дадуть, та ше й його, бика, годувати треба.

Дві жінки стоять під вікном, ­перешіптуються.

– Я би так не змогла. Але ти молодчинка, – каже одна.

– А шо мені лишалося робити? Прийшла до нього, кажу: "Так-то й так, я вагітна". Він сходу: "Женитися не буду, тримай гроші на аборт". ­Гроші взяла, вдома подумала: перша дитина, а якшо потім не зможу завагітніти? Страшно стало. Тут Петро нагодився, в кіно кличе. За мною ше із самої школи впадав, а я уваги на нього не звертала. Cкоренько музичку включила, шампанське та цукерки на кухні знайшла. Так під романтику все й сталося. ­Через два тижні кажу: "Петро, ти станеш батьком". Як він зрадів, дєвочкі! ­Невеличке весілля відгуляли. Він і не підозрює, що дитина – не його.

У коридор виходить породілля в широкій нічній сорочці. Народила хлопчика вагою 3,5 кг. Поспішає, бо її вже виписують.

– Вона з нами цілий ­тиждень ­лежала, – коли за жінкою зачиня­ються двері, говорить 22-річна ­Наталя. – Як тільки прийшла, витягнула халат і постіль, ми ­ахнули. Речі бруднющі, ніби не в лікарню, а на поле зібралася. П'ять днів не милася. Ми з дівчатами кажемо: "Іра, піди помийся, бо нам тяжко ­дихати. Надворі спека, в палаті ­багато ­людей". Вночі її забрали родити. ­Лікар за очі "бомбовозом" її називав, постійно з неї насміхався.

– Хай сміється, – перебиває Маргарита, 20 років. – Я чула, як вона казала чоловікові, що не платитиме за роди. Ото лікар прозріє.

– Скільки кому давати? – питає ­Тетяна. – Ми з чоловіком 500 доларів на роди відклали, але бачу, що не вистачить. У перший день ­тільки на добровільні внески 200 гривень пішло. Сьогодні на УЗД маю йти. Для чого – не розумію. Тиждень тому ходила – сказали, що все нормально. Просто якесь виманювання грошей. Лікарю на УЗД 50 гривень в кишеню треба покласти. Послухати серцебиття дитини – ще двадцятка.

– Дай Бог, щоб у тебе все було добре, тоді в 500 доларів, може, й ­вкладешся, – говорить Наталя. – Бо якщо кесарів ­розтин, то вдвічі більше треба. У них на ­кожну послугу свої тарифи. Тут така Таня ­лежала, в неї гінеколог за кесареве 500 доларів запросила. На ліки до операції сто баксів пішло. ­Анестезіологові та його команді – 200. За день перебу­вання в реанімації після ­операції 100 гривень беруть. Педіатр без 300 гривень не випише. Раніше все трохи дешевше було. Тепер, як жінкам держава гроші на дітей стала давати, лікарі обнагліли до ручки. Вони не думають, що дитині ще треба ліжечко купити, коляску. А памперси які дорогущі.

До жінок підходить 25-річна Катерина. Махає руками.

– Я від свого гінеколога торчу. На телефонні дзвінки не відповідає, в кабінеті його ніколи нема. У мене дитина пуповиною перемотана. Може, треба буде кесарити, а він так до того безвідповідально ставиться. ­Минулої суботи чергував. Я півдня рухів не чула. Із сусідкою по палаті пішли його шукати. Стукаємо в двері кабінету – ніхто не відкриває. За декілька хвилин виходить. Каже: "Іди в палату, зараз підійду". Доки говорили, сусідка заглянула у привідкриті двері. Каже, в кабінеті – музика, свічки – всьо, як положено. Тільки партнерші не розгледіла, погане світло було.

А Мар'яні на УЗД лікар рахував ­термін, питав, коли завагітніла. Вона каже: "У 12-му місяці". Лікар дивиться, що голова в дитини завелика, спанікував. Її одразу госпіталізували. Почали вирішу­вати, що робити. Послали на повторне УЗД. Знову питають, коли завагітніла. Вона: "У 12-му місяці". ­Лікар ­перепитав: "У грудні?" А вона: "Я ж кажу, у 12-му місяці – листопаді". Її одразу виписали додому. Наказали до ­пологів вивчити всі місяці року.

До пацієнток підходить прибиральниця з двома повними пакетами. ­Питає, хто Яворська.

– Вона не в патології, а в Центрі невино­шування вагітності лежить, – каже Маргарита. Прибиральниця йде в інший корпус. – У неї щось три чи чотири викидні було. Тепер доношує. Ніхто так тої дитини не чекає, як чоловікова мама. ­Заборонила невістці по сходах спускатися. Щодня такі торби передає. Там хіба що пташиного молока нема. Вона цілими днями тільки замовляє: "Хочу голубців". Доки їй передадуть, вже не хоче голубців, просить вареників. Отак людям щастить зі свекрухами. Не те що мені. Я вже тут більше тижня, вона ні разу не подзвонила. Показує, що ображена. На наше весілля гроші позичала. Гостей напросила. Думала, ми з чоловіком весільними грішми її борги покриємо. А ми машину купили. Скільки то смороду було! Свекор аж затрусився. А для чого було таке пишне весілля робити, коли грошей нема?

×