"Не вірю в зіткнення цивілізацій. Вірю в конфлікт цивілізованих і нецивілізованих"

Не мріяла стати державним секретарем. Не через те, що скромна. Просто я ніколи не бачила державних секретарів у спідниці.

Тільки в Америці біженка з Центральної Європи може стати державним секретарем.

Жінкам важливо допомагати одна одній. У пеклі є особливе місце для жінок, які цього не роблять.

 

Демократія отримує погану репутацію, бо її ототожнюють з нав'язуванням та окупацією. Нав'язування демократії – це оксюморон.

Про те, що мої батьки – євреї, дізналася після Другої світової. Багато родичів загинуло в нацистських концтаборах.

Якщо люди мають можливість вибирати, то вони мають і можливість змінюватися.

Пам'ять американської нації довга, шлях – іще довший.

Батьки навчили мене прагнути не до гарантій успіху, а до того, що прагнення само собою – єдиний спосіб зберегти віру в життя.

Є суттєва моральна різниця між людиною, яка вчиняє насильство, і людиною, яка намагається нелегально перетнути кордон, щоб подати їжу на сімейний стіл. Мігранти – не злочинці, а порушники. Вони заслуговують на повагу до їхньої гідності.

Мій найглибший жаль за роки роботи на державній службі – що США та міжнародна спільнота не вжили заходів, щоб зупинити злочини сьогодення.

Коли ми розв'язуємо складні національні проблеми, треба говорити і з друзями, і з ворогами. Це називається дипломатія.

Не вірю в зіткнення цивілізацій. Вірю в конфлікт цивілізованих і нецивілізованих.

Я – єдиний американський високопосадовець, який будь-коли зустрічався з Кім Чен Іром. В нас однаковий зріст, ми обоє носимо високі підбори.

Ненависть, емоційність, розчарування – це не політика.

Щоразу, коли спілкуюся з жінками різного віку, вони ставлять мені одні й ті ж запитання. Як знайти баланс між особистим життям і роботою? Як досягти успіху в чоловічій професії? Що порадити своїй доньці? І це незважаючи на всі ті зміни, яких зазнало людство.

Мрію, щоб жінкам у найближчому майбутньому не треба було в анкеті для прийому на роботу ставити галочки навпроти пунктів "заміжня" чи "не заміжня".

Фашисти не намагаються вирішувати проблеми. Вони інвестують у загострення проблем і поглиблення розколів, які з них випливають.

Після першої зустрічі з Путіним на початку 2000-х я записала своє враження: "Маленький і блідий, холодний, ніби рептилія. Збентежений тим, що Радянський Союз розпався, але сповнений рішучості його відновити". Пригадала це, коли він почав збирати війська на кордоні з Україною.

Путін уміє бути терплячим і прагматичним. Та він ніколи не визнає своїх помилок.

США може знайти сильних союзників майже на кожному континенті. Тим часом всі друзі Путіна – це Башар Асад, Олександр Лукашенко та Кім Чен Ин.

Путін і його китайський колега Сі Цзіньпін люблять стверджувати, що ми живемо в багатополярному світі. Та це не означає, що великі держави мають право порізати земну кулю на сфери впливу, як це зробили колоніальні імперії багато століть тому.

Головне для майбутнього України – бути вільною і демократичною державою. Щоб люди могли вільно обирати уряд, який не обмежуватиме нічиїх прав.

Вибори – це не те, що відбувається в день голосування, а весь процес, який передує цьому.

Яка головна проблема кожної жінки? Окрім здоров'я дітей, зрозуміло – чоловік. Спитайте у Гілларі Клінтон чи Наїни Єльциної, якщо не вірите скаргам своєї сусідки.

Світу потрібні лідери, які об'єднують, а не розділяють суспільство.

Демократія – найкраща відповідь на потреби людей у певній країні. Але це складний процес. Громадяни демократичної держави повинні нести відповідальність перед своїм урядом. А уряд – перед своїми громадянами.

Я навчилася вести розмову прагматично. Знайшла свій голос і почала говорити дуже твердо.

Ідентичність кожного – це добре. Та якщо моя особистість змушує мене ненавидіти вашу ідентичність, це стає дуже небезпечним.

Ніхто не хоче війни. Але коли на когось нападають ззовні, він має право захищатися.

Кажете, не треба провокувати росіян. Але ж вони самі провокують. Росіяни завжди починали всі конфлікти самі.

Мої брошки – невербальний спосіб комунікації. В гарні дні я ношу квіти, метеликів, повітряні кульки. В погані – жуків і хижих тварин.

Моє покоління виросло в зовсім іншій епосі, ніж зараз. Ми були зосереджені на загрозі, що йшла від Радянського Союзу. І ця загроза справді була.

У росіян немає своєї демократії. Тому вони намагаються відняти чужу.

Є багато речей, що потребують осмислення та пояснення. Але загалом світ – це повний хаос.

Немає подій, яких не можна було уникнути.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×