вівторок, 26 березня 2019 17:31

Камея, яку передають по жіночій лінії п'яте покоління

Цю камею мені передала мати 63-річна Наталія Котлярова. Вона отримала її 1986-го від своєї матері ­Зинаїди Браїлко. А до бабусі прикраса потрапила від її мами, Уляни Гридас. Я називала її прабабусею Олею.

На камеї зображений античний чоловік. На одне плече закинута тога – одяг давніх римлян. У дитинстві я уявляла, що це Зевс. Старшою дізналася, що була права. Це зображення Зевса з Отриколі, римська копія грецького бюста IV ст. до н. е. Камея вирізьблена із суцільної морської мушлі, обрамлена золотим вінком з акантового листя. На зворотному боці тонко видряпані прізвище, місто й рік: Petersons Rom 1845.

Камея має застібку. Її чіпляють на сукні чи сорочки, можуть заколювати високі коміри. Ношу її зазвичай із весняними сукнями.

 

Першою власницею прикраси була Домна Крамаренко – моя прапрабабуся. В родині розповідають, що її подарував чоловік Омелян. Крамаренки жили тоді на околиці Полтави. Звідки камея потрапила до них, невідомо. Не бідували. Мали свою справу – вичиняли шкіру з хутром і шили з неї взуття.

Прабабуся Оля народилася 1905-го. Дитиною допомагала по господарству в садибі Панаса Мирного, який жив по сусідству. Дружина письменника навчала сусідських дівчат веденню господарства та економії.

Із приходом радянської влади садибу Крамаренків поділили на частини й роздали партійним функціонерам. До старої хати залишили 5 соток городу. Коштовності конфіскували. У голодні роки та війну деякі речі прабабуся міняла на хліб, треба було піднімати двох доньок – Зинаїду і Людмилу. Камея, яка не має особливої ювелірної цінності, залишилася.

Прабабуся Оля пишалася тим, що "ні дня не працювала на совєти". Її штрафували, раз навіть затримали на 15 діб за "дармоїдство". Вона годувала кролів, вирощувала абрикоси, квасила огірки, яблука й капусту. Ходила на всі паради й демонстрації в Полтаві, сідала з відром на ослін на узбіччі головної вулиці з моченими грушами. Швидко спродувалась і чимчикувала додому.

Мене назвали на її честь. Прабабуся Оля потайки охрестила мене вдома в місцевого священика. Попри суворі заборони радянського часу, в неї на покуті завжди горіла лампадка. Мала ікону Миколи Чудотворця. В її обійсті завжди пахло гасом, ладаном і трояндовим варенням. Померла у вересні 1986-го.

Через чотири роки продали хату. Коли звільняли, весь непотріб спалили. Мене, 12-річну, поставили на городі з бідоном гасу. Наказали стежити, щоб усе згоріло. Камея – одна з небагатьох речей, що вціліла.

Зараз ви читаєте новину «Камея, яку передають по жіночій лінії п'яте покоління». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі