Президент має шанс зробити перетворення, якщо сформує бачення майбутнього держави, – каже політичний експерт Олег Рибачук
15 січня в інтернеті з'явився аудіозапис, на якому прем'єр-міністр Олексій Гончарук говорить, що президент Володимир Зеленський не розуміє економічних процесів у країні. А він сам "повний профан в економіці". По кому хотіли завдати удару, оприлюднивши запис?
– Спецоперація провалилась. Записували місяцями, а накопати змогли тільки це. Працювали проти влади в широкому сенсі. Та історія не дотягує навіть до рівня серйозного скандалу.
Які проблеми викрила?
– Маємо спотворене уявлення про гілки влади. Що керівник уряду мусить бути економістом чи фінансистом – суто українське сприйняття. Німецький канцлер Анґела Меркель чи британський прем'єр-міністр Борис Джонсон ними не є.
Ще один міф – ефективний депутат пише багато законопроєктів. У розвинених країнах їх подає уряд, щоб впроваджувати певну політику. А парламентарії, які представляють різні групи та регіони, обговорюють, щоб ця державна політика була ефективна.
У світі немає й такого поняття, як парламентсько-президентська республіка. Може бути або перше, або друге. А ми створили інституційний покруч і понад 20 років дивуємося, чому він не працює.
Записи Гончарука продемонстрували ще одну проблему. Прем'єром має ставати лідер партії, яка виграла вибори. Тоді підкилимні ігри були б непотрібні.
На що це впливає?
– Відсутня персоніфікована відповідальність за обіцянки, які давала партія "Слуга народу". Зеленський казав, житимемо по-іншому, зметемо бульдозером стару систему і будуватимемо нову, ефективну. Кінець епохи бідності ніяк не настане, але громадяни не мають з кого запитати. Бо коли виникає проблема, президент каже, що це не його тема. Перед виборами обіцяв прийти на п'ять років, щоб побудувати інституції, незалежний суд. Зараз же подає зміни до Конституції з такими ризиками, які в майбутньому можуть народити нового Януковича.
Зеленський має повноту влади – суспільству є з кого питати.
– Президент може діяти в межах своїх повноважень. Вони обмежені. А те, що справді турбує громадян – дороги, доступ до освіти, якість системи охорони здоров'я, – це сфера урядової політики. І має виходити з програми політичної партії. А от партій у нас фактично нема.
2020-й – рік місцевих виборів. Влада хоче створити президентську вертикаль через префектів, яким пропонували дати великі повноваження. Між ними та місцевою владою виникнуть конфлікти.
Зеленський недаремно відкликав законопроєкт про децентралізацію. Зауваження були і в експертів, і у представників місцевої влади. Мери й депутати видавали спільні заяви. Бо в умовах, які запропоновані у змінах до Конституції, вони не зможуть ефективно працювати в інтересах громад.
Це ще одна традиція українського законотворення – ніхто не говорить з усіма зацікавленими сторонами. Треба провести консультації, отримати так звану зелену книгу (документ, у якому прописані головні напрями державної політики. Його обговорюють із громадськістю, бізнесом. – Країна). Досвід із медичною реформою показав: коли влада обговорює зміни з тими, хто їх втілюватиме, то напрацьовує кращі рішення. Й отримує підтримку. Натомість із земельною реформою бачимо – влада збирає фермерів і намагається пояснити, як їм, недолугим, пощастило з такими керманичами.
Не розуміють, що від опонентів можна почути розумні речі. Це ключова проблема президента та його оточення. Він у розквіті політичних сил, але не вміє спілкуватися із суспільством для вироблення державної політики. Неможливо напрацювати зміни, записуючи відеозвернення з "Тесли".
Кому вигідно оприлюднення запису Гончарука? Часто в цьому контексті згадують олігарха Ігоря Коломойського.
– Можливо, це він. Коломойський не зміг досягти свого й вирішив ударити. Говорив, що нам не потрібен Міжнародний валютний фонд. А Гончарук зустрічається з представниками МВФ, працює з ними.
Та в нього немає шансів на перемогу. Зеленський не може відмовитися від Заходу й підтримати Коломойського. Інвестори слідкують, що відбувається навколо Приватбанку. У звіті аудиторів Kroll ідеться, що його колишні власники вивели з банку 5,5 мільярда доларів. Якщо влада не зможе поставити на місце одного нарваного олігарха, ніхто не інвестуватиме в цю країну. Інвесторам потрібна прогнозована ситуація.
Це підтверджує, що Зеленський не "маріонетка Коломойського".
– Ніколи не був нею.
Перед обранням 2014 року була розмова Петра Порошенка й Віталія Кличка в олігарха Дмитра Фірташа. Останній потім бовкнув, що вони "порішали". Кличко став мером Києва, а Порошенко – президентом. Це можна назвати олігархічним консенсусом – адже Кличко тоді мав вищий рейтинг.
Але Зеленському не Коломойський гарантував перемогу. А намагається виглядати як його господар. Часто дає інтерв'ю, поводиться епатажно.
Президенту рано чи пізно доведеться відрізати гілку Коломойський–Портнов–Богдан. Це необхідно для побудови нової країни.
Тому президент заявив, що Гончарук залишається?
– Зеленський має проблему з компетенцією його нових облич. Її треба лікувати на виборах, коли за крісла у міськрадах змагатимуться партії. Макрон і Меркель не шукають запасних для своїх команд деінде. Кадри виховуються всередині партій.
Німецькі політики, приїхавши в Київ, захотіли піти у бар, де тусуються "слуги народу". Були здивовані, що такого місця немає. На Заході кар'єру роблять у партіях із низів. А в нас, щоб сформувати політичну силу, люди збираються в Києві, об'єднуються в її ядро, а потім ідуть шукати колгоспників на місцях. У такій системі немає місця ні партійним барам, ні партіям, які живуть більше ніж два виборчі цикли.
Уряд теж формується неправильно: хтось – від Богдана, хтось – від Коломойського. Людей треба обирати під поставлені завдання, із партійного середовища. Офіс президента, уряд та керівництво парламенту стикнулися з проблемою, якої не мала жодна попередня влада. Не проблема – мати голоси. Але складніше напрацювати державну політику, яка долатиме проблеми, а не створюватиме нові.
Виборці Зеленського сприймають позитивно те, що він робить, через неефективність його опонентів. Порошенко із соратниками малювали страшні картини завершення безвізу та долар по 50 гривень. Цього не сталося. Триває загальнонаціональне змагання, хто більше налякає український народ. Але політики не пропонують дискусії про майбутнє.
Яким може бути бачення майбутнього?
– Експерти Світового банку років 20 тому презентували алгоритм земельної реформи для України. Земля може стати потужним активом.
Але скасовувати мораторій на її продаж не можна бездумно. Ціллю державної політики має бути не одномоментний прихід кількох мільярдів інвестицій, а соціально-економічний простір, який виросте через 10 років після впровадження цих змін.
Яка зараз роль Верховної Ради?
– Вона законодавчо оформлює пропозиції президента. Склад не гірший і не кращий за попередній. Інший. Немає розподілу обов'язків і роботи над держаною політикою. Парламент продовжує працювати в турборежимі. Це – спроба проїхати мінне поле не "Ланосом", а у Ferrari. Що більша швидкість, то більше шансів не підірватися. Але треба бачити мапу мінного поля.
Час почати робити це так, як на Заході – аналіз проблем, варіанти рішень, загальнонаціональні консультації, а вже тоді проєкти законів. Немає інакшого способу напрацювання змін у масштабах країни. Тоді в порядку денному буде один закон і предметна парламентська дискусія, а не 40 – часто низької юридичної якості.
Парламентарії ігнорують процедури. Яскравий приклад – Державне бюро розслідувань. Конституційний суд постановив, що президент не може призначати чи звільняти директора цієї установи. Через тиждень Зеленський призначив виконувачку обов'язків голови Ірину Венедіктову. Адвокат Януковича Олександр Бабіков став її заступником. Тепер колишній керівник ДБР Роман Труба може піти в суд і його будуть змушені поновити.
Порошенко не давав працювати антикорупційним органам. Із приходом Зеленського краще не стало. Якщо ДБР когось притягне до відповідальності, той зможе посилатися на нелегітимність інституції. Президент ці органи робить каліками від народження.
Які позитивні й негативні рішення уряду можете відзначити?
– Не бачимо гучних корупційних скандалів і схем, створених цим урядом. Немає інституту "любих друзів". Але щоб бути успішним, недостатньо не красти та не брати участі в договорняках. Ключова проблема цього уряду – його формували не під втілення програми партії. Цей Кабмін – пожежна команда, яка гасить там, де спалахує.
Із негативних рішень відзначив би відстрочення перепису населення. Це єдиний спосіб розуміти, як живуть громадяни, які мають потреби. Впроваджувати реформ без цього – як ловити рибу гарпуном у каламутній воді.
Куди веде країну Зеленський?
– У нього немає вибору. Може повести лише туди, куди підштовхуватиме пасіонарна меншість. Володимир Олександрович і оточення розуміють, що майбутнього, перспектив і зисків для України від союзу з РФ – немає.
Зеленський не демонструє лідерства. Але й не лягає під Путіна, не віддає країну на поталу Коломойському. Щиро хоче, щоб був мир, повернулись окуповані території, українці були дружні. Він має підтримку, але не зміг сформувати бачення майбутнього держави. Новорічне привітання на таке бачення не тягне.
Бізнес не повинен боятися рейдерства та зміни податкового законодавства, фермери мають підтримувати земельну реформу, а місцеве самоврядування – вітати децентралізацію. Влада має творити нову політику у співпраці з тими, хто втілюватиме реформи в щоденному житті. Цього не видно.
Складна ситуація з міжнародною політикою. Міністерство закордонних справ відсторонене, усе вирішує радник Зеленського Андрій Єрмак. Теж інституційна проблема.
Якими будуть для України кілька найближчих років?
– Майбутнє залежить від нас. Від того, які пріоритети будуть у влади та як на це реагуватиме опозиція і громадянське суспільство.
Світ на порозі чергової економічної кризи, планета відчуває зміни клімату, величезні міграційні потоки – все це потребує адекватної відповіді.
Нам як країні варто зрозуміти, що Всесвіт не обертається навколо стели на майдані Незалежності. Наше місце у світі, добробут і навіть кордони держави – залежать від того, наскільки послідовною, детальною та чіткою буде політика влади.
Неможливо збудувати ефективну країну, якщо процесом підкеровують учорашні олігархи, позавчорашні працівники адміністрації Януковича чи куми Путіна.
2 
1
Коментарі