"Силовики і "сім'я" суттєво посиляться, а олігархам справа Щербаня шкодитиме"

Які наслідки справа Євгена Щербаня матиме для Юлії Тимошенко, Віктора Януковича, олігархів і для України

Слідство зібрало докази причетності колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко до замовного вбивства донецького підприємця і народного депутата Євгена Щербаня, повідомляє генпрокурор Віктор Пшонка. Застрелили Щербаня 3 листопада 1996 року.

У прокуратурі стверджують, що гроші кілерам надходили з рахунків, які контролювали Юлія Тимошенко та тодішній прем'єр-міністр Павло Лазаренко. Щербань нібито заважав їм заволодіти газовим ринком Донеччини. Доведення факту замовного вбивства загрожує Тимошенко довічним ув'язненням.

Екс-прем'єрка, яка зараз відбуває семирічний термін за підписання газових угод із Росією, відповіла генпрокурору листом. У ньому висунула зустрічне обвинувачення: на її переконання, у смерті Щербаня були зацікавлені тодішній заступник губернатора Донеччини, нині президент України, Віктор Янукович та мільярдер Рінат Ахметов. Саме вони успадкували більшу частину бізнес-імперії покійного Євгена Щербаня, стверджує лідерка партії "Батьківщина"

Вадим КАРАСЬОВ, 56 років, політолог, ­директор Інституту глобальних стратегій:

2011-й – рік першого судового процесу над Тимошенко, 2013-й буде роком другого. Є кілька версій, чому влада активізувала справу екс-прем'єрки. По-перше, її захист подав заяву до Європейського суду з прав людини. Рішення може бути прийняте на її користь. Його доведеться виконувати. Тому влада себе ­підстраховує – судовими процесами про несплату податків корпорацією ЄЕСУ та про вбивство Євгена Щербаня. Тимошенко залишиться там, де й перебуває.

Друга версія – остаточно зачистити опозицію, щоб Янукович переміг на президентських виборах 2015-го. Тому Тимо­шенко має бути у в'язниці й не брати участі в політиці, навіть у символічній ролі.

Третя – дискредитувати її як політика, звинувативши в убивстві Щербаня. Мова йде про замовне вбивство, в бандитські 1990-ті. Ця версія має неабиякий потенціал. Несплата податків – це таке, багато хто так робить. А от асоціації з убивством, кров'ю, кілерами, зв'язками з Лазаренком – неприємні. Це завдасть по Тимо­шенко репутаційний удар.

Кажуть також, що влада хоче дістати Ахметова. Але про залякування когось конкретного не йдеться. Попереджають усіх олігархів, щоб менше впливали на політичні процеси. 1990 роки – історія кривавого формування нинішніх українських мільярдерів. Тепер хай зай­маються винятково ­бізнесом.

Влада зробить усе, щоб до осені суд виніс вирок Тимошенко. Щоб наприкінці року ця справа не заважала Україні підписати угоду про асоціацію з ЄС. Тому судовий процес відбуватиме­ться швидко. Європа якось особ­ливо на це не реагуватиме. Бо не хоче відмовлятися від угоди.

Костянтин ­БОНДАРЕНКО, 43 роки, політолог, президент Інституту української політики:

– З точки зору політичної логіки, друга справа проти Тимо­шенко не потрібна. Але є моменти, що лежать поза політикою, в ірраціональній площині. В оточенні президента є голуби, і є яструби. Час від часу то одні, то інші беруть верх. Яструби з нової команди мають власне бачення щодо своїх політичних опонентів. Зараз вони вкотре взяли гору й визначили, що Тимошенко має відповісти не лише за політичні рішення, а й за гріхи 1990-х. Яструби – це ті, хто найбільше зараз виступає на прес-конференціях.

Можливо, таким чином Янукович намагатиметься приструнити олігархів. Бо стосунки з ними не менш напружені, ніж з опозицією. Влада може використати цю або інші справи буремних 1990-х для того, щоб олігархи не втручалися в політичні процеси. Але ті можуть і відповісти.

Справа Тимошенко в чистому вигляді навряд чи могла б зашкодити відносинам з ЄС чи підписанню асоціації. Але зараз занадто багато ставлять на кін. Категорично не зацікавлена в підписанні угоди Росія. Вона або намагатиметься використати цю справу Тимошенко, або й безпосередньо була залучена до її розкрутки. Адже ставки ней­мовірно високі цьогоріч, триває велика гра, наближається розв'язка. Євробюрократія проти вступу України до кремлівського Митного союзу, бо це означатиме посилення Росії в Східній Європі – і зміцнення Німеччини в Західній. А Брюсселю цього не треба. Ніхто в ЄС не хоче ситуації, коли б Німеччина контролювала Союз. Брюссель і європейський бізнес вимагають включення України до єдиного простору з ЄС. Тому підписання угоди про асоціацію цілком можливе. Але Росія розуміє, що в такому випадку вона втрачає Україну. Можливі тактичні союзи між Москвою, проросійськими силами в Україні та нашими олігархами. Імовірні якісь провокації. Вони весь час відбуваються перед визначальними кроками для України.

Юрій ­РОМАНЕНКО, 35 років, політтехнолог, директор аналітичного центру "Стратагема":

– Завдання влади – продовжувати шоу. Нова справа проти Тимошенко грає в Україні таку саму функцію, як "Дом-2" у Росії. Вона потребує розвитку сюжетної лінії, як довготривалий серіал. Мета: щоб Тимошенко, навіть вийшовши з в'язниці, не змогла повернути собі того політичного впливу, що мала 2009 року. Зараз вона має мотивацію згодом розбити своїх ворогів у пух і прах. Завдання її опонентів – знищити всі можливості для цього: її імідж, здатність мотивувати людей, фінансові та організаційні джерела. Тут "регіонали" досягли своєї мети. На політичну аван­сцену вийшли Тягнибок, Кличко, Яценюк. Якщо Тимошенко повернеться, її місце вже буде зайняте.

На асоціацію з ЄС проблеми екс-прем'єрки вже не впливатимуть. Вона й тут стала другорядним чинником. Те, що кілька днів тому Янукович підписав контракт із Shell, – значно важливіше. Буде новий рівень політичної гри Банкової. Президент вирішив, що відносини із Заходом будуть динамічні й плідні, коли той має економічні інтереси. Саме вони формують базу для довготермінових стосунків. ­Shell – це головний успіх Януковича на західному напрямку. Ця величезна корпорація матиме шкурну зацікавленість лобіювати інтереси Віктора Федоровича у ЄС та США. І готуються ще декілька подібних проектів.

Нова справа проти Юлії Володимирівни б'є і по українських олігархах, бо непривабливо показує формування їхніх капіталів у 1990-х. Псує імідж, перетворює на бандитів. ­Реакція Ріната Ахметова доводить, що він намагається відійти від зв'язку з цим (американські адвокати Ахметова заявляють, що немає доказів його причетності до вбивств середини 1990-х, зокрема смерті Євгена Щербаня. – "Країна"). Тож силовики і "сім'я" суттєво посиляться, а олігархам ця справа шкодитиме. Молодо­реформаторський блок, що зайняв усі важливі позиції в державі, хоче таким чином зміцнитися. Це посилюватиме сам режим. Він ставатиме жорсткіший, авторитарніший. Однак справедливості це не додає, тож популярним у масах він не буде. Його можуть боятися, але тільки до певного часу. І тут визначальною стане позиція ­Ахметова – або він дистанціює­ться і здасть Януковича, або захищатиме його до останнього.

Теперішня модель себе вичерпала. 2015 року або пізніше, – сформується зовсім новий політичний порядок.

Борис КУШНІРУК, 46 років, економіст, член Центрального проводу Української народної партії:

– Влада програла інформаційну ­війну й перебуває у вакуумі. В уявленні українців та Європи вона погана, адже знищує білу й пухнасту Юлію Володимирівну.

Не певен, що прокурори мають хорошу доказову базу. Багато людей, які були причетні до цієї історії, вже мертві. Проте, беззаперечно, Тимошенко брала участь у певних розрахунках Лазаренка. Вони мали спільні офшорні рахунки. Для більшості нинішніх європейських та американських політиків Лазаренко – це щось минуле. Коли він став прем'єр-­міністром, Барак Обама навіть не був сенатором. Для цього покоління політиків історія Тимошенко і Лазаренка виглядає незрозумілою. Однак судовий процес ітиме, і на поверхню витягнуть усе їхнє минуле. Це максимально висвітлюватимуть ЗМІ – як українські, так і світові. Тимошенко перестане бути пухнастою. Навіть якщо суд прийме рішення, що доказів у справі недостатньо, ставлення в Європі до української екс-прем'єрки зміниться. Адже вона мала й має офшорні рахунки, вела непрозорий бізнес. Захід подумає: чи варто захищати людину, в якої стільки гріхів? Лідер української опозиції товаришувала з людьми, які робили жахливі речі.

Тимошенко – спільний ворог і для влади, і для опозиції. Усім вигідно, щоб вона сиділа у в'язниці, але нікому не вигідно, щоб померла. Уявіть, що екс-­прем'єрка гине. Першим винним оголошують Януковича. У країні – бунт. Європа застосовує персональні санкції проти Віктора Федоровича і його оточення. Він опиняється в пастці, з якої може живим і не вийти. Тому розмови про те, що влада хоче вбити Тимошенко, – ­нісенітниця.

Під час президентської кампанії Юлія Володимирівна з тюрми агітуватиме за Яценюка. У неї не буде іншого виходу. Тільки з ним має домовленість: якщо він стане президентом, Тимошенко отримає посаду прем'єр-міністра.

Володимир БОЙКО, 47 років, ­журналіст:

– Керівництво Генеральної прокуратури України не уявляє, яку скриньку Пандори воно відкриває в намаганні виправдати перед Європою ув'язнення Юлії Тимошенко. Бо для того, щоб хоча б імітувати видимість розслідування, треба розбиратися з багатьма подіями 16–20-річної давнини. А це може спричинити колосальний інформаційний вибух, спрямований зовсім не в той бік, на який розраховують ініціатори кримінального переслідування Тимошенко.

Наприклад, Євгена Щербаня вбитили 3 листопада 1996 року. Одночасно з ним, того ж дня, у Москві був убитий американець Пол Тейтум, один із співвласників московського готелю "Редіссон-Слов'янський", який на гроші Щербаня судився в Стокгольмському суді зі своїми російськими бізнес-партнерами. Більш того, убивство Щербаня трапилося в Донецькому аеропорту, куди той прилетів із Москви – він гостював на срібному весіллі Йосипа Кобзона, що святкували якраз у "Редіссон-Слов'янському". Тому, насправді, треба говорити про подвійне вбивство, замовником якого, скоріш за все, були одні й ті ж люди.

Або інший нюанс. Попри поширену думку, Євген Щербань не був ані засновником корпорації "Атон", ані засновником Ліберальної партії України. Обидва ці проекти втілив у життя інший донеччанин, Ігор Маркулов, який був радником прем'єр-міністра України Леоніда Кучми та президента України Леоніда Кравчука. Саме Маркулов увів Щербаня у високий бізнес та високу політику. Але в Ігоря Романовича не склалися відносини з угрупованням "Люкс" (очолював Ахать Брагін. – "Країна") після того, як він одержав під державні гарантії кредит у розмірі 50 мільйонів доларів і забув "відстебнути за дах". Маркулов раптово зник разом із грошима, його місце посів Щербань. ­після смерті Щербаня "Атон" та інші активи (наприклад, ті ж заправки "Гефест") відійшли "Люксу". Як раптом 2009 року Маркулов – живий і здоровий – знову з'явився в Україні й навіть був висунутий Ліберальною партією кандидатом у президенти. Думаю, Ігор Романович міг би багато чого розповісти. Хто-хто, а він знає, від кого ховався і хто вбив його компаньйона. Але допитувати у прокуратурі Маркулова, звісно ж, ніхто не стане.

Перспектива справи видається простою: прокуратура найближчим часом передасть її до суду, що засудить Юлію Тимо­шенко щонайменше до 12 років позбавлення волі. Причому, слухати справу буде, мабуть, Київський районний суд Донець­ка – за місцем убивства Щербаня. До речі, це той самий суд, що 2010 року на подання Рената Кузьміна з блиском закрив кримінальну справу щодо Ґіві Немсадзе, якого обвинувачували в організації понад 50 вбивств.

Ніяких зовнішньополітичних дивідендів цей вирок керівництву України не принесе, а лише унеможливить подальший поступ у приєднанні до ЄС бодай на правах асоційованого члена. Тим більше, що скарги Тимошенко на порушення прав людини розглядатиме Європейський суд із цілком очікуваним результатом. Натомість увага засобів масової інформації на довгі роки буде прикута до подій у Донецьку початку й середини 1990-х. Тому зараз так нервує Рінат Ахметов, а його американські адвокати розсилають по редакціях українських видань листи з вимогою не згадувати прізвище їхнього клієнта в контексті "справи Щербаня". Але вже очевидно, що скандал зам'яти не вдасться, і найближчим часом суспільство довідається багато цікавого – якщо не від прокурорів, то від журналістів.

Всеволод ­РЕЧИЦЬКИЙ, 60 років, правознавець, конституційний експерт Харківської правозахисної групи:

– Якщо звинувачення має нормальні докази і свідків, результат для Тимошенко буде найгірший – довічне ув'язнення. Важко в це віриться, проте формально юридично це цілком можливо. Із заяв Пшонки та Кузьміна випливає, що вони мають серйозні аргументи. Новий Кримінально-процесуальний кодекс дозволяє прокурорам "інформувати" суспільство про особливості справи. Але з морального погляду, це щонайменше неетично. Є 62-га стаття Конституції, що говорить: людина, не засуджена за вироком суду, залишається невинуватою. Підозри можуть бути, але стверджувати, що вона злочинець, – не можна.

Пшонка та Кузьмін кажуть: це злочин, а люди – що це політичне замовлення і вибіркове правосуддя. Це дуже шкідливе протистояння. Якщо влада й далі так поводитиметься, суспільство вважатиме політичною будь-яку справу.

Тривалість самого процесу залежить від доказової бази. Якщо двоє людей показують те саме у справі вбивства, цього достатньо для вироку. Інтуїтивно відчувається, що прокуратура має докази, бо за такого резонансу інакше не кидалася б голослівними ­звинуваченнями.

Опозиція, після приходу до влади, усі ці рішення швидко скасує. Бо Україна досі не є правовою державою – усе вирішують через доцільність.

Найбільшою несподіванкою буде, якщо Тимошенко засудять до довічного ув'язнення, а це нічого не змінить. Якщо люди не реагуватимуть. Банальний сценарій – ­найстрашніший.

×