За майже п'ять років після Майдану Україна багато пережила й змінилася. Однак більшість українців незадоволені і якістю, і темпами реформ. Люди хочуть значно швидшого руху вперед. Дехто з політиків – зокрема Сергій Тарута, Юлія Тимошенко – вважають, що цьому може посприяти новий суспільний договір. Яким він має бути? І чи справді здатен переламати ситуацію в країні?
Суспільний договір – це символічне уявлення про стан життя. Вперше в нашій історії його вирішили виписати у тексті. Ми звикли, що правлячий клас і народ керуються конституцією. Але, наприклад, у Великій Британії її немає. Там усе функціонує на базі договорів між елітами й іншими групами.
Український суспільний договір – це НОВІ ПРАВИЛА СПІВІСНУВАННЯ ГРОМАДИ Й ПРИВІЛЕЙОВАНОГО КЛАСУ.
Він матиме надконституційний формат. Еліти будуть змушені прийняти ці зміни.
Базою має стати громада. Сукупність громад реалізує державну форму правління. За ідеєю – нову республіку. На рівні громади люди формують повсякденне життя. На рівні республіки – вирішують загальнодержавні речі: безпека, економіка, приймають програми й стратегії, які є вищими за конституцію. Якщо в стратегії записано, що суспільство має змінити уклад життя, під нього міняється Основний закон.
Домінація не має бути головним принципом. Це означає, що одна група не нав'язуватиме волі іншій. Вони дослухатимуться одне до одного. Не має бути такого, що народ на референдумі прийняв рішення, а влада відмовилася його ратифікувати.
Сергій ДАЦЮК, 53 роки, філософ
Стоїмо на порозі формування нового суспільного запиту. У нас рівень суб'єктивної бідності значно вищий за об'єктивний. Субсидії дають громадянам, які мають 5-річний автомобіль. Олігархи говорять, що вони – просто підприємці.
У протестантській етиці важливі дії, а не слова. У православній – каяття, а не робота з усунення проблем. Це проявляється в тому, що українці обирають зі словами: "Чи правду говорить цей політик?" На Заході ж запитують: "Що зробив цей політик?"
Лариса ВОЛОШИНА, 43 роки, психолог
Суспільний договір – це предмет дискусії для політичних естетів. Проблема ж не в тому, що в Декларації про державний суверенітет чи у Конституції щось написано не так. Наші негаразди від того, що держава не здатна ефективно виконувати функції контролю і примусу до обов'язкового виконання написаних і неписаних правил.
Виникає й низка технічних питань: який правовий статус матиме суспільний договір? Це буде документ, підписаний кількома десятками моральних авторитетів або ж проголосований на Майдані чи ухвалений кількома сотнями громадських делегатів? Або ж його має підтримати більшість місцевих рад? Головне запитання: ХТО І В ЯКИЙ СПОСІБ ПОВИНЕН
його РОЗРОБИТИ І ПРИЙНЯТИ?
У випадках Великої Британії чи США суспільний договір був розтягнутим на століття процесом. Було багато подій і перетворень, філософських пошуків і революцій, що нарешті сформували загальновизнані цінності й правила, за якими ці суспільства живуть сьогодні. Досягти такого ефекту підписанням одного документа неможливо. Суспільний договір є досвідом постійного співіснування соціуму.
Те, що у нас зазвичай іменують суспільним договором, фактично є розмовою про нову Конституцію. Але й на цій темі багато спекуляцій і невиправдано високих очікувань.
Михайло БАСАРАБ, 41 рік, політолог
Дивно зустрічати людей, які думають, що суспільний договір – це папірець, на якому стоять підписи й печатки. Це як вважати, що суспільні інституції є великими будинками з табличками й назвами. Уявіть у такому вигляді традиційні українські суспільні інституції, як сім'я чи кумівство, або ж новітню – волонтерство.
Суспільний договір – це НЕФОРМАЛЬНІ ПРАВИЛА СУСПІЛЬНОГО СПІВЖИТТЯ, виражені у влучних висловах-формулах. Наприклад, "вони вважають, що платять, тож нехай думають, що ми працюємо". Або "нагорі крадуть багато, тож заплющують очі на те, що внизу крадуть мало".
Революція гідності викликала запит на новий суспільний договір у розумінні кардинальної зміни правил гри, інших неформальних домовленостей між державою, суспільством і бізнесом. Усі відчували: держава має відновити справедливість і провести реформи, громадяни – брати участь у суспільному житті й контролювати державу, а бізнес – платити податки і чесно конкурувати в обмін на прозорі, справедливі й сталі правила гри, забезпечені державою. Такі засади поступово втілюватимуться у життя протягом покоління, аж поки набудуть сталості. Класичним прикладом зміни суспільного договору є біблійна історія виходу євреїв із Єгипту, що тривала 40 років.
Філософи, соціологи й економісти можуть прискорити процес, якщо сформулюють основні положення нового суспільного договору та опублікують його для обговорення. Але уявлення, що хтось підписуватиме його як документ юридичної сили, виглядає дивно. Хто би міг представляти, наприклад, УВесь вітчизняний бізнес або всіх громадян України як окрему від держави сутність?
Валерій ПЕКАР, співзасновник громадянської платформи "Нова країна"
Суспільний договір – це норми і мораль. Але часто він не збігається із законами. Наприклад, два з половиною мільйони машин в Україні нерозмитнені. Це майже 8 відсотків громадян. Люди змирилися – відбувся акт суспільної згоди. Держава мала б узаконити це. А вона вирішила заробити. Питання залишилося.
Наш Основний закон не відповідає запитам людей. У ньому написано, що народ – єдине джерело влади. Але ми делегуємо її і втрачаємо свої повноваження. Повертаємо їх раз на п'ять років, коли ставимо галочку в бюлетені. У нас зруйнована система управління. Проте ніхто не хоче відмовлятися від влади. Тому ми повинні мати право знімати з посади чиновника чи відкликати суддю. Тоді станемо суб'єктами управління. Бо зараз є тільки видимість. Навіть як формувати територіальні громади, ВИРІШУЮТЬ ЗГОРИ.
Суспільний договір не вирішить проблем. Але дасть інструменти для цього.
Руслан РИГОВАНОВ, 44 роки, політолог
Поняття суспільного договору активно почали обговорювати в Англії XVII століття. Тоді в країні сталася революція і стратили монарха. Люди зрозуміли: суспільні основи, за якими жили раніше, зруйновані. Могла вибухнути громадянська війна. Треба було шукати КОМПРОМІС.
Будь-який новий суспільний договір – це різка зміна правил життя. Таке зазвичай буває після сильної державної кризи.
В Україні є суспільний договір. Маємо непогану конституцію. Але Революція гідності та війна змінили суспільство. Тож правила між ним і державою також варто змінити.
Новий суспільний договір повинен мати форму Хартії гідності. Треба задокументувати принципи, за які стояв Майдан. Закріпити право гідності кожної людини. Це поняття, наприклад, записане в конституції Німеччини. Гідність українського громадянина порушує велика кількість речей. Приміром, корупція. Має бути надвисокий рівень нетерпимості до того, що загрожує гідності українців. Це дозволить створити державу нового зразка.
Основна ідея суспільного договору – це ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ. Англійський філософ Джон Лок у XVIІ столітті задокументував право людини на щастя. Воно увійшло в декларацію Сполучених Штатів Америки. Наш суспільний договір теж має базуватися на захисті здоров'я й щастя громадян.
Ярослав ГРИЦАК, 58 років, історик
Суспільний договір – це коли члени спільноти на гуманістичній основі домовляються про покращення життя цієї спільноти. Але в Україні частина суспільства не хоче шукати спільну мову з іншою. У якісь хвилини і я не хочу, бо як із Медведчуком, Рабіновичем, агітпропом Кремля îОпоблокомî можна облаштовувати суспільний договір?
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 77 років, культуролог
Суспільний договір складається з неписаних правил. Це загальносуспільні уявлення про те, як можна поводитися, а як – ні. Його не укладають так, що політик запропонував, а суспільство підписало. Основа цього договору – конституція. А також традиції, ужиткові норми.
Олексій ПАНИЧ, 58 років, філософ
Суспільним договором, що забезпечує сталий розвиток країни, мала би бути конституція. Адже вона визначає правила гри для всіх, дії держави і громадян, права й відповідальність кожного.
Але в нас із Конституцією – суцільні пригоди. Живемо за Основним законом 2004 року, який повернувся до життя після експерименту Януковича (2010‑го Конституційний суд відновив Основний закон 1996 року – з широкими повноваженнями президента. – Країна). Його приймали в обставинах форс-мажору. Найгірше, що там закладено дуалізм у системі державного управління. Це породжує конфлікти між гілками влади.
Договір передбачає відповідальність сторін. Влада недооцінює таку річ, як СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Українці ж чутливі до неї. Майдан 2004-го був реакцією на несправедливість із виборами президента. 2013 року в нас украли європейську перспективу – й люди знову відреагували. Тепер же маємо соціальне приниження багатьох. Багаті стають багатшими, а бідні – біднішими. Владі потрібно про це постійно думати. Інакше годі сподіватися на позитивні для неї результати двох виборів 2019-го.
Олігархічна система збереглася. Її можна було похитнути 2014 року, якби змінили виборчий закон. Ініціювати це мав би щойно обраний президент Порошенко, який обіцяв це у своїй програмі. Однак мажоритарка залишилася, тож маємо онищенків, розенблатів, березкіних, для яких влада – це передусім власний бізнес. Зміна виборчої системи мала би стати елементом суспільного договору.
Сам договір, навіть якщо його приймуть у формі документа, не стане чимось більшим за декларацію. А декларацій було достатньо. І зобов'язань на зразок коаліційної угоди – теж. Давайте тепер за допомогою інструментів громадянського суспільства проконтролюємо хоч би це: як виконується коаліційна угода тих, хто прийшов у парламент чотири роки тому.
Володимир ПАНЧЕНКО, 64 роки, письменник, літературознавець
Поняття "суспільний договір" сформувалося у XVІІ столітті. Тоді країни старої Європи одна за одною стикалися з гострими політичними кризами. Зараз це означає компроміс між усіма верствами суспільства.
Суспільний договір може існувати в різних формах. Бути Прописаним у вигляді документів або усталеною традицією. Наша Конституція – це набір головних правил, за якими має жити країна.
Суспільний договір – поняття нестабільне. Воно ПОСТІЙНО ЗМІНЮЄТЬСЯ – залежно від того, як еволюціонує суспільство. Українці як соціум стали іншими після Революції гідності й війни на Донбасі. Перед нами постали нові виклики. Тож не варто боятися змінювати Конституцію, адже не буває нічого ідеального.
Георгій КАСЬЯНОВ, 57 років, історик
3 
1
Коментарі