"Раб не той, хто в кайданах, а той, кого ці кайдани не муляють"

Я був у розстрільних списках. Якби ГКЧП узяло своє, міг би не залишитися живий. Тому вчепився за ідею незалежності України. Це був мій єдиний спосіб вижити.

Війна закінчиться тоді, коли Росія перестане існувати як держава. А розпадеться вона обов'язково. Усі імперії зла розпадалися, і цього вони найбільше бояться.

Навіть сьогодні є люди, які зневажливо ставляться до святкування Дня Незалежності України. Але я порівняв би це свято з Великоднем. Відбулося воскресіння, відновлення нашої державності.

Усі спішили, не мали часу писати документ про незалежність. До мене підійшов Левко Лук'яненко, попросив допомоги. Знав точно одне: цей документ має бути короткий, простий і влучний. Інакше за нього не проголосували б.

 

Левко Лук'яненко пропонував назвати документ про незалежність України універсалом. Універсали писали гетьмани й Центральна Рада УНР. Комуністи не проголосували б, бо саме слово їх дратувало. Я запропонував "акт" – це хоч і нейтральне слово, але урочиста разова дія.

Нині я наполягав би, щоб проголошували не незалежність України, а самостійність. Це юридично грамотніше. Незалежності не буває, все у світі взаємопов'язане. А самостійність – це значить, що держава самостійно розв'язує свої питання.

Росія теж проголосила незалежність. Але від кого – від Естонії чи від Молдови?

Наша країна має найкращу у світі Конституцію в сенсі прав і свобод людини. Але ми 350 років жили в азійській державі. Ментальність більшості населення така, що має значення не закон, а влада.

Останній Майдан організувала не політична сила, молодь вийшла сама. Це започаткувало справжнє народовладдя, громадянське суспільство, в якому люди безпосередньо впливають на ухвалення владних рішень і контролюють владу. А це національні традиції українського народу.

Треба, щоб вимерло покоління рабів. Сьогодні ми вже не ті, що були рік-два тому.

Українці різні. Але завдяки тому, що ми споконвіку живемо на території України, ми так органічно зв'язані з цим довкіллям, що в нас є спільний архетип, колективна підсвідомість. Проти генів не попреш. Те, що закладалося віками, обов'язково проявиться.

Путіну потрібен не Донбас, а вся Україна. Саме від цього залежить, бути Росії державою чи ні. Щойно українці житимуть так, як поляки чи балтійці, Росія розпадеться.

Коли віддавали ядерну зброю, я казав, що робити це можна хіба в обмін на членство в НАТО. Написав про це президенту Кравчуку. Він проігнорував мій лист.

Коли людина говорить, що далека від політики, кажу: якщо ви не дбатимете про себе, то ніхто цього не робитиме. Пам'ятайте, ви – господарі, владу ви наймаєте на службу.

Люблю землю, як жінку, – за родючість.

Політики мають робити те, що потрібно, а не те, що вони хочуть.

Я противник смертної кари. Але запровадив би її для чиновників за корупцію у великих масштабах. Тоді всі думали б, чи варто красти.

Багато людей говорить, що їм усе одно, як називатиметься вулиця, на якій вони живуть. А я не хочу, щоб мої діти й онуки жили на вулиці імені вбивці їхніх предків. Чому немає вулиці Чингісхана, Гітлера? То ж також наша історія. Змінити таблички на будинках не так дорого. Але це принципово міняє не лише оточення, а і свідомість.

Незнання правди робить людину рабом.

Раб не той, хто в кайданах, а той, кого ці кайдани не муляють.

Якщо я маю таланти, то вони від батьків і Бога.

Батько мій був неписьменний, однак мав життєву мудрість.

Я закінчив сім класів. Хотів учитися далі, однак школа була в сусідньому селі. Тому батьки направили мене в технікум. Я вибрав фельшерсько-акушерську школу в Чернівцях. "Медики, лікарі можуть і мають працювати за будь-якої влади й політики. Це чесна праця", – підтримав мій вибір батько.

Коли приїхав у Канаду, ледь не збожеволів від інформації та свободи пересування. Я міг вільно подорожувати, їздив рибалити на Північний полюс. Хто в Союзі міг би про таке мріяти?

У Канаді я читав не лише зарубіжних класиків, а й наших заборонених літераторів. Там мені розповіли про Голодомор і репресії. Із Канади я приїхав іншою людиною. Українським націоналістом.

Перший Надзвичайний і Повноважний посол України в Румунії. Перший голова Зеленого світу Буковини й голова Народного Руху Буковини. Перший професор і доктор наук зі свого села. Першим відкрив властивість еритроцитів депонувати і транс­портувати інсулін. Перший демократично обраний депутат у Радянському Союзі. У мене в біографії так багато слова "перший", що аж дивуюся.

Я не хотів іти в політику, хотів викладати. Мене висунули студенти. Набрав 80 відсотків голосів викладацького складу. А от усі партійні та колгоспні газети були проти, писали про мене нісенітниці. Я не мав ні програми, ні планів. Сказав, якщо мене вже висувають, то я своїми ідеями не поступлюся.

Працювати в Румунії було тяжко. Нас там ненавиділи. На урочистостях завжди намагалися мене вколоти, образити країну й дивилися на мою реакцію. Раз не стримався й залишив захід. На мене сварилися дипломати, казали, що це скандал. "Якщо вони нас ганьблять, то нам там не місце", – відповів.

Люблю дітей, усі то знають. Але своїх люблю більше, ніж сусідських. Якби було навпаки, сусід мене не зрозумів би.

У Бога вірю й на нього уповаю.

Я вчений. Це те, що вмію і можу робити. А от бути керівником не мій талант. Тому ніколи не думав про президентство, тому й не ходив у парламент.

Немає поганих студентів, є погані викладачі.

Леонід Кравчук казав: "Маєм, що маєм". Я ж кажу: маєм, чого варті.

Я щасливий, що був прямим учасником проголошення незалежності України. Ці події були найголовніші в моєму житті. Ми зробили свій історичний вибір і обов'язково його захистимо.

Щоденник підготовлено за матеріалами інтерв'ю виданням "Вісті", "Голос України", "Націонал Портал", VBoryspoli, DW

×