Прив'язали до дверей і нацькували вівчарок. Собаки його розірвали

Голова колгоспу Яків Дробот ховав зерно від влади і роздавав людям

Яків Дробот із села Великий Хутір Драбівського району на Черкащині походив із бідної сім'ї. Мали менш як 2 два гектари землі. Недостатньо, аби прогодувати сім'ю з чотирьох осіб. Тому ходили по наймах.

У середині 1920-х служив у Червоній армії. Повернувся переконаним більшовиком і взявся формувати колгосп. Його батько Олександр Андрійович був побожний, його називали святим чоловіком. Проте старий Дробот одним із перших записався в комітет незаможних селян, ділив поміщицькі та відібрані в куркулів землі. Колгосп став можливістю для сім'ї вижити. У "Незаможник" спочатку вступали добровільно. Здебільшого йшли такі ж бідняки. За 1929 рік приєдналися 22 сім'ї.

Яків Дробот (сидить ліворуч) народився 1902 року у Великому Хуторі – тепер Драбівський район на Черкащині. Створив і очолював тут перший колгосп. 1936-го перевели в радгосп селища Рецюківщина. Там судили за падіж худоби. Люди з Великого Хутора поручилися за нього й випросили повернути на посаду голови їхнього колгоспу. Очолював господарство до приходу німців. Ті вбили його 1943 року. Поховали у братській могилі в Золотоноші — Автор: velikijhutir.cherkassy.ua

Далі Дробот отримав наказ про суцільну колективізацію Й Узявся виконувати. До селянина додому приходили активісти, били господаря й розвалювали піч. Або замикали в конторі на всю ніч. Так змушували написати заяву про вступ у колгосп. Куркулів спочатку відправляли до Золотоноші, а звідти залізницею – на Північ, переважно в Архангельську область. Їхнє майно забирали в колгосп або ділили серед активістів.

Тоді кількість колгоспників стрімко зросла. Побільшало худоби й реманенту. Мали 110 коней, 40 волів, 64 корови, 50 плугів, чотири кінні сівалки і трактор. Обробляли 484 гектари. Тоді на території Великого Хутора створили ще кілька колгоспів: "Новий світ", "Перемога", "Перебудова" і "Червоний Жовтень". Однак лише в "Незаможнику" люди більш-менш бачили результати своєї праці. У решті господарств панували злидні й безлад.

Дробот наївно вірив у гасла про світле майбутнє. Брався за всяку роботу. Треба виорати поле – ставав орати.

Яків відмовився руйнувати сільську церкву. Пожалів батька, який ходив туди щонеділі. Пізніше її таки розвалили, але без участі голови колгоспу.

Хитрував. Умудрявся і план виконати, і людей не обділити. 1932 року голодували, але не так, як по сусідніх селах.

За роки Голодомору з трьох тисяч жителів Великого Хутора померли близько 200. Переважно ті, хто приходив з інших сіл і не змогли повернутися додому. Важко було й тим, хто відмовився вступити в колгосп. У них відібрали все, називали індусами – індивідуальний сектор.

Усі члени "Незаможника" вижили. Голова не дотримувався наказів і не давав вимести всі харчі. Ховав частину зерна. Вирощували огірки. Їхнє насіння сушили й варили затирку.

Взимку 1932-го колгосп повідомив районнОМУ керівництвУ про масовий падіж свиней. Дробот виправдовувався відсутністю кормів. Насправді їх забили, а м'ясо роздали селянам. По їжу приходили навіть із сусідніх сіл. Картоплю й зерно міняли на одяг. У "Незаможнику" були їдальня й патронат для дітей-сиріт, яких привозили із Золотоніського інтернату.

Віктор КОЗОРІЗ, 52 роки, журналіст. Народився в селі Великий Хутір Драбівського району Черкаської області. Батьки працювали в тамтешньому колгоспі ”Гвардія”. Закінчив факультет журналістики в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Редактор телевізійного каналу ”Оріон” у Харкові. Віце-президент громадської організації ”Товариство учасників руху”, яке вивчає проблеми культури поведінки на дорогах. Член Національної спілки краєзнавців України. Досліджує історію Черкащини. Автор книжок: ”Там, де молились наші предки”, ”Нариси історії Великого Хутора”, ”Льнообробне виробництво у Драбівській економії Барятинських та роль Анрі Ле Докта”. Дружина 47-річна Лариса працює бібліотекарем. Мають сина Олександра, 19 років. У вільний час подорожує із сім’єю. Живе в Харкові

Яків був членом райкому партії. Про нього – комуніста й передовика – постійно писали центральні газети. А "Незаможник" використовували для популяризації колгоспного руху. Свій авторитет Дробот використав під час Голодомору. Перевіряльники не так прискіпувалися, як до інших. Статус голови рятував селян від жорстких хлібозаготівельних заходів.

У наступні роки Дробот побудував ферми, цегельний завод і двоповерховий клуб. Провели електрику. Колектив розбагатів і не відповідав назві. "Незаможник" перейменували на "Кірова".

Німці прийшли в село 1941 року. Голова колгоспу довго ховався в льосі. Потім вирішив, що йому нічого загрожує, і вийшов. Німецькі солдати лише поставили його на облік у комендатурі району. 1943-го його та інших активістів викликали в Золотоношу. Частину розстріляли. Якова Дробота прив'язали до дверей і нацькували вівчарок. Собаки його розірвали.

Двічі був одружений. Перша жінка Мотря була з його села. Не мали дітей. Розлучилися, але були сусідами та дружили. Пізніше взяв Серафиму з Яготина на Київщині. У неї було двійко синів від першого шлюбу. Згодом народили сина Славу. Під час війни всіх трьох баба перевезла в Яготин і змінила імена.

На честь Якова Дробота у Великому Хуторі назвали вулицю і встановили меморіальну дошку на приміщенні нинішньої агрофірми.