вівторок, 14 квітня 2020 11:43

Пристебніть ремені та надіньте кисневі маски. Країна входить у піке

РІК ТОМУ УКРАЇНЦІ ПРОГОЛОСУВАЛИ ЗА БЕЗЗАКОННЯ, НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ І СПРОЩЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ

21 квітня виповнюється рік, як українці обрали президентом шоумена Володимира Зеленського. Для одних це було виявом надії. Для інших – руйнації. Але сьогодні можна достеменно сказати, що реальних наслідків виборів тоді не передбачав ніхто. Швидкість і легкість, з якими змінювалася Україна за рік, свідчать, що все попереду.

Тож перша зміна – позиційна. Теми війни, злочинів окупацій­них адміністрацій, страждань політв'язнів – остаточно витиснуто на узбіччя колективної свідомості. Спробуйте відповісти, кого з ув'язнених у Росії чи на окупованих територіях українців ви знаєте? Вони ніби є, але обміни, якими хизується влада, більше не персоніфіковані. Пресконференцій правозахисників та омбудсмена, де називають імена й цифри, тепер не існує. Проте все частіше виринають прізвища тих, хто був причетний до режиму Віктора Януковича і своїми діями сприяв встановленню окупаційних режимів на Донбасі та в Криму.

  Лариса ВОЛОШИНА, публіцистка
Лариса ВОЛОШИНА, публіцистка

Кати і жертви помінялися місцями. З боку влади чуємо про необхідність переглянути амністію учасникам Майдану. Почалося це з пропозиції новообраного президента поширити люстрацію на тих, хто обіймав керівні посади з 2014-го по 2019 рік. Так поплічників Януковича поставили на один щабель із тими, хто боровся проти їхнього свавілля. Наступним етапом, який для загалу пройшов майже непоміченим, стала реабілітація перших. Їхні імена дедалі частіше з'являються у поданнях на призначення в органи влади. А другі – стають фігурантами карних справ. Про участь у масових безладах, насильницьке захоплення влади. А тим часом суспільству пропонують вірити у "країну з чистого аркуша". Так, наче ніяких злочинів Януковича й не було.

Кати і жертви помінялися місцями

Другий рівень змін – інформаційний. Побільшало скандалів, які провокує влада. "Собака в обмін на комуналку", "лазня як засіб від коронавірусу", "проколомойський дефолт як стовідсоткова гарантія зростання доходів громадян". "Трубагейт", "гончарукгейт", "єрмакгейт". Суспільство розбирає на цитати інформаційні вкидання, які не тягнуть за собою ніякої офіційної реакції. Непомітно реальність відступає на другий план. За з'ясуванням, хто ж у суперечці президента з ветеранами "лох", а хто "не лох", загубилася інформація про те, а чи розведення військ в окремо взятих точках виправдало сподівання на зменшення обстрілів. Чи діє такий спосіб? Чи варто шукати інший і вносити його на розгляд західних партнерів? Де аналіз здійснених Україною кроків? Де цифри, прогнози та заяви? Де звіт влади перед суспільством? Чи є в публічному доступі мапи, які доводять, що росіяни дотримуються домовленостей і залишаються на узгоджених позиціях? Замість цього чуємо про обговорення нових розведень. Чуємо і вже не реагуємо. Не ставимо запитань про доцільність.

Тактика засмічення інформаційного простору скандалами та постановочними мізансценами призвела до того, що фахова оцінка, експертиза, планування й виваженість відійшли в небуття. Україна нагадує підлітка, який танцює на парапеті багатоповерхівки лише для того, щоб когось вразити. Жодної думки про наслідки. Жодного розуміння небезпеки.

Третій злам відбувся в кадровій площині. Хаотичні призначення та перепризначення високопосадовців призвели до того, що ніхто більше не вимагає від влади звітів про результати. Порушення законів і процедур при цьому стало мало не нормою. Відсутність гучних скандалів у разі оцінювання чиновника важить більше, ніж його професіоналізм і компетенція. У країні, де одна людина відповідає за все, виявилося, що ніхто ні за що не відповідальний. Президент хизується перед західними журналістами, що відправляє на карантин міністерку охорони здоров'я Зоряну Скалецьку, яка мала б готувати країну до епідемії, а потім звільняє її за бездіяльність. Суспільству ж пропонують формулу: "він вчиться", "він не фаховий політик", "він не може знати всього". Якщо не може, то чому береться ухвалювати одноосібні рішення? Чому керує за принципом "аз єсьм цар"?

Розподілення влади на незалежні гілки, система стримування і противаг – усе це зламано і здано на брухт. За президентом залишається остаточне слово в призначенні високопосадовців, у дипломатії, питанні Приватбанку та отриманні допомоги від МВФ, у напрацюванні алгоритму боротьби з епідемією та в багатьох інших речах. Але він уникає брати на себе відповідальність за помилки. Щоразу, коли виникає черговий скандал із невдалим призначенням учорашнього "кварталівця" на вузькоспеціалізовану посаду, президент дорікає критикам та опозиціонерам, що заважають працювати новим обличчям. Пошук "шкідників" перетворився на тренд, став відповіддю на всі запитання. Ефективність чиновника вимірюється не його напрацюваннями, а тим, як мало шкоди він завдав. Опозиційна діяльність у країні теж прийняла "не"-колорит. "Не дати", "не допустити", "не дозволити". Цим сьогодні вмотивовано все. В результаті не залишилося нікого, хто був би не знецінений.

Систему стримування і противаг здано на брухт

Запитайте себе, кого ви бачили б на посаді прем'єра, міністрів, провідних парламентарів. Кожне ім'я, яке зринає, не має жодного стосунку до позитивного соціального ліфту. Скільки "самородків" привели на посади? Скільки з них стали для вас відкриттям? Для політика, що обіцяв молодим незаплямованим людям створити нові можливості, президент, на диво, нехтує наявними механізмами кадрового рекрутингу. Все звелося до призначення "своїх". Хай не фахових, але близьких і знайомих. Навіть там, де діяли процедури конкурсів і громадського контролю, сьогодні людей призначають кулуарно – "за рекомендацією".

  ”Президент нехтує механізмами кадрового рекрутингу. Все звелося до призначення ”своїх”. Хай не фахових, але близьких і знайомих. Навіть там, де діяли процедури конкурсів і громадського контролю, сьогодні людей призначають кулуарно – ”за рекомендацією”, – пише публіцистка Лариса Волошина. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Президент нехтує механізмами кадрового рекрутингу. Все звелося до призначення ”своїх”. Хай не фахових, але близьких і знайомих. Навіть там, де діяли процедури конкурсів і громадського контролю, сьогодні людей призначають кулуарно – ”за рекомендацією”, – пише публіцистка Лариса Волошина. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Візія України зводиться до "бажаю, щоб усі". Ніяких виразно окреслених цілей, завдань, мрій. Президент жодного разу не ділився, яким бачить майбутнє України. І не треба вказувати на відсутність політичного досвіду. Вацлав Гавел теж був насамперед письменником, тому робив багато політичних помилок. Але президент Зеленський уникає преси, не дає розгорнутих інтерв'ю, не ділиться із суспільством планами. Навіть ті, хто йому довіряє, не знають, про що він думає, яким шляхом іде, про яке спільне завтра мріє.

Для людини, яка ніколи не загрузала в дрібних політичних іграх, у президента відсутній світоглядний горизонт. Усе, що він розповідав Tesla або акторам, які вдавали журналістів, стосується його дітей, батьків і дружини. А де тут він? Не кажучи про те, а де тут ми? Для політика плекати сімейні цінності – це, звісно, чеснота. Але за відсутності глобального бачення й розуміння своєї ролі в суспільстві концентрація на родині, друзях, товаришах дитинства і колишніх колегах – це все ж таки мінус. Висока ймовірність, що він намагається збудувати країну, яка сподобалася б їм. А потрібно, щоб вона подобалася нам. Усім нам.

У лідера має бути мрія

У лідера має бути мрія, якою він одержимий і яку передає послідовникам. "Яка різниця" для держави, що тільки-но почала усвідомлювати себе, це регрес, повернення у первісний бульйон. Цілком імовірно, що президент має щось, що могло б запалити мільйони. Але це ж віджахнуло від нього тих, хто не поділяє його бачення майбутнього, хто уявляє країну іншою. Небажання розставляти крапки над "і", показувати себе, а не свого персонажа призводить до того, що поки один грає як уміє лідера нації, інші грають у свідомих громадян, здатних перейматися долею батьківщини.

Економічна, фінансова, політична, епідеміологічна кризи є наслідками відсутності ціннісного та ідеологічного стрижня. Керувати навмання можна у спокійні часи. У моменти зовнішньої агресії та внутрішньої олігархічної руїни потрібно ставати до бою. Замість непохитності перед ворогами президент Зеленський демонструє схильність до авторитарних методів керування й поступок перед агресором.

Кількість політично вмотивованих справ зростає. Проблема не в тому, що владний моноліт переслідує представників патріо­тичної спільноти, опозиційних політиків і критиків. Проблема, що про закон, Конституцію і право ніхто не згадує. Президент Володимир Зеленський відрізняється від попередників тим, що він не просто порушує закони. Він на них не зважає. Інколи здається, що більше немає ніякого права, крім його бажання. Немає закону. Є тільки трактування, яке існує в уяві президента.

Але я не поспішала б демонізувати Володимира Зеленського та звинувачувати у поверховому ставленні до речей, що виходять за межі обивательського уявлення про світ. Він – відображення свого виборця. Відповідь на запит одночасно "сильної руки" і "щедрого чарівника". Метання між самодурством і щирістю влади є уособленням невизначеності більшості українців, які звикли бажати нездійсненного і вимагати жорсткого правління за умови тотальної вседозволеності. Скільки разів ми чули про необхідність карати, забороняти, забирати й ділити, бо так, мовляв, буде правильно і справедливо. Аби хабарників на плаху, але щоб у своєму окремому хуторі кожен міг стригти спонсорські допомоги, фінансові подяки й неформальні надбавки? Хіба гасло про весняні "посадки" не було мало не основним аргументом в очах виборців? Розраховуючи на видовища, вони отримали те, що замовляли. Насичена картинка, щоденні відосики, гучні промовки й публічні аутодафе.

Виборці отримали те, що замовляли

Навесні 2019 року українці проголосували за беззаконня, некомпетентність і спрощення реальності. Вони показали, що не хочуть будувати державу, бо вважають її перешкодою для власного міщанського раю. А життя – економіка, війна, система державного управління, зовнішні та внутрішні виклики – продовжили розвиватися за лаштунками політичного екрана. То чи варто дивуватися, що, коли ми всі досягли точки перетину фантазії і реальності, стало не до сміху?

Карнавал скінчився. Тож пристебніть ремені і надіньте кисневі маски. Країна входить у піке.

Зараз ви читаєте новину «Пристебніть ремені та надіньте кисневі маски. Країна входить у піке». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

12

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі