"Помилки – це привілей активних" | Мобільна версія

Якщо ви, працюючи, не відчуваєте ентузіазму, вважайте, що третина вашого життя пішла нанівець.

Будь-хто може помилятися. Лише той, хто спить, не робить помилок. Помилки – це привілей активних: тих, хто може їх виправити.

Проблеми не варто сприймати як неприємності. Проблеми відкривають приголомшливі можливості. Коли від нас відвернулися постачальники меблів, ми розробили власний дизайн і стиль. Коли всі шведські партнери оголосили нам бойкот, почали працювати з іншими країнами й виходити на світовий рівень.

Мій зв'язок із нацистами у 1940-х – найбільше фіаско, подібне до помилки 1950-х – вкладення грошей у виробництво телевізорів. Кожен був молодий і, напевне, робив таке, що тепер здається безглуздим.

Жінки вирішують усе в домі. Тому на головні менеджерські позиції ми ставимо жінок.

Інґвар КАМПРАД, 91 рік, бізнесмен, засновник корпорації IKEA. Народився 30 березня 1926-го в місті Ельмхульт провінції Смаландія на півдні Швеції. Батько займався сільськогосподарським бізнесом, мати була домогосподаркою. 1943 року заснував компанію IKEA. Вклав у неї всі зароблені гроші й додав подаровані батьком за сумлінне навчання. Перші дві літери – це ініціали Кампрада, третя означає назву компанії батька Elmtaryd, а четверта – від села, поблизу якого минуло дитинство Інґвара – Agunnaryd. Закінчив вищу комерційну школу в Гетерборзі 1945-го. Мав дислексію – важко давалося читання й запам’ятовування чисел. Тому кожен товар його компанії має, крім артикула, ім’я – щоб легше було запам’ятовувати. Меблі для спальні мають назви річок, населених пунктів, регіонів у Норвегії, тканини й штори – жіночі скандинавські імена, офісні меблі – назви різних професій, а предмети для ванної – шведських річок і озер. 1951-го випустив перший каталог меблів. Через два роки у місті Ельмхульт відкрився перший магазин IKEA. Заснував благодійний фонд Stichting INGKA Foundation – для підтримки розвитку архітектури й дизайну інтер’єрів. Купував фрукти лише після обіду, коли продавці знижують ціни. Завжди літав економ-класом. Вимагав, щоб підлеглі писали з обох боків аркуша. На роботу добирався на метро й автобусом, користувався дисконтною карткою пенсіонера. 15 років не змінював автомобіль Volvo. У його будинку не з магазину IKEA були лише годинник і крісло, якому понад 35 років. Одружувався двічі. Перший шлюб тривав 10 років, спільних дітей не було. Мав прийомну доньку Анніку. Другий шлюб із Маргарет Стеннерт тривав 48 років, до смерті дружини 2011-го. Мали трьох синів. Кожен володіє 33% акцій компанії. Не можуть вилучити гроші з обігу й розпорядитися ними на власний розсуд. 2012 року агентство Bloomberg оцінило статки Інґвара Кампрада у 42,9 мільярда доларів. Він був п’ятий серед найбагатших людей планети. Відійшов від управління компанією на 89-му році життя. Помер 27 січня цьогоріч

Людям треба частіше спати "валетом", щоб зрозуміти, наскільки вони потрібні одне одному.

Слово "неможливо" треба назавжди викинути зі словника. Можливо все, але не кожен здатен цього досягнути. Спроектувати стіл, що коштуватиме 1000 доларів, дуже просто. А ось зробити стіл за 50 доларів можуть лише найкращі.

Невиспаний співробітник гірший, ніж ледачий. І не важливо, хто він – вантажник, що бере понаднормові, чи бос-трудоголік.

Відчуття досягнення – найнебезпечніша отрута. Антиотрута – щовечора думати, що завтра можна зробити краще.

Керівник повинен вміти стримуватися. Я цьому навчився завдяки своєму раднику. Він бив мене по руках, коли я імпульсивно втручався в справи, які перед тим делегував іншим. Його основним завданням було обмежувати мою експансію всередині компанії. Це складно. Перед великою корпорацією стоїть мільйон завдань, за які хочеться взятися самому.

Страждаю на періодичні запої. Тричі на рік очищаю нирки й печінку. Але не планую повністю відмовитися від міцних напоїв. Це – одна з радостей життя.

Щастя – це не досягнення цілі, а правильний шлях до неї.

Хороший бізнес не робиться на порожній шлунок. Зрозумів це давно. Щоб заманити людей на презентацію в Ельмхульті, кожному пообіцяли булочку з кавою. Прийшло понад тисячу. Довелося виконати обіцянку. Потім відкрили ресторани в наших магазинах.

Завжди мислив як бізнесмен. У 5 років уперше заробив на перепродажах. Тітка купила упаковку із сотнею сірникових коробок. Коштувала 88 ере (розмінна монета у Данії, Швеції та Норвегії. – Країна). Я продавав поштучно коробки по 2–3 ере, а деякі – по 5.

Кредит брав тільки раз у житті. Попросив батька позичити в банку 500 крон. Витратив їх на 500 авторучок із Парижа. Поштучно перепродав із націнкою – ходив по будинках і пропонував. За виторг купив мамі велосипед.

Мене не цікавить рішення, доки не знаю, у скільки воно обійдеться. Хороших результатів треба досягати якомога меншими коштами.

Завжди, коли щось купую, запитую – чи можна заплатити менше. Дружину це страшно дратувало. Звичка з'явилася після того, як у Стокгольмі один чоловік запропонував мені партію годинників по 55 крон. Я сказав, що мені не вистачає грошей. Він погодився віддати годинники по 52 крони за штуку. Я пристав на цю ціну. На що він відповів: "Юначе, вам ніколи не стати бізнесменом. Спочатку ви сказали, що можете купити годинник за 50 крон, коли я запропонував їх вам по 55. А коли я зменшив ціну до 52 крон, ви з радістю погодилися. Не спробувавши виторгувати їх за 51 крону і 50 ере. Запам'ятайте: в бізнесі навіть 10 ере мають значення".

Моєму робочому кріслу 35 років. Дружина вважала, що потрібно купити нове, бо оббивка потерта. Але ж воно працює і виконує свою функцію.

У Нідерландах постригтися чоловікові коштує 22 євро – майже як у Швеції. Це дуже дорого. За найменшої нагоди намагаюся стригтися у країнах, що розвиваються. Востаннє робив це у В'єтнамі. Обійшлося у десятки разів дешевше. Кажуть, я скупий. Мене це не ображає. Краще бути скупим, ніж викидати гроші на вітер.

Мій принцип – не смітити й насипати у тарілку рівно стільки, скільки зможеш з'їсти.

Марнотратство в ресурсах – одна з найтяжчих хвороб людства.

Прибуток – це не солодке життя, а ресурси.

Гроші треба використовувати як ресурси для інвестицій, а не як засіб задоволення примх. Мої троє синів належать до ради директорів компанії, однак не можуть взяти гроші з IKEA. Моїй сім'ї належить невелика фірма IKANO, і вони можуть отримувати кошти лише від її діяльності. На їжу й житло їм вистачатиме.

Одного ранку побачив, що касир забула на столі упаковку поштових марок. Я розсердився й підрахував, скільки вони коштують – майже 15 крон. Забрав марки і поклав гроші на стіл. Після цього касир прийшла до мене, почервонівши. Сказала, що хтось поклав на стіл гроші за марки, які вона забула прибрати. Вона назавжди запам'ятала цей урок – будь-яка річ має ціну. На наших рекламних брошурах завжди вказано, скільки коштує їхнє складання.

Головне правило бізнесу – безперервно шукати вигідніші пропозиції. Давним-давно я засвоїв: скорочення продажів на 1% тягне за собою зменшення доходів на 10%.

Гордий від того, що не забув, як доїти корову чи косити траву. Треба бути простішими й не соромитися себе.

Бути успішним лідером означає подавати хороший приклад. Перед тим як витратити гроші на себе, я думаю, чи зміг би собі це дозволити рядовий працівник моєї компанії.

Досі не впевнений, що хотів створити глобальну корпорацію. Мені здається, якоїсь миті цей процес стає некерованим. Ти виховуєш і тренуєш національного чемпіона, який, вигравши місцеву першість, переходить в іншу лігу. Це не можна зупинити – хіба покалічити гравця. Але чи бачили ви тренера, який заважав би міжнародній кар'єрі свого підопічного?

Текст укладено на основі інтерв'ю і матеріалів про Інґвара Кампрада:

The Guardian; "Leading by Design: The IKEA Story" Інґвар Кампрад,

Бертіл Торекуль; АиФ.ru