За безпеку дітей у таборі відповідають вихователі

 

29-річна Мар'яна Олексенко щоліта два місяці працює вожатою в дитячих таборах. За фахом вона – вчителька в школі Тернополя.

– Уперше поїхала в дитячий табір "Артек" улітку 2009-го. Тоді закінчила перший курс ­Тернопільського педагогічного університету. У табір набирали вожатих із педагогічною освітою. Щоб пройти відбір, потрібно було написати мотиваційний лист і скласти програму відпочинку на 24 дні для дітей віком від 14 до 17 років. Поїхала в Крим 30 травня. До середини червня проходила вишкіл. У вожатих були тренінги з дитячої психології, техніки безпеки. Вчили історію табору, ходили на екскурсії, щоб запам'ятати територію "Артеку" й орієнтуватися у кримському місті Гурзуф, де він розташований. ­Працювала до середини вересня три зміни. Мала три групи по 20–25 дітей у кожній. Крім мене, були ще вожаті педагоги. За зміну отримувала 100 доларів. Жила в гуртожитку для вихователів, харчувалася та відвідувала екскурсії разом із дітьми.

Робота в "Артеку" була насичена. Прокидалася о шостій ранку. Далі вела дітей на сніданок, обговорювали план на день, готувалися до вечірніх виступів, проводили спортивні конкурси. Відвідували театри, екскурсії. Раз на тиждень їздили на екскурсії до Ялти, Сева­стополя, Бахчисарая чи у Кримські гори. Ще двічі на тиждень водили їх у центр дозвілля на гуртки. Увесь час вожаті супроводжували дітей. Поверталася в гуртожиток опівночі, іноді пізніше. Часу на себе не залишалося. Могла взяти один вихідний на тиждень, але попередньо узгодити його з колегами. Раз у три дні залишалася на ніч у таборі на чергування. Після сезону роботи в таборі поверталася з грошима, але виснажена.

В "Артек" у Криму їздила до 2014-го. Потім рік працювала у "Артеці Буковель". Зар­плата була така ж.

За безпеку дітей у таборі та під час ­екскурсій відповідають лише вихователі. У мене не ставалося непередбачуваних ситуацій. А в колег діти ламали руки і ноги. Могли отруїтися їжею. За такі випадки вожатий отримує догану. За три догани – звільняють. Та якщо діти свідомо тікають із табору – це вже особиста відповідальність їх і батьків.

Єдине, чого бракує в таборі, – форми. В "Артеку" вона була обов'язкова. Діти гостріше відчувають соціальну нерівність, і можуть цим спекулювати, щоби принизити. Зараз у таборі відпочивають діти з різних сімей. Є із багатих, які мають змогу купити путівку за повною ціною. Є діти-сироти. А є відмінники, які отримують путівки в нагороду за успіхи в на­вчанні. Обов'язок вожатого – "розмити" цю різницю, та спілкуватися з усіма нарівні. З великою кількістю своїх підопічних спілкуюся досі в соц­мережах.

Два роки поспіль працюю в дитячому ­таборі в Яремчі. Маю дві зміни по 18 днів. Отримую 5 тис. грн за зміну.

Живу в будиночку разом із групою, але в окремій кімнаті. Відповідаю за 10–15 дітей. Групи одностатеві. Так легше. Бо частіше конфлікти спалахують між дівчатами та хлопцями, ніж лише між дівчатами. Робота не особливо відрізняється від роботи в "Артеку", що був у Криму. Але навантаження менше. Непотрібно готувати щодня нову розважальну програму для дітей. У Карпатах дітей частіше возять на екскурсії, вчать правильно поводитися на природі. Якщо батьки попередньо дають згоду – дозволяємо дітям самостійно гуляти в місті.

Щоб не було крадіжок – у таборах є "банки". Там діти зберігають кишенькові гроші.

×