12-річний Даниїл Багараш заробляє по 180–250 грн на день. Грає на скрипці в підземному переході під столичним майданом Незалежності. Раз на тиждень приїздить сюди з мамою з містечка Узин Київської області. Водії узинських маршруток його знають і возять безплатно.
— Батько загинув шість років тому, — пояснює хлопчик. — А мама зараз без роботи. Я собі плеєр купив і DVD-програвач. Ще збираємо гроші на ремонт квартири. Граю у переході "Ще не вмерла Україна", псалми і різні дитячі пісеньки.
Мати Тамара Володимирівна завжди стоїть поруч. Пильнує, щоб не забрали гроші. Заробленого вистачило на китайську скрипку за 500 грн. Але хлопець мріє про справжню, професійну. Вчиться у музичній школі Узина і хоче стати відомим скрипалем.
У вихідні грати в цьому підземному переході виходить і невисокий смаглявий чоловік у пончо і крислатому індіанському брилі — 36-річний болівієць Сандро. Ставить касету із індіанськими тамбуринами, вмикає колонки, а сам підігрує на гітарі або сампоньє — зв"язаних бамбукових сопілках різної довжини. Прізвища називати не хоче.
— Кличте мене просто Сандро, — каже.
До Києва чоловік перебрався 12 років тому. Одружився з українкою й отримав громадянство. Закінчив економічний факультет університету Ла-Паса — столиці Болівії. Але на роботу за фахом в Україні його не беруть. Зате грати на гітарі вмів змалку. У Києві виконує мелодії з мюзиклу "Собор Паризької Богоматері", пісні індіанців Болівії. У будні Сандро стоїть перед "МакДональдзом" біля Центрального залізничного вокзалу. У картонну коробку кидають по гривні-дві. За півгодини купили три касети з музикою Сандро. Власним коштом він записав три альбоми. Касети продає по 10 грн, компакт-диски — по 30. Сандро допомагає 28-річна киянка Алла.
— Його часто запрошують на приватні вечірки, дні народження, — пояснює жінка. — Тоді беремо по 100 доларів за годину.
Монетками по 10–20 центів насипали 70 євро
Киянин Ярослав Менцинський, 27 років, тепер грає у "Філармонії націй". У Європі цей оркестр добре знають. А починав хлопець теж на вулиці. Головний диригент оркестру Юстус Франц почув Ярославову гру на скрипці, гуляючи німецьким містечком Любек. Менцинський закінчив Національну музичну академію імені Чайковського, а до Німеччини подався на стажування.
— Треба було платити 700 євро за семестр, — розповідає. — У батьків гроші закінчилися. Заробляв, ночами розклеюючи афіші. Жив у гуртожитку.
Довго не наважувався виходити зі скрипкою на вулицю. Німці вважають, що такі заробітки — лише для невдах. Щоб не потрапляти на очі викладачам та однокурсникам, їздив грати до інших міст Німеччини. На проїзний щомісяця витрачав 300 євро.
— Грав не більше двох годин на день. Монетками по 10–20 центів насипали 70 євро. Порозпихав їх по всіх кишенях. Що не влазило, засипав у футляр. Городяни визирали з вікон, зачувши брязкіт монет у моїх кишенях. Уночі підраховував зароблене. Усе клав на рахунок у банку. За обід у ресторані на 10–15 євро теж платив монетами. За місяць на вулиці заробляв від двох з половиною до трьох з половиною тисяч євро. Якось підійшла до мене літня німкеня. Послухала мою скрипку і пообіцяла стипендію. Півроку давала мені по 600 євро на місяць, аби лиш не стояв на вулиці.
За годину репетиції у "Філармонії націй" платять 80–100 євро, за концерт — 200. За місяць набігає 3 тис. євро. З оркестром Ярослав Менцинський уже виступав у Берліні, Кельні та Гамбурзі. Скоро поїдуть на гастролі до Італії.
3 
35413
Коментарі