— Ездил на заработки в Польшу, Германию. Вернулся снова в Россию, — розповідає 47-річний Сергій Лотов із міста Ірпінь на Київщині. За фахом — будівельник.
— Працюю з лютого на будівництві великих торгових центрів у Москві. Очолюю бригаду, в якій є українці, білоруси, таджики. У Німеччині закінчив спеціальні курси із заливання підлог для торгових центрів і складів. Заплатив тисячу євро. Маю міжнародний сертифікат. Працюємо без вихідних по 12 годин. Лише в неділю скорочений робочий день. Починаємо о шостій ранку. Отримую зарплату 2 тисячі доларів. Стільки ж можна заробити на будівництві в Ізраїлі чи США, — каже Сергій Гармаш.
Загалом на заробітки в Росію їжджу 10 років. Спочатку працював у Магадані, зводили житлові будинки. Потім — у Тюмені, Краснодарському краї, Москві. Коли почалася війна, російські роботодавці тричі переглядали розцінки на роботу. Найгірше було в 2014–2015 роках. Тоді зарплата з тисячі доларів впала до 300–500. Прораб сказав — керівництво не хоче бачити на роботі українців. Багато хто з наших тоді подав документи на громадянство Росії. Так вирішили проблему.
Я повернувся додому. Поїхав на заробітки в Польщу. Працював дев'ять місяців. За цей час зрозумів, що не можу там бути. Все життя говорив російською. А їхня мова більше нагадує український суржик. Роботи обіцяли багато. А як прийшлося — то погода не дозволяє, то свята. З позитивного — легальне оформлення. На будівництві мені видали форму, взуття. Зробили медичну страховку і банківську картку. Наприкінці року прийшло повідомлення, що за мене роботодавець сплатив податки. Тож цей час зарахують до пенсійного стажу. Ще сподобалося житло. Іноземцям пропонують пристойні номери в хостелах. За 100 доларів знімали кімнату на двох. У хостелі була пральна машина, на кухні — посудомийка, мікрохвильовка. У Росії такого немає.
У Німеччині на будівництві отримував 2 тисячі доларів. Але життя там дороге. Продукти обходилися у 500–600 доларів. Ми жили безкоштовно в якомусь вагончику. Можна було зняти квартиру. Але тоді платили б по 300 доларів із людини. Потрапив у бригаду, яку очолював українець. Він переїхав жити за кордон. Постійно придумував якісь штрафи. З плюсів — записав нас на безкоштовні курси німецької. Знайшов будівельні курси, після яких отримали міжнародні сертифікати.
— У грудні торік мені у "Вайбер" написав прораб із Росії. Я в нього працював раніше. Пояснив, що готовий взяти знову на роботу. Бо бракує спеціалістів. Обіцяв поселити безкоштовно в квартирі, гарну зарплату. Я порадився з дружиною і поїхав, — продовжує Сергій Лотов.
— Аби обійти дозвіл на роботу, перетинав кордон із гостьовим запрошенням. Його надав прораб. Він же зустрів на вокзалі. В Росії багато будують. Зараз споруджуємо новий офіс для нафтової компанії. Наступний об'єкт — на околиці Москви. Там чекають, коли наша бригада звільниться.
Мені дали у службове користування однокімнатну квартиру. Плачу лише за комунальні. У березні до Москви перебралася дружина. Влаштував її на меблеву фірму. Вона розкладає по коробочках заклепки, шурупи для меблів. Допомагає оформляти замовлення в інтернет-магазині. Отримує тисячу доларів. В Ірпіні працювала в хлібному кіоску, платили 4 тисячі гривень.
На будівництві мене оформили офіційно. Роботодавець допоміг із документами. На фірмі працюють ще 18 українців. Половина — нелегально. Відмінність із Польщею, що в Росії досі можна вирішити питання за хабарі. За 500 доларів інспектор із праці закриває очі на неоформлених робітників.
До Росії часто їдуть працювати нянями, домогосподарками, працівниками теплиць, офіціантами, косметологами й перукарями. Потрібні також фахівці з вищою освітою. Шукають дизайнерів, програмістів, перекладачів.
— Переїхав до Москви наприкінці минулого року. Роботу знайшов через оголошення в інтернеті, — розповідає 29-річний Олексій Синюха із Києва. Був дизайнером у глянцевому журналі. — Раніше в Росії ніколи не бував. Послав резюме по приколу в московське рекламне агентство. Мої роботи їм сподобалися, запросили на співбесіду. Коли озвучили зарплату — одразу погодився. Маю 3 тисячі доларів. Удома за подібну роботу отримував 500. Фірма знімає житло, надає службовий автомобіль. Після переїзду з родичами майже не спілкуюся. Мати не одобрила моє рішення, бо працюю на окупантів.
Я тепер дорого одягаюся, ходжу в нічні клуби. Можу поїхати на відпочинок. На депозит щомісяця відкладаю 800–1200 доларів. Збираю на власне житло десь біля Москви. В російській столиці найвищі зарплати. В інших регіонах за таку роботу платять удвічі менше.
Ірина Решетняк рік чекає зарплату
— В прошлом году работала в Сочи. Подруга помогла устроиться, — розповідає 34-річна Ірина Решетняк, кухар-кондитер із Харкова.
— Мала отримувати 800 доларів щомісяця. Працювала при готелі. Робочий день тривав 16 годин. Власники роздали всім працівникам картки й пообіцяли скинути на них зарплату наприкінці сезону. Погодилися, бо одразу прийде крупна сума. Тим більше, додаткових витрат не було. Надавали безкоштовно житло, харчування.
Працювала на російському курорті з травня по вересень. Коли їхала додому, уточнила в директора щодо зарплати. Обіцяв перерахувати наприкінці місяця. Чекала до грудня. Коли нічого не отримала, подзвонила в готель. Там відповіли, що в них змінилося керівництво.
Хотіла подавати до суду. Але виявилося, що картки, які нам видали — недійсні. Офіційно ми оформлені на роботу не були. Чотири місяці працювала за харчі.
1 
1
Коментарі