"У хаті постійно гнилизною чути"

 

"Щоб розпалити в хаті, встаю зранку о шостій. Накидаю в п'єц великий оберемок дров. Як згорить до вугликів — даю два-три відра торфобрикету. І тоді ходжу, підкидаю то торф, то дрова. Треба 2–3 години, доки стане тепло", — розповідає 54-річна Надія Братасюк із села Матвіївці Шумського району Тернопільщини.

У понеділок по обіді йде з відром до комори із торфобрикетами. Муроване приміщення за кілька метрів від хати. Такі тут є на кожному подвір'ї.

У Матвіївцях немає газу. Три роки тому люди підвели труби до будинків, але будівництво газопроводу зупинили за 4 км від села. Жителі досі палять торфобрикетами та дровами.

Брикети роблять на заводі в селищі Смига на Рівненщині, за 50 км. Там є великі поклади торфу. Приватні підприємці розвозять звідти пресовану породу по селах. За тонну правлять 400 грн. На рік селянам треба 5–6 т торфу і дві машини дров, по 1200 грн кожна.  Виходить приблизно 4 тис. грн.

— Хоч біля нашого села ліс є, патиків звідти не привезеш — за то великі штрафи. Збираємо хіба пеньки і гілочки. А торфу купили тільки 2,5 тонни, більше грошей нема. Таке паливо добре до першого дощу. Якщо його навіть роса намочить — усе, горіти не буде. Розлізеться. То як тільки привезуть — одразу переносимо до комори, — каже Братасюк. Показує чорні руки від сажі. Каже, настільки в'їлася, що не відмивається.

Вона живе вдвох із сином, 32-річним Миколою. Він працює трактористом на агропідприємстві "Ковчег". Каже, зарплату затримали на два місяці. Помагає матері рубати дрова, заготовляти брикети. Сусіди Братасюків 75-річна Неоніла і 80-річний Сидір Хомики наймали для цього безробітних. За те, що занесли паливо до комори, заплатили 300 грн.

Матвіївці розміщені за 87 км від Тернополя. Населення — 651 особа.

— Люди чекають газу, як манни небесної. Навіть як він ще вдвічі дорожчий стане, усе одно буде дешевший як торфобрикети і дрова, — розповідає секретар Матвіївської сільради Софія Олійник, 52 роки. — Та й морока яка з тим торфом. У хаті постійно гнилизною чути. Бо ж торф — це перегнилі рослини. Пічку як ним пропалиш — потім треба зо два відра попелу винести. То не те, що в інших селах — чиркнув сірником у котлі, і тепло. А ми, щоб приготувати їсти, купляємо газ у балоні за 135 гривень. Того ледве на місяць вистачає.

— У районі кажуть, щоб дотягнути газ до села, треба 1 мільйон 400 тисяч гривень. А їх у бюджеті нема, — додає сільський голова Михайло Шостацький, 38 років.

Крім Матвіївців, газу немає і в сусідніх Гриньківцях. Там є труби, підведені до хат. Решту району вже газифікували. По області не газифіковані близько 150 сіл.

— На Тернопільщині понад 90 відсотків населених пунктів із газом. Так що скоро вже не буде кого газифікувати. Правда, на цей рік на газифікацію сіл грошей не передбачили, — каже Орест Безпалько з обласного управління економіки.

Депутат дав 5,5 кілометра труб

У селі Піщатинці Шумського району на Тернопільщині газ провели 24 серпня. Тут живуть 607 людей. 28 хат уже підключені повністю. Решта матимуть газ до Нового року.

Жителі Піщатинців донедавна теж топили торфом. Село сусідить із Матвіївцями.

— То вже зовсім не те життя, — каже голова Піщатинської сільради Антоніна Терлецька, 61 рік. — Навіть хто тільки газову плитку підключив — уже набагато легше. Хоч і дорого нам обійшлося. Щоб зробити розводку, поставити котли і батареї треба від 4 до 10 тисяч гривень.

Селяни чекали на газ ще чотири роки тому. Тоді перед виборами до них приїжджав депутат Верховної Ради "нашоукраїнець" Михайло Полянчич. Дав 5,5 км труб, щоб підвести газ до села.

— По 2530 гривень тоді з двору платили, щоб стояки поставити в селі. Але де ми не зверталися — грошей на підведення газу до Піщатинців не давали. Із районного бюджету  виділили нуль цілих і нуль десятих гривень, — продовжує. — Аж цього року "Тернопільгаз" за свої 250 тисяч підвів нам таки паливо. Бо газифікували шість довколишніх сіл. Ми ще 50 тисяч назбирали, оплатили земельні та зварювальні роботи.

×