Упродовж останніх шести років на великі релігійні свята до Сокирянської колонії на Буковині приїжджає митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ (МП) Онуфрій. Монахи Свято-Вознесенського монастиря організовують коляди, привозять засудженим подарунки. А ось своєї церкви в колонії донедавна не було. З"явилася лише зараз. Тепер вже самі засуджені вирішуватимуть, на що їм витрачати обов"язковий двогодинний мінімум відпочинку: 12-тисячну бібліотеку, навчання, перетягування канату чи молитву.
Потрапити до розташованої за 150 км від Чернівців Сокирянської виправної колонії N67 не складно. Достатньо скоїти злочин або ж домогтися дозволу адміністрації закладу, прихопити із собою паспорт і залишити на КПП мобільник.
Від обгородженої парканом з вишками, обплутаної колючим дротом зони світ волі відділяють лише чотири пари дверей. Охоронців із собаками не видно. Раз на три місяці тут можна зустрічатися з рідними.
— Тут зараз 1300 засуджених, а колись доходило до 2400, — каже начальник колонії Віктор Ліпінський, 47 років. — Відбувають покарання вперше засуджені за тяжкі злочини, а на дільниці максимального рівня безпеки — за особливо тяжкі. Свого часу тут сиділи лідер "Білого братства" Юрій Кривоногов і спортсмен Борис Савлохов. Середній вік ув"язнених — 29 років. Довічників тут нема. У камерах сидять по 8, 10 і 15 чоловік — решта живуть у гуртожитках. Прямого телефонного зв"язку із зовнішнім світом вони не мають. За хорошу поведінку та добросовісне ставлення до праці переводимо до дільниці соціальної реабілітації. Там взагалі немає вишок. Раніше вона називалася поселенням. Такі в"язні мають більше свободи пересування, живуть поза установою — носять власний одяг, мають право носити при собі гроші.
Головним будівничим церкви в колонії називають 43-річного Олександра Берчука.
— Нам його Бог послав, бо він тут і виконроб, і майстер, — не нахвалиться умільцем заступник начальника колонії Олександр Фустій.
Що з цього приводу думає сам Олександр Берчук, засуджений на 13 років, достеменно невідомо. Про себе чоловік говорить неохоче, лише те, що будівельник за фахом. Сидить за гріхи. Охочіше розповідає про храм:
— Церкву Ікони Божої матері "Всіх скорбящих радість" заклали ще 2002 року, — каже Олександр Берчук.— Споруджувалася вона із благословіння владики Онуфрія за кошти православної церкви та пожертвування самих засуджених. Єдине, що тепер залишається, — це розписати її. Руки для цього є. Маємо вже ікони для іконостасу: є подаровані, є намальовані тут. Скоро обіцяють підвезти дзвони. Щонеділі до нас приходить отець Іван, який править у церкві службу, виголошує проповіді, здійснює релігійні обряди — сповідує, причащає. За кілька останніх років у колонії 17 шлюбів уклали.
Олександр Берчук показує вівтар. Двоє засуджених у чорних робах з іменами на грудях розписують стіни. Чоловік не повертає голови навіть на фотоспалах.
9 
1
Коментарі