вівторок, 06 червня 2023 13:27

Спецтема: Війна Росії проти України

"Ваш чоловік загинув. Тіло забрали" – історії полеглих воїнів, розказані їхніми дружинами
24

Від початку війни на фронті гинуть українські захисники. Щодня вони віддають життя за майбутнє держави.

Найважче їхні смерті переживають рідні – дружини, батьки, діти, брати й сестри. Ми поговорили з жінками загиблих героїв і дізналися, що їм довелося пережити після страшної звістки.

Кореспондентка Gazeta.ua розпитала також про життєвий шлях їхніх чоловіків.

КАСКАДЕР

Із Тетяною Ваценко-Бондаревою спілкуємося телефоном. Її чоловік Денис служив у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Загинув на фронті 21 травня 2022 року.

Жінка познайомилася з майбутнім чоловіком у цирковій студії в Полтаві понад 20 років тому. Їй тоді було 14 років, а Денису – 19.

– Їздили якраз того літа в "Артек" і там дуже сильно здружилися, – згадує з посмішкою Тетяна. – Потім він поїхав вчитися в Київ на каскадера. Він був, по-перше, неймовірно красивий. Був у нас душа компанії, така щира посмішка, завжди смішив усіх, дуже харизматичний, бісики в очах. Доволі швидко закохалася в нього по самі вуха.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Тетяна з Денисом познайомилися ще в юності
Тетяна з Денисом познайомилися ще в юності

Денис мав багато життєвих принципів – як чоловік і як людина, згадує Бондарева. Був людиною не слова, а діла.

– Легкий на розмову, але при цьому дуже мобільний. Усвідомлював, відчував, розумів свою професію – він цим жив, хоча були складні періоди і фінансового плану, бо кіно ж це така справа. Поїхав у Київ вчитися на каскадера, потім я до нього переїхала, довго не могла звикнути до цього міста. Одна справа, коли я це говорю про нього, а інша, коли всі так кажуть. Він дуже розумний, мудрий. Міг зробити все – ми з ним разом перекривали кришу.

Усвідомлював, відчував, розумів свою професію

Працював каскадером, був автором та постановником трюків у понад 200 фільмах. Добре фехтував, відчував своє тіло й вчив цьому сина. Завжди був для нього авторитетом, каже Тетяна.

– Денис був людиною, яку він чує. Ну 16 років – це такий вік перехідний. Після того, як тато загинув, він взяв на себе чоловічі обовʼязки. Це без сумніву приклад батька, він взяв від нього модель поведінки чоловіка. Денис у творчому житті був дуже веселий, але насправді – спокійний, ну якщо порівняти зі мною. Дуже мене врівноважував, підтримували один одного. Працювали разом в дитячому театрі, багато часу проводили разом – з палатками, по гриби, рибалка. Коли приїжджали на відпочинок, то перше, що чоловік робив – вішав мені гамак.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Денис і Тетяна разом із сином. Чоловік був для юнака прикладом справжнього чоловіка
Денис і Тетяна разом із сином. Чоловік був для юнака прикладом справжнього чоловіка

Денис завжди вірив у дружину, тому коли вона захотіла відкрити кавʼярню – одразу підтримав. Уже через 10 днів відкрили перший заклад у столиці.

ПРИНЕСЛИ ПОХОРОНКУ

24 лютого родина прокинулася в Києві від вибухів. Чули обстріли й бої в Гостомелі.

– З нами тоді ще брат жив, – розповідає Тетяна. – Ну варіанти – або кудись на Західну, або в Полтаву до батьків, ми ж їх не залишимо. Він привіз туди нас, це було дуже страшно. Він каже: "Ти ж розумієш, я маю піти". Взагалі нічого не розуміла, він ніч переночував і пішов у військкомат. Взяли одразу.

Тиждень військовий проходив навчання, а потім його одразу направили на "нуль". Це не просто перша, друга лінія, каже Тетяна.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Денис Бондарев знявся як каскадер у багатьох фільмах. Виконував складні й небезпечні трюки
Денис Бондарев знявся як каскадер у багатьох фільмах. Виконував складні й небезпечні трюки

– Під Гуляйполе. Я дружина каскадера, довго звикала до того, що коли йде на роботу – то на нього чекає небезпека під час складних трюків. Але вміла себе правильно налаштовувати. Перед тим, як на фронт їхати, у нього було три години. Він заїхав додому і це був останній раз, коли ми бачилися. Через три місяці він загинув.

Разом із сином жінка одразу почала волонтерити. Збирала кошти для підрозділу й відправляла на передову одяг, їжу. Денис телефонував дружині, коли була можливість.

Я вийду з автобуса, але не впущу ті дорогоцінні миті

– У мене було життя, коли телефон не випускаєш з рук і завантажуєш себе роботою. З того моменту у мене проблеми зі сном. Навіть зараз стан постійної втоми. Так, пройшов рік, але це не те, що перестає – це те, з чим вчимося жити. Ми в травні минулого року якраз з сином поїхали вперше з 24 лютого в Київ. Кавʼярню вирішили закрити, чоловік ще пропонував відкрити у Полтаві, але у мене не було на те сил. Якщо він телефонує, а я там в автобусі – я вийду з автобуса, але не впущу ті дорогоцінні миті. Власне остання наша розмова була, коли я сказала: "Не хвилюйся, ми все закрили, усе зробили". Пальці аж онімівші були від того, що постійно тримаєш телефон, навіть зараз важко позбутися цієї звички.

Вранці 22 травня Тетяна збиралася на день народження подруги і раптом пролунав дзвінок. Телефонувала сестра Дениса й сказала, що він загинув – у квартирі роздався крик.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Кілька місяців після загибелі чоловіка Тетяна майже не памʼятає. Її шокувала страшна звістка, але вона вирішила, що потрібно гідно прожити своє життя, щоб колись зустрітися з коханим
Кілька місяців після загибелі чоловіка Тетяна майже не памʼятає. Її шокувала страшна звістка, але вона вирішила, що потрібно гідно прожити своє життя, щоб колись зустрітися з коханим

– По прописці принесли одразу похоронку. Свєту я знаю з юних років, були завжди близькі. Вона була рада, що ми з Денисом разом. Скажу чесно, що вона стала для мене величезною опорою й підтримкою. Він написав їй повідомлення: "Раптом що, потурбуйся про моїх". Вона дотрималася свого слова. Добу взагалі нікому нічого не говорила, бо не приймала. Через день вранці було опізнання, саму картинку я забула, але жах памʼятаю. Перші два місяці я зовсім не памʼятаю. Було тотальне безсоння, не відчуваєш взагалі нічого.

ВОРОЖА АРТА

Через місяць Тетяна вирішила поїхати за кордон. За 4,5 місяці постійно переїздила й зупинилася тільки раз – на два тижні вдома. Весь інший час проводила в дорозі.

– У Facebook познайомилася з Оксаною Боркун (дружина загиблого військового Володимира Гунька, подруга Тетяни й співзасновниця спільноти для вдів "Ми разом". – Gazeta.ua), їздила до неї кілька разів в Ужгород. Вона мій найближчий соратник. Вирішила на Новий рік поїхати в Іспанію. Два місяці майже не виходили з квартири, залягли на дно. Під час цього встигла зробити чат, який вилився в спільноту.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Тетяна — радіоведуча, має кілька проєктів з аудіоказками українською мовою. Жінка створює благодійні проєкти й допомагає вдовам загиблих героїв
Тетяна — радіоведуча, має кілька проєктів з аудіоказками українською мовою. Жінка створює благодійні проєкти й допомагає вдовам загиблих героїв

Коли повернулася в Україну, побачила, що є дві частини суспільства, зізнається жінка.

– Які живуть з війною і розумінням, і люди, які живуть у паралельному світі і у "которих нєт войни". Не часто, але можу категорично висловлюватися щодо суспільства, бо, чесно, не знаю, як мені в ньому жити. Воно намагається не сприймати нас (дружин загиблих воїнів. – Gazeta.ua), наче бояться заразитися болем. Є частина людей абсолютно небайдужих, і їхня підтримка допомагає рухатися далі. Неймовірна повага до людей, які почали вчити українську мову, переходити на українську, суржик. Для мене це говорить про повагу, бо ціна ранкової кави – чиєсь не прожите життя.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Денис служив у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Пішов на фронт добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення Росії
Денис служив у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Пішов на фронт добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення Росії

Зараз жінка часто спілкується з побратимами коханого. Спершу військові не наважувалися говорити з Тетяною, бо відчували провину за те, що їм вдалося вижити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Жінки закрили дітей своїми тілами" - як у Деснянському районі пережили моторошну ракетну атаку

– Я не звинувачую нікого. У них була перша позиція, дуже стріляли, – розповідає про день загибелі Дениса. – Він був серед хлопців, які витягли поранених трохи далі. Точка залишилась порожня, і його, ледь дихаючого, знов відправили туди. На наступний день їх мали поміняти, ворожа арта прицільно по них била, і вони вийшли з того окопу. Приїхала машина, тікали, на ходу вискакували. Від вибухової хвилі від арти кинуло трохи на обочину – і вони наїхали на міну. Підірвалася якраз під Денисом. Двоє хлопців з трьох лишились живі, отримали численні поранення, а Денис загинув моментально. Я бачила рештки машини й те, що вони вижили – це диво.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Денис Бондарєв загинув 21 травня 2022 року під Гуляйполем
Денис Бондарєв загинув 21 травня 2022 року під Гуляйполем

На роковини після смерті Дениса побратими приїхали на його могилу, щоб віддати шану воїну й другу.

– Я приїжджаю – а там їх чоловік двадцять. І видно, як їм складно, – зітхає важко Тетяна. – Казали, що дуже ним захоплюються як людиною, воїном. Розповідали, що завжди йшов вперед, ніколи ніде не відсиджувався. Один з перших там отримав поранення легке. Дуже любили вони мою тушонку, я відправляла багато продуктів їм.

"МИ РАЗОМ"

Тетяні почали писати й інші дружини загиблих бійців. Між собою спілкувалися в закритому чаті в Facebook. Згодом усе більше вдів дізналися про спільноту й вона почала рости з кожним днем. Зараз у групі близько 1,5 тис. учасниць. Там жінки спілкуються й підтримують одна одну.

– Читаємо книжки, проводимо ефіри. Часто кажу дівчатам, що потрібно створювати собі гачки – як стовпи, на яких потрібно триматися, – каже жінка. – Я зрозуміла, що я маю жити, бо рано чи пізно, я з ним зустрінуся, але для цього я маю пройти свій шлях. І тільки від мене залежить, яким він буде. Через якийсь час ти приходиш до висновку, що тебе не розуміє взагалі ніхто, крім таких самих. Ми бачили ці пости, які кричать. Починали спілкуватися – і це була неймовірна підтримка. Написала пост, що є чат, і після цього мій месенджер вибухнув. Зрозуміла, що це все може загубитися і тому зробила закриту спільноту.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Коли чоловік пішов до армії, сама Тетяна занурилася у волонтерство
Коли чоловік пішов до армії, сама Тетяна занурилася у волонтерство

Разом з Оксаною Боркун створили також проєкт, у рамках якого купують подарунки для дітей військовослужбовців. Згодом заснували благодійний фонд.

– У спільноті є психологи, юристи, змогли організувати внутрішню роботу, проводимо арт–терапії. Усі заявки перевіряємо попередньо. Оксана ще запустила чат для гуманітарної допомоги – нам її шлють з Норвегії, Іспанії. Вчимося заново ставати на ноги, жити. Коли дівчата пишуть: "Тань, я з вами за довгий час вперше почала сміятися" – це говорить про те, що ми робимо щось правильно.

Вчимося заново ставати на ноги, жити

Тетяна Бондарева організувала фотовиставку, героями якої стали вдови українських захисників. На світлині два фото – закохана жінка разом з чоловіком і сама – після його загибелі. Також внизу можна прочитати їхню історію.

Перша експозиція пройшла в Іспанії, там вона мала шалений резонанс. Невдовзі Тетяна планує відвідати й інші країни й презентувати проєкт світові.

Автор: надані Тетяною Ваценко-Бондаревою
  Подружжя проводило багато часу разом, часто відпочивали на природі, подорожували
Подружжя проводило багато часу разом, часто відпочивали на природі, подорожували

– У першій було 15 історій, згодом їх буде більше. Потрібно доносити до європейського суспільства не просто новини – а історії конкретних людей, які через російську агресію не змогли прожити життя, – каже наостанок Тетяна.

ПОБАЧЕННЯ НА КЛАДОВИЩІ

З Оленою Макаревич зустрічаємося у столиці в кавʼярні. Жінка приходить одразу після роботи, туго заплела русяве волосся, одягнена у стриману синю блузку в дрібний горох.

Її чоловік Владлен Макаревич воював у складі Нацгвардії. Загинув на фронті під час виконання бойового завдання.

– Кажемо з дівчатами, що ходимо до своїх хлопців на побачення на кладовище, – каже Олена і ставить холодну каву на стіл. – Ну це нормально?

Автор: надані Оленою Макаревич
  Олена й Владлен Макаревич познайомилися у 2021 році. Відтоді майже не розлучалися
Олена й Владлен Макаревич познайомилися у 2021 році. Відтоді майже не розлучалися

Жінку познайомив з Владленом колега у 2021 році. Перше побачення провели в центрі столиці. Тоді 23 серпня проходила репетиція військового параду до 30 річниці від Дня Незалежності.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Калюжа крові, розірване коліно і новітній метод: як хірург зі Швеції протезує бійців ЗСУ

– Ходили по місту, усе було перекрито. Якось з першого побачення було у нас багато спільних тем, – згадує Олена. – Пішли на Труханів острів і нам не хотілося розставатися. Я не думала, що вийде щось серйозне, але з першого погляду зачепив.

Автор: надані Оленою Макаревич
  Владлен кілька років працював у Держприкордонслужбі й хотів поділитися своїм досвідом з новобранцями, які вступили в тероборону
Владлен кілька років працював у Держприкордонслужбі й хотів поділитися своїм досвідом з новобранцями, які вступили в тероборону

Коли росія розпочала повномасштабний наступ, у пари навіть не виникло думки поїхати з міста. Просто взяли необхідні речі та поїхали в більш спокійний район Києва до друзів. 25 лютого Владлен разом з другом вступив до лав ТРО.

– Коли він пішов, я нормально відреагувала і підтримала його, бо він до цього три роки в прикордонній службі служив. ТРО – це ж біля дому, весь час були на звʼязку. Не було тоді ще думки, що кудись далі може піти. Казав, що це тільки територіальна оборона. Він мав початкові знання військової справи, умів поводитися зі зброєю. В Києві Влад пробув до середини березня. Вчив хлопців стріляти, ділився знаннями з тими, хто не мав досвіду, тренував. Пізніше коли ТРО розформували, пішов до військкомату, але не хотіли брати, казали, що вже набрали необхідну кількість чоловіків. У ЗСУ зовсім не було місць, а взяли в Нацгвардію. У мене в квітні день народження, а Влад в цей день пішов на медогляд і підписав уже контракт. Хтось скаже, що такий собі подарунок на день народження, але у Влада позиція була: "Хто як не я? Хто має захистити тебе, моє рідне місто, Україну?". Тому я лише подала плечима і підтримала свідомий вибір дорослого чоловіка, справжнього сина своєї Батьківщини.

За кілька тижнів чоловіка відправили на військові навчання в Київську область. У середині травня Олена приїхала до нього з друзями, неочікувано Владлен зробив їй пропозицію.

Це було справжнє кохання

– У військовій формі біля КПП, де вони стояли. Став на одне коліно, подарував букет і каблучку. Це було так зворушливо, – згадує жінка. – Між нами була безумовна довіра, я відчувала себе поруч з ним маленькою дівчинкою, знала, що у мене є підтримка та опора в цьому житті. Це було справжнє кохання. І зараз я відчуваю його підтримку. На початку червня ми одружилися в Печерському РАЦС. Тоді ж військовий стан, усе спрощено, можна було подати заяву – і в той же день одружитися. Його відпустили менше ніж на добу, знайшли якусь сукню, костюм. Але я дуже хотіла фотографа.

Світлини з весілля – одні з небагатьох, що залишилися в Олени на згадку про чоловіка. Із рюкзака дістає товстий фотоальбом, наполовину заповнений глянцевими картками. Відкриває й не відводить очей.

Автор: Лілія МИЦКО
  Жінка зробила сімейний фотоальбом і зберігає світлини з коханим як найбільший скарб
Жінка зробила сімейний фотоальбом і зберігає світлини з коханим як найбільший скарб

– Ось ми перед тим, як він поїхав, останній раз відпочивали разом, – показує знімки з рибалки Макаревич.

Далі – фото з весілля. Жінка у білій мереживній сукні, Владлен – у сорочці з краваткою. Важко не помітити їхні закохані погляди.

– Були ми і друзі, пляшка шампанського, якісь цукерки на капоті автівки. І ми поїхали фотографуватися – це був найспекотніший день. Ще букети надарували – він стійко тримав їх весь час.

ПРИЛЕТІЛА МІНА

Останній раз Олена бачила коханого 6 серпня, а 8–го вже відправився на передову. Воював і під Бахмутом, і біля Краматорську, і під Білогорівкою на Луганщині.

– Спершу було нормально, а потім після першого виїзду сказав, що поїде і тижня два не буде звʼязку, – розповідає киянка. – Перший раз 12 днів не було дзвінку, подзвонив і сказав: "Я живий". Після першого виїзду змінився у нього настрій – зʼявилася серйозність. Усе чекала, що повернеться і я в нього розпитаю. 6 грудня був День Збройних сил, я його привітала, він відписався, 7 грудня – півроку з дня весілля. Теж перекинулися привітаннями.

Автор: надані Оленою Макаревич
  Влад воював у складі Нацгвардії, перед цим кілька місяців був у лавах тероборони
Влад воював у складі Нацгвардії, перед цим кілька місяців був у лавах тероборони

Ввечері 8 грудня пролунав дзвінок, жінка почула в слухавці незнайомий чоловічий голос. "Ваш чоловік загинув. Тіло ми забрали".

– Я була вдома, сама, і нікого поруч. Я просто кричала і здавалося, що сусіди когось викличуть, – тамує нервове дрижання Олена. – "Не може бути такого!" – почала дзвонити друзям, побратимам. То телефонував командир і сказав, що мінометний обстріл. Загинув чоловік і ще троє побратимів. Їм з вересня обіцяли ротацію. Я хотіла приїхати хоч в Краматорськ, але він не дозволив, аж наче пригримнув, бо небезпечно. Влад завжди опікувався мною, дбав про мене.

Уже вранці до Олени приїхала хресна. Цього ж дня з другом поїхала в Дніпро на опізнання тіла.

Ми дуже сильно хотіли з Владом дітей

– У морг пустили одну людину, його батько ходив на опізнання. Вони були на позиції в цей день, стояли – і туди прямо міна прилетіла. Найбільша підтримка зараз – це мої батьки. Потім було поховання у Києві, паперові справи.

У кінці грудня жінка поїхала з батьками в Запоріжжя, бо в Києві все нагадувало про Владлена. Майже не виходила з дому, зізнається.

Автор: надані Оленою Макаревич
 

– Після 40 днів за тиждень-два я повернулася на роботу. Ми дуже сильно хотіли з Владом дітей, але не встигли... Уже зараз підіймається ця тема, щоб зберегти біоматеріал, щоб була можливість, коли чоловік гине чи поранений, продовжити рід. Я сама зосталася і розумію, що якісь речі просто не важливі, а немає ні коханого, ні дитини. Коли він вже поїхав під Краматорськ, телефонує і каже: "Я так жалію, що ми не встигли народити малечу".

Після смерті чоловіка Макаревич спілкувалася з його побратимами. Розповідали, що Владлен мав коронну страву.

Автор: надані Оленою Макаревич
 

– Він робив сало і рибу копчену. Краще за нього я не знаю, хто міг приготувати. І навіть там на передку, річка була чи що, наловив і накоптив. Надсилав мені фотографії – суницю чи якісь ягоди назбирав. Їх добре годували, але домашнє я йому теж відправляла. Були проблеми з формою, купували більш комфортну, водонепроникну. Якраз купили зимові речі й штани я встигла відправити, а бушлат уже замовила, якраз був в дорозі.

ГОДИННИК З ДЕРЕВА

Чоловік закінчив Київський політехнічний інститут. Деякий час працював в Держприкордонслужбі, а останні роки – у центрі організації дорожнього руху, де слідкував за роботою світлофорів.

– Йому дуже подобалось техніка, любив працювати з деревом. Такі вироби робив – годинник з дерева. Ми мріяли, що коли війна закінчиться, повернеться додому – відкриє майстерню, де будуть вироби з дерева. Мене вразило, що всі друзі, якщо були якісь проблеми, то йому телефонували першому. Був готовий прийти на допомогу завжди. Про мене турбувався, навіть коли був на передку. Телефонував і питав, чи поїла, чи добре вдягнена. Замовляв квіти курʼєром.

Автор: надані Оленою Макаревич
  У червні пара одружилася, зібрали найближчих друзів і найняли фотографа
У червні пара одружилася, зібрали найближчих друзів і найняли фотографа

Зараз Олена приймає антидепресанти, щоб впоратися з емоціями. Після нового року натрапила на спільноту дружин полеглих героїв "Ми разом".

– Тетяна Ваценко–Бондарева проводила вечірні стріми. Коли таке трапляється, то тобі не хочеться і їсти, ні спати. Вона почала ділитися своїм досвідом, як вона проходить свій шлях, і знайшлося місце, де ти можеш поділитися відчуттями. Підтримка з'явилась, бо до психолога не хотіла йти. Саме Тетянка змусила мене вийти з дому й купити кави, бо я зовсім не виходила.

У Києві вже не так відчувається війна, каже Олена. Українці повинні памʼятати, що бойові дії досі тривають.

Маємо робити все, щоб наших хлопців памʼятали

– У багатьох така позиція, що "це не моя війна" і "чому я маю туди йти". Мені не мало людей казали: "А чого ти його не зупинила?". Не розуміють цього й кажуть відпустити. Але мені здається, що ми навпаки маємо робити все, щоб наших хлопців памʼятали. Ціна кожного дня дуже велика. Наших чоловіків уже не повернути, але якщо є життя, то треба щось робити.

У перші місяці після загибелі чоловіка Олена мала зібрати необхідні документи. Допомагали їй з цим батьки. Було важко, зізнається. Зараз жінка часто приходить на могилу до коханого. З собою приносить міцні цигарки, снікерси, улюблений напій – енергетик.

Автор: надані Оленою Макаревич
  Після смерті чоловіка Олені допомогли оговтатися жінки зі спільноти "Ми разом". Її підтримали і буквально змусили вийти з дому вперше за довгий час
Після смерті чоловіка Олені допомогли оговтатися жінки зі спільноти "Ми разом". Її підтримали і буквально змусили вийти з дому вперше за довгий час

– Сварила його, що курив. Але знайшла в магазині його улюблені й купила блок – лежить вдома просто як згадка. Я дуже вдячна Владу за те, що він є у мене. Безмежно його кохаю. До зустрічі в засвітах, – мов звертається до чоловіка Макаревич і мовчки поринає у власні спогади.

"КОЛО ВОВИ"

Оксана Боркун телефонує з дому, сидить на стільці біля вікна, за яким видно тріпотіння зелених дерев. Жінка ставить телефон на штатив, має втомлений вигляд і як тільки згадує про чоловіка – від сліз починають блистіти очі.

Володимир Гунько – офіцер 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. На війні з 2014 року – вступив добровольцем до батальйону "Донбас". Пройшов Іловайськ, Широкине.

Чотири місяці перебував у полоні, а після звільнення повернувся на службу. З 2016 року займався волонтерством: допомагав бійцям на фронті, родинам загиблих воїнів.

Володимир Гунько - офіцера 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського
Фото: надані Оксаною Боркун
Володимир Гунько - офіцера 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського
Володимир загинув 31 липня 2022-го року під Бахмутом
У 2014 році Володимир був добровольцем батальйону "Донбас". Пройшов Іловайськ, Широкине
У мирному житті працював менеджером у компаніях Goodwine, Fermachi

– Познайомилися ми по інтернету з ним у 2020 році, – згадує Оксана. – Виявилося, що у нас день народження в один день 23 квітня. Він навіть взяв з собою документ, бо думала, що жартує. Розмовляли довго й не хотіли розходитися. Якраз був вражений, бо перед цим стрибав з парашутом. Я йому сказала що я теж стрибала – і в нього очі загорілися. Після цього я переїжджала в Ірпінь з Києва, він мені допомагав і ми майже одразу почали жити разом. На другий день ми з ним пішли в ботанічний сад, взяли вина, келихи, свічку і під відкритим небом був такий романтик.

24 лютого Володимир вивіз дружину, взяв військовий квиток і відразу побіг на поїзд. Бо всі його побратими вже були розподілені, каже Оксана Боркун.

Був принциповий дуже у тому, що стосувалося держави

– Він розповідав про свою попередню службу, розповідав про полон, як знущалися, як били. Боляче було і дуже хотілося, щоб це оминуло нашу сімʼю в майбутньому. Він втратив найкращих друзів своїх, побратимів. Завжди ходив у пам'ятні дати до дошки пошани біля Михайлівського собору, допомагали з іншими побратимами сім'ям полеглих героїв.

До 24 лютого чоловік працював менеджером у мережі магазинів українських товарів. Ми свій бізнес хотіли, але почалося повномасштабне вторгнення, зізнається жінка.

Автор: надані Оксаною Боркун
  Володимир Гунько - офіцера 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського
Володимир Гунько - офіцера 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського

– Розумів, що Росія буде наступати, але до останнього боявся тривожити. 23 лютого ввечері приїхав і сказав: "Давай може поїдемо в Карпати відпочинемо". Не зрозуміла, що відбувається? Тоді сказав: "Збирай речі. Можливо, завтра почнеться війна". Був принциповий дуже у тому, що стосувалося держави. Це прям на першому місці. Роботу якщо шукав, то з повним працевлаштуванням, з білою зарплатою, щоб налоги платились. Він не проходив повз, якщо когось ображали, якщо якась несправедливість була. Це для нього дуже було важливо, бо всі, хто йшли на війну – ішли для нашого майбутнього. Вони життя віддавали для того, щоб наша держава процвітала, а не для того, щоб всі намагалися обманути і заграбастати, де можна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тортури, страшний голод і всохлі м'язи: що переживають захисники "Азовсталі" у полоні

Володимир мав багато друзів, які його любили й поважали. Після загибелі воїна, вони назвали його "Найкращим Вовою України" і навіть створили чат "Коло Вови".

Автор: надані Оксаною Боркун
  Володимир загинув 31 липня 2022-го року під Бахмутом
Володимир загинув 31 липня 2022-го року під Бахмутом

– Він не памʼятав поганого, фокусувався на хорошому. Почав збирати кошти на подарунки дітям полеглих воїнів на Миколая. Так як він умів дружити – я вчуся, – розповідає Оксана. – Дуже любив тваринок, у нас дві кицьки – його й моя. Собаку мріяли завести. Кожні вихідні намагалися по Україні поїздити, відвідати якісь місця. Він складав маршрути дуже круто. Планували дуже багато мандрувати.

ПРОПАВ БЕЗВІСТИ

У лютому Володимир повернувся в Ірпінь, хотів стати на захист столиці. Однак не було місць і його перенаправили в Київ. Хотів перевестися на передову й на сьомий місяць його відрядили на бахмутський напрямок.

– Приїхав і через шість днів його не стало, – каже швидко Оксана. – Ми з ним щодня були на звʼязку, я не знала, що він в Бахмуті. Казав Костянтинівка, 30 кілометрів. Мабуть вони були там періодично і звідти він виходив на звʼязок. Але тіло підказувало, що біда. Я не могла дихати, груди були забиті. Маму його намагалась заспокоювати. Вони з татом теж дуже відчували лихо.

Автор: надані Оксаною Боркун
  У 2014 році Володимир був добровольцем батальйону "Донбас". Пройшов Іловайськ, Широкине
У 2014 році Володимир був добровольцем батальйону "Донбас". Пройшов Іловайськ, Широкине

Жінка починає важко дихати, але розповідає, що на позицію чоловіка влучили дві ворожі ракети. Семеро людей загинули, 13 отримали поранення.

– Кажуть, що місцеві здали, бо це був завод і вони спали в одному місці. За три дні до того з ним говорила. Прислав фотографію – десь назбирав помідори, смородину. Прислав фотки, каже, наївся. Я кукурудзу їла й сказала, щоб по відео набрав, і я покажу. Його тато теж був на передовій і почав бити тривогу, що не може бути такого, що три дні без звʼязку. Мама зателефонувала на гарячу лінію – сказали, що безвісти зниклий. Дуже плакала, кричала, що Вови немає….

Оксана звʼязалася зі знайомими і друзями Вови – волонтерами, і попросила знайти вихід на частину. Після цього їй зателефонував командир.

Я читала вголос, а він лежав в мене на колінах

– Сказав, що вже три дні його немає, тільки-тільки дістали з-під завалів – і він подзвонив мені: "Завтра він буде вже в Дніпрі". Там була його подруга Марина, допомогла мені, бо не знаю, що б без неї робила. Треба було багато зробити. Домовилися, щоб в Михайлівському соборі відспівали. Усі друзі допомагали. Він один син в сімʼї, батьки його виховували як велику людину. Вклали всю любов, всі сили, щоб він став таким людяним, таким надійним. Для бабусі це важка втрата – дуже підкосило здоров'я. Мені допомагав гідазепам. Тримали на плаву незавершені справи з ним. Наприклад, ми взимку читали книжку "Володимир". Я читала вголос, а він лежав в мене на колінах, слухав. Не дочитала 100 сторінок і це, знаєте, як незавершені справи. Таке відчуття, коли ти їх завершуєш, наче це тобі поверне людину. Пішла водити машину, бо він хотів, продовжила його діло з подарунками до Миколая.

Оксана опублікувала в мережі відео, яке набрало понад 2 млн переглядів. Багато людей долучилися до благодійного проєкту.

Автор: надані Оксаною Боркун
  У мирному житті працював менеджером у компаніях Goodwine, Fermachi
У мирному житті працював менеджером у компаніях Goodwine, Fermachi

– В результаті вдалося зібрати на подарунки 300 діткам і 222 мамам. Я себе цим загрузила повністю, ці коробки, іграшки – уся квартира була заставлена. Але допомога іншим витягувала з того. Просто, щоб не здохнути самій, бо сил не було ні на що. Тоді якраз запросили в спільноту, через це відео вдалося також масштабуватись. Хотілося кричати на весь світ, нести про нього памʼять.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розпад РФ, збіднілі люди і 30 тисяч військовим: про що політики і дипломати говорили на форумі в Києві

Жінка прагне, щоб весь світ знав і памʼятав, що втрачає найкращих. Люди дистанціюються і я їх розумію, каже.

– Я теж, можливо, така була, але розумію, що доля й такі страшні речі, як стихії, війна – не контролюються нами. Погано, коли ти відсторонюєшся, бо потім, коли застає зненацька, ти до цього зовсім не готовий.

ДОБИТИСЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Жінка досі спілкується з побратимами Володимира, більшість з них – друзі ще з 2014 року. Хтось у полоні, хтось зараз на передовій, пояснює.

– Вони мене підтримують, я їх намагаюся підтримувати. Побратимство – це така річ, що на все життя. Це звʼязок навіть не на землі вже. Коли Вови не стало, ще не було навіть 40 днів, мені приснилось, наче він приходів додому. Трохи очі запухші і я питаю: "Чому в тебе запухші очі? ". Він каже: "Я не розумію, що відбувається. Дивлюсь в одну сторону – і бачу хлопців, бачу Сєржа (побратими, які загинули на війні. – Gazeta.ua), і там все добре. А потім дивлюсь на тебе – ти постійно плачеш і я не розумію що відбувається". Ну не спроста ж цей сон, – каже Оксана і витирає зі щік сльози.

Автор: надані Оксаною Боркун
  Чотири місяці був у полоні. Після того повернувся на службу і був у війську до 2016-го
Чотири місяці був у полоні. Після того повернувся на службу і був у війську до 2016-го

Володимир сказав уві сні дружині, що він уже з побратимами й все добре.

– Часто люди, які втратили, кажуть, що їм болить те, яким ти був з цією людиною. Не дуже згодна, бо у нас були інші відносини. Ми дбали один про одного, і в нас були стосунки такі – я роблю йому гарно, а він мені ще більше, потім я йому ще більше і так до безкінечності… І мені більше болить не те, яка я з ним була, не важливо що зі мною – важливо, що з ним. Тішить, що йому там добре, прошу Господа за нього.

Важко вдовам оформлювати документи, зізнається Оксана. Були проблеми з військовими частинами.

Ти ще в такому стані, що тонеш кожен день

– Понабирали по оголошенню, наче, цих людей. Не відповідальні, не розуміють, що їм потрібно. Дівчата деякі пишуть, що є такі, де все чітко. Я розумію – війна, але ж тоді вже півроку пройшло. Можна було налагодити якось. Треба було з боєм добиватися якихось документів, чекати, трусити їх. А ти ще в такому стані, що тонеш кожен день. І це сприймається, як зневага, знецінення. Питання, чому такі люди сидять на посадах, хто їх туди посадив і хто контролює цих людей, які порушують всі регламенти, часові рамки. Дуже багато дзвінків зробила. Навіть збиралась оформлювати скаргу. Величезна подяка військкомату, бо там все робили своєчасно, людяно і з повагою до рідних героя.

Багато людей у мережі писали слова підтримки Оксані. Більшість українців розуміють цінність памʼяті про загиблих військових і віддають їм належну шану. Однак жінкам зі спільноти писали й гнівні коментарі.

Автор: надані Оксаною Боркун
  Оксана встигла побути із Володимиром лише два роки
Оксана встигла побути із Володимиром лише два роки

– Злість якась, докоряння грошима, зарплатою. Але гарних людей набагато більше – ставлять памʼятники, дошки пошани, прапорці. У когось немає війни, але залежить від керівництва міст.

Зараз жінка мріє продовжити мандрувати, щоб здійснити їхні з чоловіком плани.

– Він навіть подрузі одній приснився і передав нею послання, щоб я подорожувала. І ще – щоб потурбувалася про його кицьку, – посміхається крізь сльози Оксана.

Після перемоги потрібно буде відновлювати Україну. Не вірю, що все вдасться налагодити швидко, каже.

– Післявоєнний період – це завжди важко. Хтось намагається розкуркулити щось, хтось добитися справедливості. Повернуться люди, які виїхали, почнеться розбір польотів – хто більше зробив. Людям потрібно буде вчитися жити разом, примирятися. Треба буде дбати про державу, щоб ми не скотилися, боротися з корупцією, блатом. І з цим треба буде боротися разом. Не треба очікувати героїв, які прийдуть втомлені, а брати на себе відповідальність. Уже побрібно робити на своєму місці все, що можеш, – підсумовує насамкінець Оксана.

Зараз ви читаєте новину «"Ваш чоловік загинув. Тіло забрали" – історії полеглих воїнів, розказані їхніми дружинами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі