неділя, 31 грудня 2023 18:10

Спецтема: Війна Росії проти України

Чого Путін досяг із загарбницькою війною?

Чого Путін досяг із загарбницькою війною?
Українські військові несуть труну загиблого побратима під час похорону в Бучі 6 листопада 2023 року / East News

Думки у швейцарському виданні Neue Zürcher Zeitung аналітика Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень та Шведського інституту міжнародних відносин Андреаса Умланда

Наприкінці десятого року війни в Україні, результат нападу Росії на нібито "братній народ" неоднозначний для Кремля. З одного боку, є катастрофа іміджу РФ як нібито військової супердержави. Загарбницька війна проти України швидко стала міжнародним соромом для російського керівництва, армії та ОПК. Кампанія Москви призвела до втрати західних партнерів, ринків збуту та інвесторів. Ці та інші невдачі матимуть для Москви непередбачені регіональні, геополітичні, економічні та, можливо, навіть внутрішньополітичні наслідки.

З іншого, є ряд частково проігнорованих і недооцінених результатів російської війни, які остаточно послабили міжнародний порядок і Захід. Велике вторгнення Росії також призвело до часткової консолідації раніше розділеного Заходу. У світлі російської загрози НАТО і ЄС зблизилися. Перспектива інтеграції в Євросоюз не лише України, а й Молдови та Грузії - значний крок вперед для європейської спільноти цінностей.

Попри ці частково позитивні наслідки, глобальна політична шкода, завдана російським вторгненням, величезна. Хоча це не було основною метою Кремля, можна припустити, що як вторинний ефект - в інтересах Москви. Нинішні та потенційні майбутні ревізіоністи по світу теж отримують вигоду від російського підриву світового порядку.

Найстрашніше у війні – загибель десятків тисяч українських військових і цивільних, спустошена значна частина країни

Найстрашніше у війні – загибель десятків тисяч українських військових і цивільних, спустошена значна частина країни. Авантюра Росії може мати найтривожніші транснаціональні наслідки для міжнародної системи безпеки, створеної після закінчення Другої світової війни. З 1945 року по світу точаться війни з великою кількістю жертв. Проте геноцидний намір російського вторгнення виражається в багатьох формах масової терористичної війни.

По-перше, Росія напала на раніше абсолютно мирну і безсилу у військовому сенсі країну, яка жодним чином її не провокувала. Драма внутрішньої та зовнішньої переорієнтації Києва у 2014 році була значно меншою, ніж змальовувала російська пропаганда та її апологети за кордоном. Політика України щодо етнічних росіян до початку війни була толерантною. Український правий екстремізм досі слабкий, порівняно з іншими країнами Європи. Угода про асоціацію ЄС не суперечить угоді Росії про вільну торгівлю з Україною. Можливий вступ в НАТО, про який було і є багато лементу, був у далекому майбутньому.

По-друге, російське вторгнення має на меті не лише тимчасову окупацію завойованих територій, але остаточну та повну анексію спочатку українського Криму, а згодом ще чотирьох областей України. Такої відвертої експансивної війни за розширення власної території за рахунок міжнародно визнаної сусідньої країни практично не було з 1945 року.

Російське вторгнення є не лише загарбницькою війною, а й війною на знищення

По-третє, російське вторгнення з 2022 року є не лише загарбницькою війною, а й війною на знищення, спрямованою на ліквідацію України як незалежної держави і викорінення української нації як окремої від Росії культурної спільноти.

Геноцидні наміри Москви виражаються у низці масових терористичних форм - багаторазові навмисні бомбардування цивільної інфраструктури, цілеспрямоване знищення українських культурних закладів, таких як церкви та бібліотеки, масове насильне вивезення українського цивільного населення через так звані "фільтраційні табори", свавільне жорстоке поводження та вбивства сотень мирних жителів і військовополонених, масова депортація десятків тисяч дітей, кампанії русифікації на окупованих територіях, табори для перевиховання неповнолітніх і дорослих українців.

Цей явно геноцидний підхід не є унікальним після 1945 року. Однак він ще не застосовувався в такій формі жодним постійним членом Ради Безпеки ООН, який відповідає за стабільність міжнародного правопорядку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ізраїль може стати моделлю для України" - посол Михайло Бродський

З цим пов'язана четверта особливість війни – навмисне використання Росією свого місця в РБ ООН для надання дипломатичної підтримки війні на знищення та для забезпечення територіальної анексії. Таким підходом РФ перевернула функції ООН з ніг на голову. Колись організацію створили для захисту міжнародного права і державних кордонів, а тепер вона стала другорядним інструментом у руках Росії.

Україна як радянська республіка була однією з засновниць ООН у 1945 році, але республіка-попередниця Росії, РРФСР, такою не була. Проте держава-наступниця СРСР РФ сьогодні офіційно включила п'ять насильно анексованих областей країни-засновниці ООН до своєї національної території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україні пропонують ізраїльський аналог гарантій безпеки"- Павло Клімкін

Найбільш далекосяжні наслідки поведінки Москви для системи світової безпеки, пов'язані з п'ятою особливістю – ядерно-політичним аспектом війни. Поведінка всіх її учасників формується крізь призму володіння РФ ядерною зброєю. Україна, Захід і світ прораховують дії та сигнали в світлі відвертих погроз Москви застосувати її та неспроможність Києва протистояти цьому.

Найскандальнішим аспектом цієї ситуації у світовій історії є те, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, ДНЯЗ, який діє з 1970 року, дозволяє Росії володіти ядерною зброєю, але забороняє Україні здобувати чи створювати її. Подібно до парадоксальних наслідків перебування Росії в РБ ООН, Москва перевернула значення ДНЯЗ з ніг на голову. Задуманий як інструмент забезпечення миру, договір на сьогодні має воєнний ефект.

Україна мала більше ядерних боєголовок, ніж інші три офіційні ядерні держави – Велика Британія, Франція та Китай разом узяті

Після здобуття незалежності в 1991 році Україна мала третій за величиною арсенал ядерної зброї після Росії та США. На той час Україна мала більше ядерних боєголовок, ніж інші три офіційні ядерні держави – Велика Британія, Франція та Китай разом узяті. Проте у середині 1990-х вона не тільки погодилася знищити свої вже непотрібні міжконтинентальні балістичні ракети, але в обмін на сумнозвісний Будапештський меморандум 1994 року Україну переконали ліквідувати чи передати Росії всі ядерні запаси, радіоактивні матеріали, науковий потенціал і ядерні технології, а також відповідні системи доставлення. Особливою трагедією цієї ганебної історії є те, що Росія зараз використовує деякі системи доставки, отримані від України в рамках Будапештської угоди після 1994 року, щоб знищити українські міста.

Своєю війною проти України Росія не лише похитнула, а й призупинила не лише ліберальний світовий порядок, а й загальний післявоєнний порядок в Європі, якщо не по світу.

Масштабні санкції, запроваджені Заходом з 2022 року, помітно завадили російській війні та значно послабили її економіку. Проте не змогли переломити волю Кремля. Постачання західної зброї в Україну продовжують коливатися чи загрожують припинитися через брак фінансів. Вони залишаються обмеженими та виключають деякі важливі типи зброї.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні

Часто не помічають, що війна Росії опосередковано, а іноді прямо зачіпає європейські та інші міжнародні інтереси. Це стосується російських ракет, які діють біля українських АЕС, вдаряють по району посольств у Києві чи знищують українські зерносховища. Парадоксально, але навіть потужні у військовому сенсі держави Європи, безпека яких поставлена під сумнів російською війною, залишають захист своїх національних інтересів на території України виключно українській армії.

Міжнародні зобов'язання щодо невійськової допомоги Україні також залишаються обережними. Сьогодні на Заході ведуться інтенсивні дебати щодо таких питань, як передача Україні заморожених російських фінансових активів, покарання за масові порушення прав людини на окупованих українських територіях або повернення десятків тисяч депортованих українських дітей на батьківщину. Проте поки що є лише кілька відповідних практичних кроків для адекватної реалізації цих та подібних благородних намірів.

Натомість зростаючий розрив між риторикою і практикою створює враження, що Захід не особливо серйозно ставиться до підтримки ліберального світового порядку. Росія може бути на хибному шляху як імперія і може вийти з війни невдахою, проте Кремль уже значно просунувся в руйнуванні післявоєнного ладу в Європі та світі.

Переклад Gazeta.ua

Зараз ви читаєте новину «Чого Путін досяг із загарбницькою війною?». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі