500 років тому в цей день війська Великого князівства Литовського розгромили армії Московського князівства.
Московський князь Василій ІІІ продовжував політику "собирания русских земель", розпочату його батьком Іваном ІІІ. У листопаді 1512 року Московське військо рушило на захід і захопило Смоленськ – найбільше в той час місто на кордоні Великого князівства Литовського. 90% його території становили теперішні Україна й Білорусь.
Василій ІІІ урочисто в'їхав до міста. Сиґізмунд І Старий – великий князь литовський і водночас король польський – почав стягувати армію до Мінська та Борисова, ближче до кордону. Загальне командування здійснював князь Костянтин Острозький – великий гетьман литовський. На початку осені дві армії зустрілися на полі над Дніпром біля міста Орша – тепер райцентр на Вітебщині, Східна Білорусь.
У розпорядженні Сиґізмунда І було близько 35 тис. вояків: литовське "посполите рушення" – тобто шляхетське ополчення з білоруських, українських і литовських земель, польська кавалерія й піхота, а також іноземні найманці-жовніри. Василій ІІІ виставив приблизно 80 тис. осіб.
Московське військо було погано організоване. Його очолювали князі, які ворогували між собою: Іван Челяднин і Михайло Булгаков на прізвисько Голиця – бо майже завжди носив на руці залізну рукавицю-голицю.
Пополудні 8 вересня 1514 року Булгаков повів своїх підопічних у бій. Атака йшла успішно. Московське військо панічно почало відступати до Дніпра. Багато при цьому потонули в річці. До шостої вечора битва закінчилася.
У листі до свого посла в Римі Сиґізмунд І писав, що в полон взяли 14 тис. московитів, а вбили 16 тис. Стверджував: трупи "жорстоких варварів-азіатів" встелили поле протяжністю 8 римських миль – майже 12 км.
"У цій втечі московити були повністю розбиті, – описує Ґурський. – На полі було видно мертві тіла, з яких на землю витекла кров. Одні лежали без голів, рук і ніг, в інших голова
була розбита молотом чи розрубана надвоє, в когось голий хребет, у когось випали кишки, в когось відрубане від тіла плече з рукою..."
Більше читайте в журналі "Країна" від 4 вересня 2014 року.
Коментарі
2