Люблінська унія 1569 року була вигідна усім трьом складовим Речі Посполитої — Польщі, Литві й "невизнаній" Русі. Так вважає професор історії Абердинського університету (Шотландія) Роберт Фрост.
У Центрі польських та європейських студій він прочитав лекцію "Про унії: спроби уній у польських, литовських і руських землях 1385-1569 у європейському контексті".
Він вбачає різницю у череді союзів, який передував створенню Речі Посполитої шляхом об'єднання Польської Корони та Великого Князівства Литовського (ВКЛ).
Фрост наголошує, що Кревська унія 1385 року ще не була союзом. Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи і литовського князя Ягайла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий рік три століття тому починався з вересня
"Це те, що американці називають "передсоюзною угодою", - говорить він. - Якщо я одружуюся з Ядвіґою, а мій кузен Вітовт те саме робить, то це вже зачаток персональної унії. І вона тривала близько чотирьохсот років. У Кревському акті написано, що Литва, включно з Руссю, віддає Короні Польській право їх "perpetuo aplicare" ("постійно використовувати" — ред.). Що значить це слово? Та могло будь-що значити. Поляки вважали, що це давало їм право приєднати до себе литовські землі. Але ж там не йдеться про Польщу, йдеться про Корону Польську. А це не одне й те саме. Бо королівська, монарша влада може сягати далі, ніж є територія держави, і водночас, має певні межі всередині неї".
Повноцінним союзом історик називає Городельську унію, підписану у 1413 року польським королем Яґайлом та литовським князем Вітовтом.
"Фактично, це була конфедерація. І це й було зазначено в документах. Польські історики знов тут говорять про приєднання Литви. Литовські — про добровільний союз. Та й сама Литва, яка розглядала Городельську унію як поразку Вітовта, намагалася надалі прояснити стосунки. Найцікавіше, що Городельський акт так і не запрацював. Вітовт дістав від Польщі підтвердження шляхетського статусу 47 литовських родів, але надалі робив усе можливе, щоб відстояти литовську незалежність".
Роберт Фрост наводить безліч прикладів, коли литовці могли розірвати унію. Зокрема, так було у 1430-і роки, коли союз фактично не діяв. Натомість Литва не йшла шляхом сепаратизму. Це при тому, що, як зазначає дослідник, у 15 столітті угоди ще не вважали "мертвою буквою".
Історик підкреслив те, що і литовська, і руська верхівка прагнули чіткіше прописати незалежний статус Литви. Разом з тим, незважаючи на всі суперечки, унії дотримувалися.
Фрост поставив головне запитання: чому, за таких умов, при підписанні Люблінської унії Литва погодилася на поділ Великого князівства Литовського всередині об'єднаної держави? Тоді південну частину Русі було приєднано до Польщі. Також було суттєво обмежено права ВКЛ у складі Речі Посполитої.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ягайло подарував Іванкові Сушику три села
Він говорить про далекоглядність литовської еліти: "Погляньмо, що було б з Литвою, якби вона домоглася повної незалежності і не мала б спільної держави з Польською Короною. Тоді б там існувала дуже мала католицька литовська еліта. І вона б керувала абсолютною більшістю населення ВКЛ – русинами-некатоликами. Тоді литвини мали дати русинам набагато більше прав, щоб мати змогу утримати їх у складі держави, аніж це було у Речі Посполитій. Ясна річ, і там руська еліта мала цілий набір прав, - але вони часто залишались на папері. Бо не можна було забезпечити повну рівність таких різних частин населення в одній країні. Тому русини й перетворились мало не на людей "другого ґатунку". За повної незалежності литвинам було б набагато важче утримати єдність держави. Саме "руська проблема" була мало не єдиною, яку литвинам так і не вдалося розв'язати".
Унія була вигідна і Русі, зокрема у плані спільної боротьби з татарською загрозою. Це розумів і "некоронований король України" князь Василь-Костянтин Острозький. Крім того, Фрост вважає, що місцева влада - магнати, шляхта, міські управи — на місці реалізовували свою владу безперешкодно.
"Розуміння Люблинської унії литвинами було таке саме як і перед тим – ми рівні в єдиній державі. Поляки підходили до цього інакше. Їм потрібно було швидко переварити православне руське населення на півдні Великого князівства Литовського. І ці намагання щось зробити з "православною дилемою" і стали чи не найголовнішою причиною занепаду Речі Посполитої. Але це вже зовсім інша історія", - закінчив Роберт Фрост.
3 
1
Коментарі
3