Сьогодні дуже часто доводиться чути вираз "Герої не вмирають". Це дійсно так – людина живе стільки, скільки живе пам'ять про неї та її вчинок. Для того, щоб увічнити вчинок героя у віках, існує система державних нагород. Однак ситуація, що склалася сьогодні у цій сфері, далека від ідеалу.
Найяскравіший приклад останніх днів - це історія з нагородженням орденом Героя України білоруса Михайла Жизневського. Як відомо, Жизневський ("Локі") одним із перших поповнив лави Небесної Сотні 22 січня 2014 року. Дізнавшись про його смерть, його товариші з УНА-УНСО написали:
На передовій перші втрати УНСовців… сьогодні загинув один з найкращих воїнів УНА. Сьогодні до Валгалли відлетіла душа воїна українського народу – Михайла (Локі). Спи з миром наш войовничий друже, Ти назавжди залишишся з нами і Твоє бойове гаряче серце надихатиме нас на подвиги.
22 листопада 2014 року Президент України підписав указ про нагородження Героїв Небесної Сотні орденом Героя України, однак серед нагороджених не було білоруса Михайла Жизневського та грузинів Дато Кіпіані та Зураба Хурцію. Лише зусиллями громадськості вдалося переконати Президента України дати героям орден Героя Небесної Сотні. Лише таким способом вдалося загасити невдоволення громадськості. Хоча це лише один епізод з історії фалеристики в сучасній Україні.
У зв'язку з цим перед українським суспільством постала потреба переглянути систему державних нагород та порядку їхнього присудження. Щоб обговорити ці виклики та згадати досвід минулого, українські фалеристи зібралися у круглому столі "Національний історичний досвід у сфері військових нагород та його застосування на сучасному етапі" у Музеї Революції 1917-1921 років.
Перед собою вчені поставили кілька завдань:
1) По-перше, розглянути історію нагород в Україні в ХХ столітті;
2) По-друге, звернути увагу на необхідність встановлення бойових нагород для вшанування учасників АТО;
3) По-третє, розробити рекомендації для внесення їх до розгляду Президентові України.
Якщо озирнутися в минуле, то можна з великою вірогідністю стверджувати, що Україна має дуже багату історію державних нагород, починаючи ще з Української Народної Республіки. Щодо цього, то ми знаходимо у значно кращій ситуації, ніж наприклад, нові держави, що виникли після розпаду Югославії – Боснія та Герцеговина, Македонія тощо.
У цьому випадку дуже цікавий приклад Данії. Як відомо, у найвищою державною нагородою є Орден Слона, який у міжнародній системі емблем символізує мудрість, справедливість, великодушність. За легендою, Орден Слона у Данському королівстві запровадили у 1190 році, однак науковці вважають, що він виник у XV столітті. Цей орден вражає своєю універсальністю – ним нагороджують і чоловіків, і жінок, і військових, і цивільних. Серед нагороджених Орденом Слона – Нільс Бор, Єлизавета ІІ, Густав Маннергейм, Йосип Броз Тіто, Двайт Ейзенхауер.
Можливо, введення такого ордену в Україні було б добре, оскільки вища нагорода держави не повинна роздаватися на право і наліво
. До того ж, як стверджує Микола Чмир з Українського геральдичного товариства, українська система нагород майже зовсім не враховує історичний досвід, зокрема, Української Народної Республіки.
На думку дослідника, українці могли б не вигадувати велосипед, а взяти для, наприклад, дизайн відзнаки Залізного Хреста УНР. Повна назва нагороди – "відзнака Залізного Хреста". Його вручали учасникам Першого зимового походу, що відбувався з початку грудня 1919 до початку травня 1920 року. Відзначені йменувалися лицарями Залізного Хреста".
Як зазначають дослідники, хрести – це одна з найхарактерніших нагород українських збройних формувань ХХ століття. Тому пропонують таку ієрархію державних нагород:
1) Ордени;
2) Хрести;
3) Медалі.
Микола Чмир стверджує:
Відзнака Залізного Хреста може стати основою для створення хреста для нагородження військовиків за видатну особисту хоробрість в бою під час безпосереднього зіткнення з супротивником; або хреста для відзначення військовиків, які перебували в зоні бойових дій не менше 30 діб або взяли участь хоча б в одному бою. В першому варіанті доцільно передбачити можливість повторного нагородження (до чотирьох разів), яке відображати додатковими елементами на стрічці. В другому варіанті можливо відрізняти осіб, які брали участь в бою, знаком у вигляді схрещених шабель, розміщеним на стрічці. В обох варіантах потребуватиме зміни назва хреста (наприклад: "Лицар України", "За хоробрість", "Воєнний хрест" тощо.
До того ж, хрест – одна з основних нагород Української Повстанської Армії. Він, зокрема, ліг в основу системи нагород УПА, розробленої художником Нілом Хасевичем.
Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація – ми маємо більше орденів, ніж медалей. І постійно виникають нові ордени. Водночас громадськість майже не інформують про утвердження нових державних нагород. Люди, у тому числі й фалеристи, інколи дізнаються про це постфактум, коли орден уже введено. Однак це дуже погана практика, оскільки державні нагороди є частиною державної символіки.
Замість того, щоб сприяти піднесенню патріотичного духу, державні нагороди за роки невмілого керівництва девальвували і втратили своє значення. Тому нині у суспільстві зустрічаються заклики скасувати почесні звання для артистів, оскільки звання "Заслужений артист України" має навіть російський співак Філіп Кіркоров.
Експерти не поспішають погоджуватися з такою думкою громадськості, але вважають, що зміна дизайну та значення деяких державних нагород сприятиме підвищенню їхнього значення в очах суспільства. Вони звернули увагу на кілька характерних рис української системи нагород, що склалася історично. Про важливе значення хреста ми вже згадували, а от про те, що в українській фалеристиці відсутні портретні зображення говорить директор Музею Революції Олександр Кучерук.
Вивчаючи матеріали про українські нагороди в екзилі, він натрапив на проект ордену Тараса Шевченка. Дійсно, хоча ми маємо премію Тараса Шевченка, але не маємо ордену Великого Кобзаря. В УНР передбачалося, що цим орденом мали нагороджувати за досягнення у мистецько-культурній сфері.
Що ж ми маємо нині? Як не дивно, проте досі залишаються живими в українській фалеристиці радянські традиції. Нещодавно були пропозиції до Президента запровадити орден Івана Черняховського – радянського генерала українського походження, який загинув у 1944 році. До радянської спадщини можна віднести й кулуарність у політиці державних нагород.
З одного боку маємо "перенасичення" орденами, а з другого боку дуже відчувається медальний "голод" серед військових. Водночас українська фалеристика має багату історію, що дозволить заповнити прогалини. Науковці разом з суспільством готові працювати над удосконаленням вітчизняної системи нагород. Однак як і справі системного реформування, для якісних змін у системі державних нагород потрібна політична воля керівництва країни.
3 
1
Коментарі
1