Юлія Солнцева ходила до Берії рятувати свого чоловіка Олександра Довженка

З удовою Олександра Довженка Юлією Солнцевою літературознавець із Херсона Сергій Сухопаров, 54 роки, познайомився в середині 1980-х, кола вона вже доживала віку в Москві.

— Олександр Довженко якийсь час був пов'язаний із поетом Олексієм Кручоних, — згадує. — А я саме про нього збирав матеріали — досліджував російський авангард. У Центральному державному архіві літератури і мистецтва в Москві був фонд Довженка. Але мені сказали, що його можна дивитися тільки з дозволу дружини покійного режисера. Дали її телефон. Задзвонив. У слухавці почув досить молодий жіночий голос. Юлія Іполитівна Солнцева запитала, хто я і чому телефоную. "Хорошо, — сказала вона. — Я открою для вас архив Довженко. Мы с Александром Петровичем знали Кручёных".

Коли зателефонував їй удруге, щоб подякувати за доступ до матеріалів, попросила приїхати до неї. Жила у трикімнатній квартирі на Кутузовському проспекті — елітному районі для партійної та мистецької еліти. Над аркою побачив велику меморіальну дошку, присвячену Довженкові. Будинок стояв упритул до іншого, в якому раніше жили два генсеки — Брежнєв і Андропов.

Двері мені відкрила маленька сухорлява жіночка. Їй було вже за 80. Солнцева спиралася на інкрустований ціпок. У неї був перелом шийки стегна, тому пересувалася з великими труднощами. Коли треба було вийти з квартири, то потребувала сторонньої допомоги. Щороку їздила на Новодівиче кладовище, де був похований Довженко. Її возили туди й назад, піднімали на поверх. Вона не була покинутою бабусею — до неї приходили режисери, письменники, артисти. Їй робили манікюри, масажі. Вона чудово трималася.

Потім часто бували в Юлії Іполитівни?

— Колись зателефонував їй — повідомив, що їду до Москви. Юлія Іполитівна сказала, що лягає до Центральної кремлівської лікарні. Попросила привезти їй побільше двокопійчаних монет — щоб телефонувати з автомата. По всій Москві знайшов зо два десятки "двушок" — вони були дефіцитом. Була щаслива. Сказала, що через кілька днів виписуватиметься. Попросила подзвонити по якомусь номеру, щоб їй прислали машину і привезли ложку й чашку. "Дача генерала армии Цинёва", — почув я у слухавці, коли зателефонував за тим номером. І мало не впав: це ж був заступник голови КДБ. Передав прохання Солнцевої дружині генерала. "Пусть не переживает, мы её заберём", — сказала привітно Циньова.

Якось я запитав у Юлії Іполитівни, які в неї стосунки з Кремлем. "С Брежневым отношения не сложились, — сказала. — Как-то ездил в Индию, меня приглашали в состав делегации, я отказалась".

1987 року я вибив відрядження до Москви на цілий місяць. Одразу зателефонував їй. Просила бувати в неї щодня. Але я фізично не міг, адже в Москві відстані величезні. Намагався бувати хоча би через день — зазвичай увечері, після того, як посидів в архівах, музеях і бібліотеках. Завжди годувала мене. Солнцева була на "спецдовольстві", отримувала хороші продукти. Але чогось особливого не готувала — нарізала ковбаску, часом був борщ, вареники. Пригощала заморськими фруктами. У неї я вперше скуштував ківі. Одного разу нарізав хліб і ненароком наставив на неї ножа. Вона спохопилася: "Ой, Сергей Михайлович, вы меня зарежете..."

Що Солнцева згадувала про Довженка?

— Називала виключно Олександром Петровичем. Із захопленням розповідала, як закінчувала його фільми, їздила в Каховку знімати "Поему про море".

З українськими митцями в неї стосунки не склалися. Найбільше нарікала на Олександра Корнійчука, його дружину Ванду Василевську і Миколу Бажана. Уважала, що вони вижили Олександра Довженка з України.

Розповідала таку-от історію. На початку війни, 1941-го, Довженко потрапив в оточення. Юлія Іполитівна розуміла, що його треба рятувати. Знайомі порадили звернутися до самого Лаврентія Берії — наркома внутрішніх справ. Той зустрів її чемно. Спитав, яка справа привела до нього. Потім дав команду: у район оточення відправили загін спеціального призначення. Із цього котла Довженка витягнули. Він потім розповідав дружині, як при повній амуніції, зі скаткою через плече, ішов у натовпі відступаючих. А повз проїжджав "опель", в якому їхали Корнійчук, Бажан і ще хтось з українських письменників. Вони його впізнали, але не зупинилися.

×