Замість навчати російську царицю філософ волів пасти вівцю
"Якби вони приписували мені звичайне беззаконня, ще можна було б якось терпіти. Але ні. Ці люди не тільки переконують інших у тому, що я вкрай розбещений морально, так іще роблять з мене справжнього душогубця, тобто єретика. З огляду на це, забороняють своїм підлеглим слухати мої розмови", — писав філософ Григорій Сковорода в листі до приятеля Василя Максимовича 1764-го.
Сковорода 10 років навчався в Києво-Могилянській академії. Та повністю всі курси не завершив. Влаштувався дяком у комісію із заготівлі вин для царського двору. Протягом шести років мандрував територіями нинішніх Угорщини, Австрії, Словаччини. Всюди намагався відвідати університети, бібліотеки, спілкуватися з вченими. Навчався в німецького енциклопедиста Христіана фон Вольфа в Галле.
Повертається і стає викладачем Переяславського колегіуму. Та звідти швидко звільняють через недотримання програм, які Сковорода вважає застарілими.
За рекомендацією київського митрополита, високопосадовець гетьманської адміністрації Степан Томара бере Григорія Сковороду домашнім учителем для сина Василя. Викладач живе в маєтку Томарів у селі Коврай — нині Золотоніський район на Черкащині.
Восени 1754-го якась відповідь на вчительське завдання не подобається Григорію Сковороді. Запальний викладач називає Василя свинячою головою. Про це стає відомо матері учня. Вона переконує чоловіка звільнити вчителя.
За кілька місяців Томари перепрошують і відновлюють уроки. Сковорода працює в них ще близько трьох років. Тоді влаштовується викладачем поетики в Харківському колегіумі, одному з кращих тодішніх українських навчальних закладів. Виділяється від колег способом життя.
"Він одягався пристойно, але просто. Його їжа складалася із зілля, плодів і молочних страв. Вживав він їх увечері після заходу сонця, — писав тодішній учень Михайло Ковалинський у книжці "Життя Григорія Сковороди". — М'яса й риби не їв. Для сну виділяв не більш як 4 години на добу. Вставав на зорі й, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулятися на свіжому повітрі й у садах".
Викладає вимогливо. Оцінює не так знання, як здатність учнів до навчання.
"Був запальний і пристрасний, — згадував про Григорія Сковороду письменник Жан Варне. — Переходив від одних крайнощів до інших. Висловлена ним істина, не бувши прикрита приємною запоною скромності, поблажливості й ласкавості, ображала того, кого мала виправляти. Я не знаю, як він зумів викликати в учнів таку повагу до себе".
Лекції Сковороди більше нагадують задушевні бесіди. Викладач любить наводити приклади із живопису, порівнювати з поезією. Прагне розвинути ширше мислення в учнів.
Якось Харківський колегіум відвідує бєлгородський єпископ Йоасаф Миткевич. З цієї нагоди Григорій Сковорода пише вірш. Духівник звертає увагу на автора. Пропонує йому прийняти чернецтво й зайняти впливове місце в церкві.
— Хіба ви бажаєте, щоб і я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м'яко й чернецтвуйте, — відмовляє.
Скоро Сковорода покидає роботу в колегіумі. Відправляється в село Стариці під Бєлгородом. Живе усамітнено. Пише вірші, байки, філософські трактати. Малює олівцем із натури чи біблійні сцени. Багато мандрує.
Навесні 1762 року відвідує в Харкові протоієрея Петра Ковалинського. Знайомиться з його племінником Михайлом, учнем колегіуму. Тоді ж Сковороді пропонують посаду вчителя в тамтешньому колегіумі. Він погоджується.
"Заради тебе, одверто кажучи, я залишив мій такий приємний спокій, — пише в листі до Михайла Ковалинського. — Жоден архімандрит чи ігумен монастиря не відірвав би мене від найсолодшого спокою на шкоду моїй репутації та здоров'я. Коли б із першого погляду ти не полюбився так моїй душі".
Та в колегіумі починають переслідувати вільнодумних викладачів. Після заслання одного з них у монастир, Григорій Сковорода сам залишає навчальний заклад.
Разом із Михайлом Ковалинським вирушає мандрувати до Києва. Відвідують Печерську лавру. Знайомі ще зі студентських часів ченці пропонують долучатися до них. Сковорода відмовляється і повертається на Харківщину, стає мандрівним учителем.
Погоджується лікувати відставного майора на хуторі біля міста Валки. Селиться на пасіці неподалік. Часто доводиться спілкуватися з донькою хворого Оленою.
"Сковорода уникав розмов із жінками і зовсім не мав нахилу до другої статі", — згадував приятель філософа Іван Снєгирьов.
Та з Оленою гість знаходить спільну мову. Погоджується стати її домашнім учителем. Читає з нею книжки та власні рукописи, вчить духовних пісень. Ввечері гуляють і обговорюють різні життєві теми.
Набагато молодша дівчина спочатку вважає вчителя хорошим другом і порадником, з часом закохується. Григорію Сковороді вона теж подобається. Наважується одружитися з Оленою.
— Чи з доброї волі з'єднуєтеся ви в подружній парі? — питає священник, взявши молодят за руки.
Раптом Сковорода висмикує долоню, підбігає до вівтаря, падає на коліна.
— Господи! Я грішний перед лицем твоїм! Помилуй мене! — гукає мандрівний учитель і біжить геть.
Чутки про нього доходять до російської імператриці Катерини II. Через князя Потьомкіна вона передає запрошення на посаду придворного філософа. Посланець прибуває в момент, коли Сковорода сидить з флейтою на узбіччі дороги й пасе вівцю господареві, в якого живе.
— Перекажіть цариці, що я не покину вітчизни, — відповідає філософ. — Мені сопілка й вівця дорожчі царського вінця.
Співав у придворній капелі
1722, 3 грудня — в селі Чорнухи — нині Лубенський район Полтавської області, в родині малоземельного козака Сави Сковороди та його жінки Пелагеї народився син Григорій.
1734 — закінчує дяківську школу в Чорнухах і вступає до Києво-Могилянської академії. Вивчає риторику, поетику, філософію, латинську, грецьку та німецьку мови. Перериває навчання на одному з останніх курсів.
1742 — в Глухові проходить прослуховування до придворної капели. Виступає в Петербурзі та Москві. Втрачає голос та звільняється з капели в чині придворного установника.
1745 — щоб побувати в Європі, влаштовується в місію генерал-майора Федора Вишневського, яка займається поставками вин.
1751 — викладає поетику в Переяславському колегіумі. Працює домашнім учителем.
1759 — стає викладачем колегіуму в Харкові. Багато мандрує навколишніми землями — Слобожанщиною. Укладає збірки "Байки Харківські" та "Сад божественних пісень".
1766 — пише трактат "Вхідні двері до доброго християнського життя". Викладає основи християнської віри в додаткових класах Харківського колегіуму.
1772 — пише філософські діалоги "Бесіда перша", "Бесіда друга", "Розмова про стародавній світ", "Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті", "Кільце", "Розмова, звана алфавіт, чи буквар миру".
1794, 9 листопада — Григорій Сковорода помирає в селі Пан-Іванівка — тепер Сковородинівка на Харківщині, в домі приятеля Андрія Ковалівського. Відчув наближення смерті, попросив написати на хресті: "Світ ловив мене, та не впіймав".
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
5 
35413
Коментарі