"Сім'я з'їла двох своїх дітей, але це не врятувало їх від смерті"

 

У батьків Оксани Косенко під час Голодомору забрали все насіння

Щороку в четверту суботу листопада в Україні вшановують загиблих від голоду. Цьогоріч День пам'яті жертв Голодомору припадає на 26 листопада. Традиційно люди проводять поминальні богослужіння, відвідують пам'ятні місця. О 16:00 долучаються до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції "Запали свічку".

Голодомор вчинила радянська влада у 1932–1933 роках, щоб зламати спротив українців. Державні органи вилучали продовольство й закривали кордони. Люди масово помирали. Керівництво Радянського Союзу приховувало штучний голод в Україні та відмовилося від благодійної допомоги, що її пропонували інші країни й діаспора.

— По хатах ходили комнезами (члени комітету незаможних селян — органу радянської влади в селі у 1920–1933 роках. — ГПУ) із залізними штирями і скрізь шукали закопаний хліб. Забирали все до зернини. У нас на горищі хати мати зберігала насіння — січевиці, конопель, гороху, квасолі. Туди залізли й усе забрали, — розповідає 95-річна Оксана Косенко.

Вона народилася 21 лютого 1927-го в селі Валява — нині Городищенська міська громада Черкаського району. Батьки, Михайло та Марта Косенки, мали ще доньку Марію 1924 року народження та сина Юхима, 1922-го. Були заможні, тримали коня і корову.

— Коли організували колгосп, то коня в батька забрали, а корова лишилася. Вона нас рятувала від голодної смерті, — продовжує Оксана Михайлівна. — Важка була зима 1932–1933 років. Досі чітко пам'ятаю сусіда, який канючив у батька: "Михайле, дай хоч бурячка поїсти". Все село завмерло в тривозі та відчаї. Смерть скосила багатьох. За неповними даними у Валяві тоді загинуло майже 500 людей, серед яких було багато дітей.

Біля хати Косенків влада організувала "майдан" — притулок для сиріт. Звідти щодня підвода вивозила мертвих дітей. Везли на цвинтар і скидали в одну велику яму.

— Добре, що в селі люди поїли всіх собак і котів, то не було кому ті ями з мерцями розтягувати, — говорить Оксана Косенко. — Запам'яталася родина Мельників. У них із п'яти душ померло троє. Серед них 9-місячний Мишко. Його старші брат і сестра попухли від голоду, але вижили. Їхніх діда й бабу напівмертвими забрали з хати й закопали в ямі на кладовищі, хоч вони ще дихали.

Деякі люди, як помирала дитина, то дорізали її, варили та їли, незважаючи, що то був великий гріх. Одна сім'я недалеко від нас з'їла двох своїх дітей. Це не врятувало батьків від смерті. У них вижив лише 12-річний син. Пізніше їхню хату продавали і в погребі знайшли кістки дітей.

Із настанням весни 1933 року виживати стало легше.

— Можна було піти в лісок, поїсти бруньки липи, листя берестка, — говорить Оксана Косенко. — Була велика радість, як зацвіла біла акація. Добре пам'ятаю солодкість тих квіток. Ще більше раділи, хто дочекався появи колосочків у жита, коли зав'язалося по пів зернини. Їли зелень — салат на березі й лісовий часник.

Для ловлі метеликів на полях розставляли коритця з мелясою. Люди ходили до них, салат мочали і їли. Опухлі й чорні. Не боялися, що колгоспна сторожа на конях з нагайками їздила й виганяла. То був страшний злочин проти українського народу.

Оксана Михайлівна 1941-го закінчила Корсунське мед­училище на Черкащині. Направили на роботу в районну лікарню в місті Борщів Тернопільської області. Там пропрацювала старшою операційною сестрою 52 роки.

— Бувало, приходили воїни УПА. Мене не чіпали, бо я не була комсомолкою. Робила свою роботу, рятувала людей згідно з клятвою Гіппократа.

Вийшла заміж за на шість років старшого Василя Вовка, родом із Запоріжжя. Був військовим. Взяв прізвище дружини Косенко. 1950-го в них народився син Віктор. Він став інженером-будівельником. 1976 року Оксана Косенко поховала чоловіка.

Будучи на пенсії, повернулася у Валяву доглядати одиноку хвору сестру Марію. Після її смерті залишилася жити в рідному селі в сестриній хаті.

Має двох онуків і двох правнуків. Живе одна, сама себе обходить. В'яже, шиє і вишиває. У Валяві багато хто називає Оксану Михайлівну "бандерівкою". А вона тим пишається. Чекає на перемогу у війні з Росією та народження правнучки.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×