"Жодна людина ніколи не зважиться проникнути на південь далі, ніж це вдалося мені, — писав у своєму щоденнику англійський мореплавець Джеймс Кук 1775 року. — Землі, що можуть знаходитися на півдні, ніколи не будуть досліджені".
Він досягнув архіпелагу, який назвав Землею Сандвіча — на честь першого лорда Адміралтейства. Відтоді європейці не наважувалися плисти далі на південь. Окрім російського мореплавця Івана Крузенштерна. Він уже здійснив навколосвітню подорож у 1803–1806 роках. А тепер лобіював у морському міністерстві експедицію з пошуку нового материка. Коли нарешті цар Олександр І дав дозвіл, Крузенштерн написав, що з радістю очолив би цей похід, якби не хворі очі. Порекомендував 40-річного Фаддея Беллінсгаузена, який плавав із ним навколо світу.
Підготовкою експедиції займався лейтенант Михайло Лазарєв. Підбирав бувалих моряків-добровольців. Іще в Кронштадті зміцнили підводну частину корпусу шлюпа "Восток" (вміст 900 т, довжина 39,5 м) і обшили її міддю. На шлюпі "Мирному" (530 т, 37 м) також зробили додаткову обшивку, соснове кермо замінили дубовим, переробили приміщення.
На "Востоку" було дев"ять офіцерів і 117 матросів. На "Мирному" — сім офіцерів і 72 матроси. "Усі офіцери й чиновники... були росіянами, — писав учасник експедиції професор Іван Симонов. — Деякі мали німецькі імена, але, будучи дітьми російських підданих, народившись і виховавшись у Росії, не можуть назватися іноземцями". Експедиція мала найкращі на той час мореплавні й астрономічні інструменти, ліки, хвойну есенцію, лимони, квашену капусту, сушені й консервовані овочі.
4 червня 1819 року "Восток" і "Мирний" рушили в похід. Оминули Європу, увійшли в Атлантичний океан. 18 жовтня о десятій ранку перетнули екватор і ввійшли в південну півкулю. 2 листопада кинули якір на рейді Ріо-де-Жанейро. У місті прибульців вразила работоргівля. "Тут є декілька крамниць, в яких продають негрів: дорослі чоловіки, жінки і діти, — писав Беллінсгаузен. — Покупець, вибравши невільника, виводить його з лав уперед, оглядає в нього рот, обмацує все тіло, руками б"є по різних частинах, і після цих дослідів, переконавшись у міці й здоров"ї негра, його купує".
За 20 днів стоянки екіпажі відпочили, виправили пошкодження, поповнили запаси провізії, прісної води і дров. І знову вийшли в океан. Якось побачили вдалині бурун. Коли ж підійшли ближче, виявилося, що хвилі розбиваються не об скелю, як спочатку здалося, а об тулуб величезного мертвого кита. На спині гіганта сиділа хмара птахів. Мимо кораблів раз у раз пропливали дельфіни, а на поверхні моря пускали фонтани кити. Матроси ловили рибу, одного разу вбили на дрейфуючій крижині тюленя.
Що далі на південь, то все більше знижувалася температура. Почалися штормові вітри, снігопади, густі тумани. Усе частіше став попадатися не лише плаваючий лід, а й плавучі крижані гори — айсберги. На обох кораблях були запаси рому. Його видавали матросам після роботи в холодних широтах. Екіпажі мали дотримувати суворої гігієни: провітрювати приміщення й одяг, регулярно митися в лазні, прати білизну, тримати в чистоті ліжка.
"Знайшли три острови нових, — записав у своєму щоденнику матрос із "Востока", — жодними мореплавцями не відвідані. І один острів — горить земля, дим валить, як хмари ходять. На цьому острові є безліч різних птиць, особливо пендвін (пінгвінів. — "ГПУ") — із жовтими хохлами, ходить, як людина, кричить, схоже на гагару, крила маленькі... За ці острови дано нагородження, хто їх раніше побачив, п"ять талерів". За кілька днів підійшли до островів, куди доплив Кук. Далі ще ніхто не ходив. Професор Симонов занотував: "Ми поневірялися в мороці туманів між незліченною безліччю величезних плаваючих крижин, безупинно в страху бути розтрощеними брилами".
28 січня 1820 року шлюпи майже впритул підійшли до крижаної околиці Антарктиди. Цей день увійшов в історію як дата відкриття нового материка. Через два дні кораблі знову наблизилися до берега. Над ними кружляли буревісники, змінився колір води. Стало ясно, що недалеко земля.
Оглядає рот, обмацує все тіло і переконавшись у міці й здоров"ї негра, його купує"
Обійшли довкола Антарктиди по всіх трьох океанах, що омивають її. Під час сильного шторму на шлюпі "Восток" лопнуло кріплення корпусу. Вода хлинула в трюм: ледве встигали її відкачувати. Плисти далі, борючись із кригою, було б безумством. Беллінсгаузен вирішує йти для ремонту в Ріо-де-Жанейро. Потім — додому.
Обидва шлюпи прибули до Кронштадта 24 липня 1821 року. У плаванні вони перебували 751 день. Пропливли майже 50 тис. морських миль — 90 тис. км. Це більш ніж удвічі перевищує довжину екватора.
Напередодні Другої світової Антарктидою зацікавився Адольф Гітлер. 17 грудня 1938 року німецька експедиція — корабель з усіляким устаткуванням, зокрема й гідропланом, — покинула порт Гамбурга і за місяць дісталася Антарктиди. Німеччина оголосила себе власницею величезної території, що отримала назву "Нова Швабія", сучасна назва — Земля Королеви Мод.
Із початку 1939 року на підводних човнах доставлялося гірничопрохідницьке устаткування, вагонетки і величезні фрези для прокладання тунелів. Як робоча сила були перекинуті тисячі в"язнів концтаборів, учені з сім"ями, члени гітлерюґенду.
— Німецький підводний флот гордиться тим, що на іншому кінці світу створив для фюрера неприступну фортецю, — казав 1943-го генерал Карл Деніц.
По війні в секретних архівах СС виявлені документи, що в Антарктиді існує таємна база — ціла система сполучених між собою печер із теплим повітрям. Наприкінці 1946 року американський адмірал Річард Берд, полярний дослідник, отримав спецзавдання керувати науковою експедицією до Антарктиди.
В експедицію входили авіаносець, 13 кораблів різних типів, підводний човен, 25 літаків і вертольотів. 25 науковців супроводжували 4100 морських піхотинців, солдатів і офіцерів. У травні 1948-го західнонімецький журнал "Брізант" написав, що роботу експедиції перервали через "жорсткий опір противника". Під час зіткнення втрачено один корабель, чотири бойові літаки, загинули десятки людей. Ще дев"ять літаків довелося залишити як непридатні. На засекреченому засіданні президентської комісії Берд заявив, що експедицію атакували дивні "літаючі тарілки", які "виринали з-під води і рухалися з величезною швидкістю".
Ця історія досі оповита таємницею.
Нашій станції 14 років
У ХХ ст. права на материк та його окремі території заявляли Англія, Франція, Нова Зеландія, Австралія, Норвегія, Аргентина, Чилі. 1959 року прийнято міжнародний Договір про Антарктику. Він "заморозив" територіальні претензії країн.
Тепер Антарктида є міжнародним надбанням, без"ядерною зоною, до неї не можуть заходити військові кораблі. Умовно розбита на національні сектори. На її території 87 станцій, на яких перебувають від 800 до 4000 осіб. Серед них українська — "Академік Вернадський", заснована в лютому 1996 року на базі англійської "Фарадей".
Найбільша база — американська "МакМердо". Це ціле місто зі штатом дослідників у півтори тисячі осіб. Рух на базі настільки інтенсивний, що тут збиралися ставити світлофори.
2 
1
Коментарі
2