— Я почула в Парижі від друзів, що ви тут і вам загрожує викриття. Я вмисно з чоловіком примчала сюди, щоб висловити вам своє захоплення і повагу. Запрошуємо жити до нашого замку Сіре-сюр-Блаз у Шампані, — каже маркіза Емілія дю Шатле до філософа Вольтера біля його дому у французькому місті Руан улітку 1733-го.
38-річний Вольтер виходить гуляти лише вночі, бо переховується від паризької поліції. Його хочуть ув'язнити за сатиричну поему "Орлеанська діва", в якій висміяв владу. Він уже двічі відсидів і більше не хоче. Вертаючись, помітив чоловіків із палицями біля свого житла. Одразу згадує випадок у Парижі, коли на нього напали слуги герцога Роган-Шабо і відлупцювали на вулиці за неприємний памфлет. Раптом у світлі місяця з'являється струнка вершниця з пір'ям на капелюсі в супроводі ще одного вершника. Чоловіки з палицями неохоче розходяться.
Філософ вклоняється рятівникам. 26-річна Емілія дю Шатле — відома у Франції письменниця, фізик, філософ і математик. Вона перекладає з латини на французьку мову праці англійця Ісаака Ньютона й вирішує найскладніші геометричні задачі. Має трьох дітей, але з чоловіком не живе. Заводить романи з відомими людьми.
Вольтер приймає запрошення. Живе у її замку протягом 15 років. Дружить із господинею і стає її коханцем. За його гроші маркіза перебудовує замок. У ньому з'являються лабораторія і бібліотека. Емілія і Вольтер працюють у них разом. У невеликому театрі в замку ставлять його п'єси. Проводять зустрічі літераторів, дослідників природи й математиків.
— Вона трошки пастушка. Правда, пастушка в діамантах. Із напудреним волоссям і у величезному платті, — каже Вольтер про Емілію.
Інколи вони сваряться, тоді через кімнату літають тарілки. У гніві жінка хапається за ніж.
"Я більше не поїду до Парижа, щоб не піддавати себе сказу заздрощів і забобон, — пише філософ до друга. — Маркіза для мене більше, ніж батько, брат або син. У мене тільки одне бажання — жити загубленим у горах Сіре".
Вона ж виводить на стіні у своєму саду: "Самотність — щастя, коли можна мати хорошу книжку й великого друга".
1748-го Вольтера й Емілію запрошує до себе в замок Люневіль у Франції колишній польський король Станіслав Лещинський. Любить оточувати себе геніальними людьми. Там Емілія закохується у молодшого на 10 років придворного Сен-Ламбера. Вольтер застає коханців і одразу наказує подати йому карету.
— Будьте ж мудрі, друже мій, — зупиняє його маркіза. — Я знаю, ви завжди дбали про моє здоров'я. Ви схвалювали режим, який найбільше підходив, і любили мене так довго, як тільки могли. Але ви самі зізналися, що не можете довше продовжувати без шкоди для вашого здоров'я. Невже ж ви будете сердитися, якщо один із друзів зважився допомогти вам?
— Добре, пані, — відповідає Вольтер, який і справді часто дорікав подрузі за надмірну чуттєвість і просив її стримувати свої сексуальні бажання. — Завжди виходить так, що ви маєте рацію. Але будьте обережні й не робіть таких речей на моїх очах.
Наступного дня зустрічається із Сен-Ламбером і простягає йому руку.
— Мій любий хлопчику, я все прощаю. Винен у всьому я. Ви в такому віці, коли подобаються і люблять. Я — стара, хвора людина, й ці задоволення вже не для мене.
Жінка вагітніє від коханця. Народжує дівчинку і за кілька днів після пологів помирає. Невдовзі дитини теж не стало.
У смерті коханої Вольтер звинувачує себе. Пише другові д'Аржанталю: "Я не тільки втратив свою кохану. Я втратив половину себе самого. Не стало душі, створеної для мене, та подруги, яку я знав з її колиски".
Він проживе ще 29 років. Але більше не пише таких блискучих творів, як раніше. Нарікає на відсутність його музи, порадниці, коханки і друга Емілії дю Шатле.
6 тисяч 814 книжок і 37 томів із рукописами становила бібліотека Вольтера. У ній збереглися 12 тис. листів від 700 осіб. Серед них австрійський імператор Франц І, шведський король Ґустав III, пруський король Фрідріх II Великий і польський Станіслав Август Понятовський, російська цариця Катерина ІІ. Вона й викупила бібліотеку мислителя за 30 тис. руб. золотом у його племінниці. Для цього спорядила корабель. Бібліотека зберігається в Петербурзі.
Цитати Вольтера, що стали крилатими
"Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього — абсурдно"
"Подумай, як важко змінити себе самого, і ти зрозумієш, наскільки мізерні твої можливості змінити інших"
"Чоловік повинен допомогти жінці бути слабкою. Сильною вона може бути й без нього"
"Читаючи авторів, які добре пишуть, звикаєш добре говорити"
"Кінець життя сумний, середина нікуди не годиться, а початок смішний"
"Всі жанри хороші, крім нудного"
"Якби бога не існувало, його треба було б придумати, інакше як багаті могли б захищати свої багатства від бідних"
"Численність фактів і творів зростає так швидко, що в недалекому майбутньому доведеться зводити все до витягів і словників"
"Я не згоден із тим, що ви говорите, але буду до останньої краплі крові захищати ваше право висловити власну точку зору"
Зробив відомим Мазепу в Європі
Вольтер написав "Історію Карла XII". Вона вийшла друком 1730-го і оповідає про похід шведського короля на територію України. Описує бій під Полтавою й перехід Карла ХІІ й гетьмана Івана Мазепи в Туреччину після програної битви.
"Україна завжди прагнула бути вільною, але оточена Московією, державами Падишаха й Польщею, мусіла шукати собі протектора й тим самим пана в одній із цих держав, — йдеться у творі. — Найперше піддалася вона під протекцію Польщі, яка поводилася з нею як уже із занадто уярмленою. Опісля віддалася москалеві, який — наскільки лише міг — порядкував нею неначе рабом. Спочатку українці користувалися привілеєм обирати самим собі володаря під назвою генерала. Але скоро позбавлено їх цього права й їхнього генерала наставляв московський двір. Тим, хто займав тоді це становище, був Мазепа. Вищість його освіти приспорила йому велику повагу серед козаків. Його слава росла з дня на день і спонукала царя зробити його володарем України. Обідаючи з царем у Москві, цей імператор загадав йому приборкати козаків і зробити цей народ покірнішим. Мазепа відповів, що стан України й характер цієї нації є непереможними перепонами для цього".
Далі француз пише, що цар назвав гетьмана зрадником і загрозив посадити його на палю. Той повернувся в Україну і запланував повстання.
"Він постановив бути незалежним і створити собі могутнє королівство з України й решток російської імперії, — пише про Мазепу Вольтер. — Це був муж відважний, підприємливий і надзвичайно працьовитий, хоч і глибокої старости. Він уклав потаємно союз зі шведським королем, щоб приспішити упадок царя й із цього скористатися".
Вольтер впливав на формування нового способу суспільного мислення й світогляду, його твори мали колосальний успіх у читацької публіки всієї освіченої Європи. Інформація про Мазепу у викладі Вольтера надихнула Джорджа Байрона й Віктора Гюго теж написати про українця.
3 
1
Коментарі