Була така дитяча забава. Бралася дозріла кульбаба й коло неї примовлялося: "Дід спить, баба спить, треба лампу погасить!" — й дмухалося на кульбабу-лампу, щоб із неї облетів пух. Ця забава вийшла з широкого вжитку разом із гасовими лампами. А їх гасили саме так: дмухаєш згори в отвір лампового скла, не над ним, а трохи збоку, бо обпечеш губи потоком гарячого повітря, яке звідти струмує.
Від цього потоку легко припалювалася цигарка. Над ним можна було гріти руки, як прийдеш із морозу, а піч іще не топлена. Ці лампи світло давали золотисто-жовте, на відміну від електричного — "білого". Коли в село "провели електрику", автор цих рядків ходив до четвертого класу в Яготинському районі на Київщині. Моя бабуся, за звичкою ХІХ століття, називала електролампочку "каганцем", хоч гасовій лампі це личило більше. Утім, інколи вони мали й аристократичний вигляд — у нас була лампа на довгій скляній ніжці, немов канделябр.
Світло цих ламп тепер лишилося переважно в спогадах. Хоч подекуди гасові лампи й досі ще служать людям у провінції, коли там відключають електрику. Щоправда, тепер уже так широко не торгують гасом (керосином). А раніше в містах, малих і великих, обов"язково були вулиці чи провулки Керосинні, здебільшого вже перейменовані. До речі, про керосин. Він, як і сама лампа, служив не тільки для того, щоб горіти. На Полтавщині, в селі Ручки Гадяцького району, оповідають про легендарну бабу Онипірку, яка всі свої хвороби, включно з внутрішніми, лікувала "карасіном". Утім, од ревматизму він нібито справді помагав.
І наостанок. Мій добрий приятель із Тернопільщини розповідав, як у нього вдома колись начиняли ковбаси-кров"янки. Бралося лампове (перепрошую — лямпове!) скло, і з вужчого кінця на нього натягалася кишка. А з ширшого кінця ковбасу начиняли. Кров"янка виходила дуже елегантна. Але це жіноча робота, бо лямпове скло надто тендітне.
3 
35413
Коментарі