"Війну не можна завершувати, поки в Севастополі стоять російські війська"

Петербургу заборонили утримувати флот на Чорному морі

– Хоч я ніколи не захоплю Туреччини, але ліквідую її незалежність. Опущу її до рівня васала. Зроблю життя турків нестерпним, – виступає перед урядовцями в Петербурзі російський імператор Микола І.

На початку 1850 років Європою саме прокотилася хвиля революцій. Вони покінчили зі старими феодальними порядками, довели перспективність технічного й економічного розвитку. Російська імперія долучалася до тих подій як консервативна сила, що відстоювала давній устрій. Її почали називати жандармом Європи.

 

Імперські амбіції в Петербурзі постійно підживлювали війнами із сусідами, зокрема з Османською імперією. Ця держава в середині ХІХ століття переживала кризу. Тому Росія почала готуватися до нападу.

У вересні 1851-го цар відвідав військові поселення на території України. У них проходили службу 645 тисяч осіб – 16 кавалерійських полків. У Єлисаветграді – нині Кропивницький – Микола І провів огляд військ і відвідав маневри. У жовтні наступного року на пароплаві "Володимир" з Одеси вирушив до Севастополя. Оглянув Чорноморський флот і зробив висновок, що армія готова воювати проти Туреччини. Наказав перекидати війська на Кавказ і Дунай.

Про це дізнаються англійці та французи. Вони переступають через одвічну ворожнечу і починають співпрацювати заради опору агресивній політиці Росії. Не хочуть посилення впливу імперії в Європі. 1852-го на прохання французького імператора Наполеона III турецький уряд передає католикам ключі від храму Різдва Христового у Віфлеємі в Палестині, що належить Османській імперії.

Микола І вимагає від Стамбула, щоб усе православне населення Туреччини перейшло під його покровительство. Йому відмовляють. Росія розриває дипломатичні відносини й окупує залежні від султана князівства Молдова й Волощина. Стамбул вимагає вивести війська, а 16 жовтня 1853-го оголошує війну Росії. Турки атакують у гирлі Дунаю та на Кавказі, але малорезультативно.

Біля берегів Туреччини найбільший у складі Чорноморського флоту пароплав-фрегат "Володимир" атакує турецький пароплав "Перваз-Бахрі". Після 2,5-годинного бою турки здаються в полон. Це перший в історії бій суден із паровими двигунами. 30 листопада флот під командуванням віцеадмірала Павла Нахімова перемагає у Синопській бухті кораблі султана.

У жовтні 1853-го нащадок гетьмана Івана Брюховецького Михайло Чайковський добивається у Стамбулі дозволу на формування регулярних козацьких підрозділів в османському війську. Їх основу становлять залишки задунайських козаків. Присягають перед привезеними зі Стамбула знаменами Запорозької Січі. Чайковський отримує від султана титул "міріан-паша" – кошовий отаман. У лютому наступного року козаки займають Бухарест, пізніше – позиції на річці Прут.

Англо-французький флот у січні 1854-го входить у Чорне море. Висаджують 70-тисячний десант у Варні – нині місто в Болгарії, блокують російський флот у Севастополі. Росія оголошує війну Великій Британії і Франції.

Дунайська армія Росії на початку травня 1854-го бере в облогу турецьку фортецю Силістру на Дунаї – теперішня Болгарія. Микола I сподівається на допомогу прусського і австрійського монархів, яких підтримав під час революції 1848–1849 років. Та вони стають на бік антиросійської коаліції Великої Британії та Франції, до якої додається і Швеція.

"Війну не можна завершувати, поки в Севастополі стоять російські війська. Захоплення Криму відшкодує всі наші витрати", – пише лондонська газета Times. Якщо Петербург має намір воювати на Кавказі та Дунаї, то англо-французьке командування готується дати основний бій у Криму. Розуміють, що застарілі російські вітрильні кораблі не становлять для них загрози. Більше переймаються артилерією, що зосереджена на узбережжі Севастополя.

У вересні 1854-го флот союзників висаджує 62-тисячну армію в районі менш захищеної Євпаторії. Звідти хочуть зайти до Севастополя з тилу. Командувач англійського флоту Фіцрой Раґлан збирає старійшин найближчих татарських сіл і просить допомогти з продуктами і фуражем. Обіцяє заплатити. Місцеві погоджуються.

Уперше військо союзників сходиться з російською ­армією на річці Альма. Шквальний вогонь артилерії з обох боків завдає значних втрат сторонам. Дещо виділяються британці, не так активно кидаються в бій. Вони мають нарізну зброю, яка точніше і дальше стріляє. Тримають дистанцію з ворогами і ефективно відбивають напади.

Російське командування припускається тактичних прорахунків і вперше за 40 років зазнає поразки. Їхні втрати – 5,7 тис. вояків, в англійсько-французько-турецькій армії гинуть 3,5 тис.

З-під Євпаторії головнокомандувач Олександр Меншиков веде війська до Бахчисарая. У Севастополь надсилає наказ затопити найстаріші вітрильні кораблі, щоб перекрити підхід ворожому флоту і тримати оборону. У місті стоїть 30-тисячний гарнізон і понад 500 гармат.

На українські губернії лягає тягар постачання російської армії паливом і продовольством. Велику роль у забезпеченні боєприпасами зіграли Шосткинський казенний пороховий і Луганський ливарний заводи, "Арсенал" у Києві. Посилено відливають гармати і ядра. У Шостці виробляють половину всього пороху Російської імперії.

Союзники рухаються до Балаклави, в тамтешню бухту підтягується їхній флот. Вони не поспішають атакувати базу Чорноморського флоту, бо хочуть зазимувати у Криму. Вояки пишуть про це в листах, називають Південний берег благодатним краєм. Сподіваються тут відійти від епідемій холери й тифу.

Для перевезення зброї від Балаклави до Севастополя англійці будують першу на території України залізницю довжиною 12 км. Справляються за сім тижнів.

Миколу І та його оточення лякає закріплення іноземців у Криму. Бояться, що ті прорвуться через Перекоп на територію України і завоюють її. Цар наказує формувати загони для партизанської війни в Київській, Подільській та Волинській губерніях. У містах розробляють плани евакуації.

 

Поранених вивозять із Криму в південноукраїнські міста і села на "транспортних поїздах", сформованих зі 100 й більше возів. На Херсонщині та Миколаївщині в кожній хаті перебувають від 10 до 30 легко поранених вояків. У Херсоні, Мелітополі, Бердянську, Маріуполі, Генічеську та інших містах розташовують переповнені шпиталі й лазарети. Лікар Микола Пирогов ініціює створення центру для лікування солдатів та офіцерів у Катеринославі – нині Дніпро. Туди звозять десятки тисяч поранених. Уперше в наданні допомоги беруть участь жінки – медичні сестри.

Усі спроби російських військ у Криму допомогти севастопольцям зазнають невдач. Маючи чисельну перевагу, вони програють низку великих і менших битв – на Інкерманських висотах, біля Євпаторії. Ці бої відволікають основні сили союзників від штурму Севастополя. Він розтягується на 349 днів.

За цей час союзники нарощують сили. Їх основу становлять 260 мортир. Із них майже безперервно обстрілюють місто. Звідти відбиваються гарматами, але інтенсивність набагато менша, бо закінчується порох. У листопаді 1854-го Петербург пропонує розпочати переговори, але союзники відмовляються. Хочуть спочатку захопити Севастополь.

Тоді Микола І ініціює удар біля Євпаторії. Він не приносить успіху. Тому імператор звільняє Олександра Меншикова з посади головнокомандувача російської армії у Криму. Призначає на його місце Михайла Горчакова. 2 березня 1855-го російського правителя знаходять мертвим у кабінеті в Петербурзі.

"Мене здивувало, – згадував генерал Аполон Циммерман, – що смерть Миколи Павловича не справила особ­ливого враження на захисників Севастополя. Я помітив у всіх майже байдужість".

Говорять про самоотруєння через розпач від провалу зовнішньої політики та поразок у Криму. Перед тим цар заборонив проводити розтин його тіла після смерті та бальзамувати. Трон посідає його син Олександр ІІ.

Союзники поновлюють обстріли Севастополя. Франція запрошує Сардинське королівство взяти участь у Кримській війні. У квітні 1855-го в Балаклаву прибувають 15 тис. сардинських військ.

Щоб відволікти увагу росіян від Севастополя, кораблі союзників роблять рейд у Азовське море. Керівник оборони Керчі барон Врангель наказує попідривати батареї, затопити судна й без бою відводить війська вглиб півострова. Заволодівши Керчю, англійські та французькі пароплави обстрілюють Бердянськ, Маріуполь, Таганрог, Генічеськ.

Олександр II вимагає від Михайла Горчакова "здійснити щось рішуче, щоб покласти край цій жахливій війні". Той дає бій у долині Чорної річки. Переламати перебіг подій не вдається. Поразка остаточно підриває моральний дух захисників Севастополя.

27 серпня 1855-го союзники йдуть на генеральний штурм міста. Французькі війська захоплюють стратегічну висоту Малахів курган. Михайло Горчаков наказує військам залишити Севастополь. Підривають залишки бастіонів та укріплень.

Під час боїв за Севастополь російська армія втратила 128 тис. вояків, союзники – 71 тис. Таких масштабних протистоянь за міста у XIX ст. не було, тому історики назвали Севастополь кримською Троєю.

Провладні російські кола розуміють, що війна програна. У лютому 1856-го в Парижі розпочинається конгрес за участі представників Росії, Франції, Великої Британії, Австрії, Туреччини і Сардинського королівства. 30 березня підписують Паризький мирний договір. Росії забороняють тримати військово-морські бази та флот на Чорному морі. Волощина, Молдова і Сербія переходять під колективний протекторат переможців, але залишаються в номінальній залежності від султана. Росія відмовляється від претензій на "захист" православних в Османській імперії. Севастополь міняють на захоплену росіянами турецьку фортецю Карс на Закавказзі.

1 062 839 солдатів російської армії померли від хвороб протягом 25-річного царювання Миколи І. Це 40% загальної кількості війська. За той же час у війнах із Пруссією, Туреччиною, народами Кавказу, під час придушення польського повстання та революції в Угорщині загинули

30 233 солдати

"Мій Боже милий, знову лихо!

Було так любо, було тихо;

Ми заходились розкувать

Своїм невольникам кайдани.

Аж гульк! І знову потекла

Мужицька кров! Кати вінчанні,

Мов пси голодні за маслак,

Гризуться знову", –

Тарас ШЕВЧЕНКО (1814–1861) написав на засланні в Середній Азії, дізнавшись про ­початок Кримської війни. Вважав, що вона загальмує скасування кріпацтва. Та поразка Росії прискорила зміни. Імператор Олександр II оголосив про намір ліквідувати кріпацтво через три тижні після завершення війни

Японці перемогли росіян тактикою піратів

Після поразки у Кримській війні Петербург розпочав реформування армії. Замість рекрутських наборів запровадили загальну військову повинність. Докорінно реорганізували флот.

Прикладом сучасної військово-морської бази став Порт-Артур – нині Люйшунь, Китай. Його почали розбудовувати для посилення позицій на Далекому Сході. Російська імперія 1898-го змусила Китай передати їй Квантунський півострів із Порт-Артуром. На цю територію також претендувала Японія. За підтримки США і Великої Британії японці модернізували армію і флот, щоб дати відсіч Росії.

9 лютого 1904-го вісім японських есмінців атакували російську ескадру біля Порт-Артура. Торпедами підбили два панцерники і крейсер. Почалася блокада міста з моря, а з часом – і з суші.

За пів року знищили ще 22 кораблі. Царські війська здали фортецю 2 січня 1905-го. За час оборони вони втратили 30 тис. вояків із 40 тис. Японці продовжили наступ у китайській провінції Маньчжурія, яку частково окупувала Росія.

У лютому 1905-го японці розбили ворогів у тритижневому бою при Мукдені. Війська обох сторін зійшлися на понад 100-кілометровому фронті. Битва стала найбільшою сухопутною операцією в історії воєн. Російська армія втратила загиблими й пораненими 90 тис. солдатів з 350 тис., японська – 75 тис. з 300 тис.

Російсько-японська війна завершилася після перемоги японців у морській Цусімській битві. Російський флот став жертвою примітивної тактики середньовічних піратів, яку використали в бою японські адмірали. Вони розбили вщент російську ескадру.

5 вересня 1905-го за посередництва США сторони підписали Портсмутську угоду. Японії відійшли Квантунський півострів із Порт-Артуром і південна частина острова Сахалін.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×